Зміст

На головну

Оманливі, безкрайнії дороги
НАРОДНА ФІЛОСОФІЯ ПРО ЗДОРОВИЙ СПОСІБ ЖИТТЯ
Сутінки ховають...
ЗАСТЕРЕЖЕННЯ
ДИТИНСТВА МІСЦЯ МОЇ РІДНІ...
ЖОВТІ КВІТИ
Як з-за гори, з-за крутої гори...
ЧУДНІ МІРКУВАННЯ
В тихій заводі верба...

    

Оманливі, безкрайнії дороги,
Принадливі заморські солов'ї.
Та все частіш натрудженії ноги
Несуть мене у батьківські краї.
Ти краю рідний мій,
В калиновій красі,
Мої тривоги змий
У вранішній росі.
Як і давно, колись,
З дитячої пори,
Злітає сонце ввись
З-за синьої гори.
Не здатен часу плин 
Красу твою згубить. 
Прийшов твій блудний син,
Щоб голову схилить.
Долини, річки, гаї –
Тут рідне все до болю,
Чужі заморськії краї
Не замінять їх собою. 
Тут мій початок і вінець, 
Душею тут я завжди, 
Тут філософський камінець,
Тут істина і правда.







НАРОДНА ФІЛОСОФІЯ
    ПРО ЗДОРОВИЙ СПОСІБ ЖИТТЯ

В пивбарі «Лотос» Василю
Сказав Микола авторитетно й строго:
- Здоровим способом живу
Я по системі Його.

Щоранку в лотосі сиджу,
Старанно медитую,
Я концентруюсь, не спішу,
Ніщо не бачу і не чую.

Система ця, крім користі здоров‘ю,
Дає ще й харч уму,
Бо має хитру філософію,
І нужно знать до чого все й чому.

Зміцнив здоров‘є, слух і зір,
Я чую й бачу наче звір,
А в філософії повір,
Нема для мене білих дір.

Оторопів Василь з такого дива:
- Скажи, Миколо,
У тій системі є хоч слово,
Щоб нам під сьомий кухоль пива
Знайти научную основу?

Звичайно є. Тут філософія така:
Якщо щоденно в «Лотосі» ми дуєм
По пів-відра свіженького пивка,
То ми вже йоги і вправно медитуєм.
    



 



Сутінки ховають
Рисочки твої.
За вікном співають
Нічні солов‘ї.
А між солов‘ями
Всівся чорний грак,
В стосунках між нами
Щось уже не так.
Догорає свічка
Тремтячим вогнем.
Тане в вікнах нічка
При зустрічі з днем.
Так і ти згораєш
Тихо серед ночі,
Ясним днем ховаєш
Неправдиві очі.
При сонці блукаєш,
Плутаючи слід,
Та ніч виглядаєш –
Спасіння від бід.
Подивися в очі,
Хай розтане лід,
Ми в світло від ночі
Знайдем перехід.
 





ЗАСТЕРЕЖЕННЯ

Зелено-молодо,
молодо-зелено
Юне життя
нанівець зведено.
Шприц на підлозі
кров‘ю стікає,
Юна душа
у примарах літає.
Тіло ще тут
лужить на підлозі,
Грішна душа
в же в далекій дорозі.
Блудить в пітьмі
над прірвою скраю
В пошуках марних
примарного раю.
А попереду –
пробудження, ломки,
Матір продав би
за жменю соломки.
А попереду –
життя не життя.
Стравлене, згублене
без вороття.
Там попереду
зникає твій слід,
Недовговічний
той маковий цвіт.
Дійсність жорстока,
холодна, як лід,
Шлях до могили –
хвороби і СНІД.






ДИТИНСТВА
    МІСЦЯ МОЇ РІДНІ...

Вітер гуляє у вітах патлатих
Всю нічку їх рве досхочу,
А я піднімаюсь на мріях крилатих
І в світле минуле лечу.

Лечу я туди, де долина і річка,
За річкою сива гора,
Там безтурботно, весело й стрімко
Летіла дитяча пора.

У річці водиця чистенька, прозора,
Як мрії дитячі мої,
А там попереду життя неозоре
Розкрило обійми свої.

Життя обнімало то ніжно, то грізно,
То боляче било навідлі,
На ноги вставав, душу тішили й гріли
Дитинства місця мої рідні.

Літа пролетіли, як в небі лелеки,
Вже скроні у білім тумані,
А я все пірнаю в дитинство далеке,
Купаюсь в солодкім обмані.
    





ЖОВТІ КВІТИ

Жовті квіти вплелися у долю,
Душа плаче, все валиться з рук,
У Всевишнього прошу і молю:
- Захисти від біди і розлук.

Здригнулася вогником свічка,
Коли падала склянка вина,
Знать останньою буде ця нічка,
Не на щастя розбилась вона.

Згасе свічку холодний світанок
І даремні благання німі,
Оглянешся, махнеш наостанок
І підеш по вологій траві.

Розчинився ти в сивім тумані,
Замело жовте листя услід,
Моє щастя примарне, обманне
Впало росою з калинових віт.
 



 

    

Як з-за гори, з-за крутої гори
Сонце літнє мало вставати
- Ти мій синку ще спи, ще поспи допори
Шепотіла цілуючи мати.

А сама піднімалась хутенько, раненько
На подвір‘ї і в хаті справлялась.
Все робила гарненько, швиденько й тихенько
Й на роботу іти собиралась.

Бережком, бережком, через річку брідком
На роботу йшла в поле зелене,
Все пішком, то шажком, а частіше біжком,
Молодая, красивая нене.

Суєта-марнота, доля склалась не та -
У житті було кривди немало,
Самота-біднота, сліз нічних гіркота –
Твої сестри постійнії, мамо.

Пролетіли літа, де тепер ти свята,
Вже віддав тобі шану Всевишній,
Суєта-марнота, вже незримо літа
Наді мною душа твоя ніжна.

Сонце знову зійшло, в небесах попливло
В своїй вічній красі і обнові,
Скільки років пройшло, та все гріє тепло
Материнської ласки й любові.
    



 

ЧУДНІ МІРКУВАННЯ

На столі, в скляному домі
Вода прозорая, чиста
Блеще в сонячному зломі
Рибка яскраво-барвиста.

Від стінки до стінки
Плаває поволі,
В кришталевій тій хатинці
Вік живе в неволі.

Через стіночку прозору
Навкруг поглядая,
Із своєї точки зору,
Про мене гадає.

Бідолашний, зав‘яз він
У склі і бетоні,
Без простору зів‘яне
В кам‘янім полоні.

Чудернацько закрутились
Наші міркування,
В філософії згубилась
Істина остання.

Не пізнати через скло,
Де добро, де злоба,
Чи обом не повезло,
Чи щасливі оба.

Хто в полоні, хто на волі,
Відповісти складно.
Ми зарученці у долі,
А вона всевладна.
 



 



В тихій заводі верба
Задивилась в воду,
Віддзеркалює вода
Її стать і вроду.

Довгі віти, як ті коси
До води сягають,
З них стікають срібні роси
Гусельками грають.

Під вербою старий човен
В ланцюги закутий,
Аж до верху води повен,
Усіма забутий.

У човні, тут під вербою,
Молоді любились,
Та спливло все за водою,
Куди все поділось.

Де тепер ті молодята,
Яка у них доля?
Чи щаслива, чи проклята?-
На все божа воля.
 



 
 

Зміст

На головну

Автор проекту: Гонта В.М. Миколаївська область м.Баштанка
Поштова адреса:virchi@yandex.ru,
Повна адреса сайту "Анумо знову віршувать!"
 www.virchi.narod.ru

 Роботу над сторінкою розпочато 3 квітня 2005 року