ОДА РАДОСТІ

А навколо журавлі
Пісню радісну весни,
Переклали на ту мову,
Що давно усім знайома.

Кицька лащиться до брата,
Що без племені і хата.
Васька дивиться в сторонку,
Де щурець пішов у норку.

Миша там і миша сям,
В полі був гармидер, гам.
Цілу зиму сіроманці
Там весілля вигравали.

Вже сопілочка заграла,
Дівча очі затуляє.
Соловейко в лузі свиснув.
Вже розкидано намисто…

Коломийка старого імпресіоніста

Не дивись, що в мене мухи В голові завелись, Як ударю я в цимбали, Ти уже не телись. Приспів: Оп-ля москалі на гілках повисли, Скоро нашим комунякам жаби дадуть цицьки. Файний хлопець я хороший, Зуби майже цілі, Тільки прошу я, не смійся, Коли буду їсти. Приспів Не дивися, що хромаю, Просто так вже сталось, З двох у мене тільки того, Що одне осталось.

Приспів

Що й руки не подаю,
Не роби трагедій,
Ковирявся я у носі,
Там я їх залишив.

Приспів

Що я можу ще сказати,
В домі я згожуся.
З хати можу не виходить,
Бо і не мочуся.

Приспів

ЖУК І ДИНЯ

Якось раз в погожу днину
Жук заліз на спілу диню.
Розлютилася кума –
«Кум за нами підгляда».

Він лежить в тіні, де слива,
Неважненька господиня.
Все в ній падає із рук
І в дуплі сидить павук.

Бачить може він наш гріх,
Ти получиш на горіх,
А мені ж буде нудота
Умовляти абармота.

Він хоч рідний та важкий,
А буває і смердить.
Так що, жуче, вибачай,
Роби справу і тікай.

Та кума того не бачить,
Що кавун її лежачий,
Живучи на самоті
Має пестощі верби.

РАВЛИК

Равлик у багні купався
І до всього придивлявся.
Це мабуть так у раю,
Вже привидилось йому.

Тепла постіль і їда
Зразу тут мені дана.
Буду їсти, спать, кружити,
Думать треба з ким дружити.

Оглянувся він навколо
Рядом же сидить Микола.
Хоч не брат, а тільки свій
У багнючечці же тій.

А тому, ти витри ніс
Не лінуйсь і подивись.
Якщо хочеш бути павой,
Друга ти шукай з пошаной.

СПАРТАНЦІ

(додаток до бойового
статуту сухопутніх та
попутніх військ)

Пам’ятати будем браття
Ми поему про завзяття,
Як у Спарті якось враз
Прокотився дикобраз.

Страх скував би їхні груди,
Та з дитинства в них шелюги.
Спарта місто не слабких,
Для свободи страх - це гріх.

Всі гуляли веселились
І богам своїм вклонились.
Насувалася біда,-
Громадянам від гвинта.

Кинь ікону, йди до бою.
Льоня ходить, чеше зброю.
Ні, спартанці не такі,
Боги ближче, до мети.

З тих, хто більш любив домівку
Розіб’є москальську пику,
Леонід зробив боївку.
Хлопці – справжні козаки.

Розірвуть вони на клапті,
Перського царя всі капці.
У шатрі нап’ються вдризг,
Від шампанських буйних дризг.

У гаремі зроблять гомін,
Там вони поставлять комин.
Леонід їх зупинив:
«Хлопці, тихо ми сидим».

Може перси від душі
Перепутають мости.
З них попадають у воду
І тоді пливуть додому.

Ми їх в гості не звали
І не їхні ми свати.
Якщо біс їх перепутав,
Зв’яжем їм на ноги пута.

На коня дамо їм випить,
Табуреткою в копито.
Дупу нашу цілувать,
Ми дамо їм разів п’ять.

Взагалі то вже пора
Із-за столу нам вставать.
Сонце високо стоїть,
Шлях широкий нам лежить.

Залишайтесь браття божі
І сімейні, і небоги.
Ми ідем звучать в віках,
Вас забудуть зараз. Так!

Це вам не Сердючку слухать,
Хлопці йдуть вже порох нюхать.
Персам нюхати мечі
І освячені ножі.

Їх святили не в Афоні,
Там, де й досі стоять Броди,
Був святий день і удар –
Зрада підлая татар.

В Фермопілах менше пилу,
Став багаття, лиш без диму,
Десь вже поруч не біда,
Незлічених військ орда.

Дарій водить їх по світу,
Мов шукає він жар-птицю.
Чи пенсійний фонд формує
Або генофонд руйнує.

Так чи ні уже не взнаєм,
Хлопці п’ють канапки з чаєм.
З блюдець сьорбають остатки,
А на ніч почешуть п’ятки.

Тим, кому в ночі не спалось,
Персів декілька попалось.
Після цього в самохід
Зарічись ходити рік.

Так чи ні, але вже спать
Не дає ворожа рать.
Навіть під куща сходить,
Треба в Дарія спросить.

Хлопці гарно розсердились,
Перед боєм всі умились.
Кожен богу своєму,
Вилив душу наяву.

Все тепер за Русь святую
Замочив я кров’ю тую.
Кипариси теж червоні
До заходу були в крові.

Всі тепер в одній когорті,
Хлопці однієї крові.
За наш край, за рідне місто,
Кров дамо і боже тісто.

Ми не вмрем поки поганець
Не вернеться до коханець.
Не забуде цю дорогу
І благати буде бога.

Зброя наша не нова,
Командир – не голова,
Форма наша не кутюр,
Зробим банді манікюр.

Після всього цього гаму
Дарій захотів в Бергамо.
Бабки його причащали,
Яйцем порчу виганяли.

Дарій, щоб не йти додому,
Не тягнутися до сходу,
Вирішив через Дунай,
Наших скіфів привітать.

ПЕЧЕ І ДОСІ

Чого ти дивишся не добре
І не даєш накритись ковдрою.
Але ж були колись часи,
На райські схожі абриси.

Дівчата всі спочатку милі
Та і чого їм в самім ділі.
Весна ж гуляє в головах,
Це потім вже ти скажеш – «Ах»!

Вона чарівна і приязна
Тебе веде, куди хто-зна.
Мізки у тебе, як у дзиги
Йдуть в оберт від цієї ніги.

Метеликом летиш на свічку,
А коником стрибаєш в пічку.
Не скоро рожеве б’ється скло,
Щоб ти побачив, де пекло.

Кохання переходить в жар,
Що спалює навколо нас.
Воно уже горить не довго.
Не будить серце, нирки, ноги.

І ангелята вже не пляшуть.
Над нами вітами не машуть,
Бо рижий біс вже споглядає,
Та думку пристрасну гадає.

Тепер дорога нам у пекло
Так бісенятко повеліло.
Не перші ми і не останні,
Весь рід людський в такому стані.

Щоб ти уже все зрозуміла –
І ти в часи ті була мила.
А я сліпим не був ніколи,
Бо знав, яка мене чекає доля.

Все краще, то було колись.
В п’ять років це була колиска,
У десять років – повна миска,
В п'ятнадцять не давали лиски.

У двадцять в армії кіно
Було без фарсу не про то.
У двадцять п’ять, коли женився,
Той час був краще, як хрестився.

У тридцять все життя між ноги,
Позичте розуму, ви боги.
У тридцять п’ять все зрозуміло,
Біс у ребро, мовчи-могила.

А сорок відзначати зась!
Така традиція у нас.
Коли сорок чотири,
Це значить половина до могили.