Бордюр  

Олександр Олесь

Біографія



Ах, як стогнали ми, як плакали в вигнанні
Замовкніть всі: великий час прийшов
Затремтіли струни у душі моїй...
Коли б я знав, що розлучусь з тобою
Коли я вмер - забув, не знаю...

Моїй матері
Нехай мене чарують квіти
О слово рідне! Орле скутий!
О, принесіть як не надію

Однаково: більше не жити
Під Крутами

Пісня /Живи, Україно, живи для краси/
Пісня /Погасла, погасла пожежа кривава/
Радійте, співайте пісні голосні
Рідна мова в рідній школі!

Ти з'являєшся, як ранок...
Українське військо, мов з могили встало

 

 


 

        

Ах, як стогнали ми, як плакали в вигнанні, 
Який тягар з нас кожний ніс! 
Моря б повстали з наших сліз, 
Затихли б бурі в нашому зітханні.

На площах ми чужі стояли, босі й голі, 
І кожний кидав камінь в нас... 
Ми стільки винесли образ, 
Ми стільки бачили сваволі!!

І все за те, що ми свій край любили, 
Що рвались сонце в темряву внести.
... І ось понесли в світи хрести 
Та сиві голови похилі.
                                                    29.ІІ.1927

 

 



       

Замовкніть всі: великий час прийшов.
Мовчать в сю мить громи-гармати,
Схилилась наша хоругов,
І на коліна стала мати.

На терезах життя і смерті ми,
І хтось один з них переваже...
Коли життя - гриміть, громи!
За волю кожний з нас поляже!
                                               1916

        
    
 

        

Затремтіли струни у душі моїй...
Ніжна, ніжна пісня задзвеніла в ній...
Що ж до їх торкнулось? Чи проміння дня,
Чи журба, і радість, і любов моя?!

Задзвеніли струни ще ніжніш, ніжніш...
Мабуть, ти до мене думкою летиш,
Мабуть, ти це в'єшся у душі моїй
І крилом черкаєш срібні струни в ній.

    




      

Коли б я знав, що розлучусь з тобою, 
О краю мій, о земленько свята, 
Що я, отруєний журбою, 
В світах блукатиму літа;

Коли б я знав про муки люті, 
Про сміх і глум на чужині, 
Що в мене будуть руки скуті 
І в мури замкнені пісні, -

Я попрощався б хоч з тобою, 
До лона рідного припав, 
Прислухався б до шуму трав І зник...

Ні! Не пішов би я з ганьбою 
Шукать ганьби на чужині... 
На хрест?! Однаково мені!

 





   
  

Коли я вмер - забув, не знаю...
Я в чорній прірві забуття...
О краю мій, коханий краю,
Коли ж це стратив я життя?

І скільки вже минуло років,
Як мертвий я лежу в труні,
Лежу, не чуючи пророків
І не палаючи в огні?..

І сниться сон мені: неначе
Десь на холодній чужині
Якийсь вигнанець тихо плаче
І заздрить мертвому мені.





            Моїй матері

Приснилося, що я вернувсь додому. 
Іду, дивлюсь: мій край, моя земля, 
Сміються в сонці золотому 
Річки, і села, і поля.

Ось-ось прийду до хатоньки моєї, 
Де мати жде мене й не жде, 
Я скрикну "Матінко!" до неї, 
Вона на груди упаде.

І будуть литись теплих сліз потоки 
І в них бринітимуть слова: 
"Я ждала, ждала цілі роки 
І в'яла, сохла, як трава..."

Іду зеленою межею, 
Кругом хвилюються жита, 
І в'ється щастя над душею - 
І на плечі нема хреста...

Прокинувсь в морі раювання 
І все збагнув, і похолов... 
Іду дорогою вигнання, 
І по сліду моєму - кров.
                                            1926





   
Нехай мене чарують квіти, 
Нехай життя їм віддаю: 
Ніяк я барвами досхочу 
Своїх очей не напою"

Нехай і так... але довіку 
Я не лишуся в їх саду; 
В останню ніч я вийду в поле 
І біля травоньки впаду.
                                            1923




   

О слово рідне! Орле скутий! 
Чужинцям кинуте на сміх! 
Співочий грім батьків моїх, 
Дітьми безпам'ятне забутий.

О слово рідне! Шум дерев! 
Музика зір блакитнооких, 
Шовковий спів степів широких, 
Дніпра між ними левій рев...

О слово! будь мечем моїм! 
Ні, сонцем стань! вгорі спинися, 
Осяй мій край і розлетися 
Дощами судними над ним.
                                                1907




   
О, принесіть як не надію, 
То крихту рідної землі:
Я притулю до уст її
І так застигну, так зомлію...

Хоч кухоль з рідною водою!..
Я тільки очі напою, 
До уст спрагнілих притулю,
Торкнусь душею вогняною.




       
Однаково: більше не жити - 
Умерти чи край свій лишити; 
Чужина - могила, чужина - труна, 
Пустеля безплідна, холодна, нудна.

Щасливий є той, хто на полі в бою 
Вирішує сміливо долю свою,
Впаде - як на небі блискуча зоря, 
Щоб жити у струнах співця-кобзаря.

Лежить він на рідному полі віки, 
Шумлять над ним трави і квітнуть квітки. 
Він бачить, як правнук за плугом іде, 
Як повно буяє життя молоде.

Чужина - могила, чужина - труна, 
Душа на чужині, як чайка сумна -
Літає і квилить в сльозах без гнізда: 
Навік його змила бурхлива вода.
                                                        1927

     




                     ПІСНЯ

Погасла, погасла пожежа кривава, 
Громи одгриміли, дощі одлились, - 
Воскресла велика, єдина Держава, 
Що в мріях нам снилась колись. 
Слава!

Вам, Лицарі, слава, що бились орлами, 
За землю, за волю, за правду свою, 
Що вславлені чола квітчали тернами 
І маком червоним в бою. 
Слава!

Погасла пожежа, воскресла Держава, 
Прокинувсь великий народ, 
Вам, Лицарі, лаври! Вам, велетні, слава 
Навіки і з роду у род"
Слава! 
                                                    21.VІІІ.1919




         
Радійте, співайте пісні голосні, 
Квітками заквітчуйте чола ясні. 
Ридайте і смійтесь в сльозах, солов'ї, 
Стрівайте воскреслі надії свої.
Минули навіки дні чорних негод -
Живе Україна! і вільний народ, 
Як з попелу Фенікс ожив і злетів 
І зорями зміряв простори степів.
О Боже, без меж милосердя твоєї
І правда, о Боже, на світі ще є,
Недарма нам снилась вона уночі,
Недарма ми гибли, до неї йдучи.
                                                    1917




   
Рідна мова в рідній школі! 
Що бринить нам чарівніш? 
Що нам ближче, і миліш, 
І дорожче в час недолі?!

Рідна мова! рідна мова! 
Що в єдине нас злива, - 
Перші матері слова, 
Перша пісня колискова,

Як розлучимось з тобою, 
Як забудем голос твій,
І в вітчизні дорогій 
Говоритимем чужою?!

Краще нам німими стати, 
Легше гори нам нести, 
Ніж тебе розіп'ясти, 
Наша мово, наша мати!

Ні! В кім думка прагне слова, 
Хто в майбутнім хоче жить, 
Той всім серцем закричить: 
"В рідній школі рідна мова!"

І спасе того в недолі 
Наша мрія золота, 
Наше гасло і мета: 
Рідна мова в рідній школі!




   
Ти з'являєшся, як ранок...
Там, на заході ще ніч.
А на сході уже небо
Червоніє від проміння,
Блиску сонця золотого...
Як в чеканні б'ється серце!

Ти ідеш, як день блискучий!
Все радіє навкруги,
Все вплилось очима в сонце,
Все співає йому гімни,
Простяга до його руки...
Як радія, квітне серце!

Ти проходиш... ніби вечір...
Там, на заході, ще день.
Там ще небо в барвах грає,
А на сході вже, як демон,
Чорна ніч розкрила крила...
Як щемить у щемках серце!




           

Українське військо, мов з могили встало, 
Загриміло в бубни, в сурмоньки заграло, 
Розгорнуло прапор сонячно-блакитний... 
Прапор України! Рідний, заповітний!

Вільну Україну не скують кайдани: 
В обороні волі наше військо встане, 
Заревуть гармати, закричать шаблі, -
Не дадуть в наругу рідної землі.

Від дощу, від грому оживе руїна, 
Зацвіте квітками вільна Україна, 
Творчий Дух народу із могили встане, 
І здивують всесвіт лицарі-титани.

   




    Під Крутами

Ще до хутора далеко... 
Натомився... шкода ніг... 
Сніп під голову поклав я 
І у чистім полі ліг.

Срібним лебедем у хмарах 
Місяць весело купавсь,
Пір'я струшував із себе, 
Може, сонцю усміхавсь.

Не згадаю, і до мене 
Вітер тихо шепотів: 
Мозок стомлений не вловить 
Тихокрилих навіть слів.

Я заснув і спав, як камінь. 
Коли чую - хтось прибіг 
І схопив мене за руку. 
Я отямитись не міг.

Срібним лебедем у хмарах 
Місяць груди обмивавсь 
Біля мене з довгим крісом 
Хлопчик змучений стояв.

"Що з тобою, де упав ти? 
Зранив голову свою?" 
Сумно й гордо відповів він.
"Так, я впав... але в бою.

Ти не чув хіба сьогодні, 
Як гриміли тут громи? 
Бились з ворогом ми славно 
І вмирали славно ми...

Я лежав і бачив очі
Карі, сині, голубі.
Як квітки, цвітуть, сміються,
Ні сльозиночки тобі.
Оточив нас дужий ворог, 
Покосив усі квітки. 
Обіцяли нам підмогу -
Не наспіли козаки...

Обіцяли нам набої... 
Ах, коли б вони були! 
Ми, напевне, їх розбили б, 
Бо ми бились, як орли.

Десь захована там зброя, 
Десь закопана в землі. 
Ми тепер ідем шукати -
І ми знайдемо її.

Ну, а ти, як прийдеш в місто, 
Моїй матері скажи; 
"Син твій впав в бою, як лицар, 
Горда будь, а не тужи".

А тепер прощай! Я військо 
За собою поведу. Я - отаман... 
Я вестиму!.. Зброю першим я знайду".

Мов крило, простяг він руку, 
Блиснув шаблею в руці. -
Крикнув голосно І дзвінко: 
"По набої, молодці!"

Наче скошені косою 
В полі чистому квітки, 
Як один, почувши голос, 
Повставали вояки.

І пішли шукати зброї, 
Спів поволі затихав... 
Срібним лебедем у хмарах 
Місяць груди обмивав.
                                        1923




                Пісня
Живи, Україно, живи для краси,
Для сили, для правди, для волі!..
Шуми, Україно, як рідні ліси,
Як вітер в широкому полі.
До суду тебе не скують ланцюги,
І руки не скрутять ворожі:
Стоять твої вірні сини навкруги
З шаблями в руках на сторожі.
Стоять, присягають тобі на шаблях
І жити і вмерти з тобою
І прапори рідні в кривавих боях
Ніколи не вкрити ганьбою.





Роботу над сторінкою розпочато 20 березня 2005 року



Hosted by uCoz