Надія
Горденко
Одеська область
місто Одеса
Біографічна довідка
Від автора сайту:
!!!На сторінці використовується
Java та GIF-
анімація!!!
Обговорення творчості Надії Горденко на форумі
Зміст творів:
Поетичні збірки
"Драма мого серця", "Любов в тенетах Інтернету"
|
В СЕРЦІ |
|
|
|
|
|
|
|
В СЕРЦІ
Сиджу і думаю про тебе
Мої думки, як вітражі
І серце б'ється, б'ється в мене
Кохаю!, - чуєш? Ти – в душі?!
Ніхто не зможе зруйнувати
Мою любов, як біль, міцну
Ніхто не зможе так кохати,
Як я тебе у ту весну.
Нехай говорять хай сокочуть,
Сприймають все, без доброти…
Я знов до тебе, знову хочу
В моїх думках і в серці – ти!
Прости мені, що я зробила…
Прощу тобі, що ти зробив…
Ти пам’ятай, що я любила,
Так, як і я, що ти любив.
ТІЛЬКИ ТИ
Ти – бог моєї мрії,
Ти – все, чим я живу.
Ти – у моїй надії,
Ти – душу вкрав мою.
Забрав мене з собою,
Взяв серце із грудей…
Бог – мій ти наді мною
А я – серед людей.
Від нині я з тобою
Тепер не тут, а там.
Твоєю буть одною…
Бажайте щастя нам!
Якщо потрібно буде,
Життя своє віддам!
Коханий, милий, любий,
Ти – мед моїм устам.
Мій пташе сизокрилий
І мріє золота,
Тобі, коханий, милий,
Віддам свої літа.
НА ПЕРОНІ
Ось і настав той час розлуки,
Журба в убранні наготи.
Сумуй, страждай, вмирай з розпуки, -
Не зміг ти щастя зберегти.
Як ми прощались на пероні,
В останнє сумно подививсь.
"Прощай, кохана моя, зоре!"
Й сльозами дрібними заливсь.
В твоїх очах блукає горе,
До болю стиснуті уста.
Рікою сльози – ціле море...
Пробачиш... знаю... пустота.
І поїзд рушив із перону,
Мене поніс в далеку путь.
Шепочу тихо знову й знову:
"Пробач, коханий, і забудь!"...
НЕБО
Небо, синє небо, хмари кучеряві
Пропливають тихо, ніби кораблі.
Зараз, мовби квітка, потім звір в уяві,
Далі намалює образ твій мені.
І коли полину я туди думками,
То воно, немовби забере собі,
Загребе все горе ніжними руками
І залише спокій. Скаже "НІ!" журбі.
Бо немає горя, щоб воно не взяло
Все поглине в себе, - щезне, мов мара.
На душі так тихо, тепло, вільно стало –
Зникнув сум і горе, вмерла і жура…
РАНДЕВУ
Вечір. Самотність.
Думка. Надія.
Спомини. Юність.
Відданість. Мрія.
Ніч. Страждання.
Сон. Рандеву.
Зустріч. Кохання.
Пристрасть. Живу.
Ранок. Світає.
Одна. Неспроста.
Чекаю. Кохаю.
Біль. Пустота.
МРІЯ
Як прагну я його побачить знову.
Він обійме, від злого захистить.
Почути ніжну, солов’їну мову.
Для цього є на світі щастя мить!
Ой, ні, коханий, ти не знаєш,
Як вечорами плачу я
Тому, що ти мене кохаєш
І я тепер навік твоя.
В цю мить мене ти ніжно обіймаєш,
З тобою нас палка любов єдна,
Мене до свого серця пригортаєш
І ти шепочеш – я в тебе одна.
Ти – мій і тільки мій, коханий!
Тебе нікому не віддам…
Чарівний місяць, що над нами,
Також бажає щастя нам.
Благослови нас, сонце-мати,
І зорі-посестри мої,
Єдиним свідкам, їм все знати,
Про почуття й думки твої…
НАЗАВЖДИ
Один у мене ти на світі.
Слова рікою, - справжній мід…
Твоя любов уміє гріти,
Моя розтопить навіть лід.
Я у твої вдивляюсь очі,
Надмірна ніжність в них, любов.
Вони з тобою до півночі
Щоб від розлуки вмерти знов.
Скажи мені, що це зі мною?
В моїх думках і в серці - ти!
Я прагну бути лиш з тобою
А не в лабетах самоти.
В нас кожна зустріч, як остання,
Прощання, ніби назавжди…
Нам часто сяє зірка рання.
Прошу тебе, не йди… не йди…
Мене ти врешті-решт погубиш.
Це тільки спогади сумні…
Чи знає та, котру ти любиш,
Що горе принесла мені?
Чи ти щасливий з нею, в мирі?
І як тобі у "тій" весні?
Чи такі ж цілунки щирі,
Як дарував колись мені?
Ми так з тобою й не простились,
Не ждали в гості ми біди…
На день з тобою розлучились,
А сталося, що НАЗАВЖДИ…
ПРОМІНЧИК ЩАСТЯ
Чому так сталося? Не знаю…
Втопаю в морі самоти.
Чому я заново страждаю?
Чи зможе хтось відповісти?..
Приходить ніч гірка й надія
Одна у серці ожива
І десь далеко тліє й тліє
Промінчик щастя догора…
Поки не згас, надіюсь й вірю,
Що все пройде і я – твоя.
Ти воскресиш минулу мрію…
І вернеш втрачене життя.
НЕ ТВОЯ
Засумувало знову небо,
Жалі і смуток розкида…
Мені б полинути до тебе,
Та не твоя вже, не твоя…
Ну, ось і все – надій немає
І втрата біль німу жене
Прощай, коханий, так буває…
Ти не побачиш вже мене.
А дощ все лиє й лиє з неба
Свої краплинки самоти...
Нічого більшого не треба,
Як те, щоб поряд був ти! Ти!
Та вже тебе нема й не буде, -
Лишились спогади одні…
Не вірю я, що все забуду,
Бо серце віддала тобі.
Убийте пісню! – хай не грає…
І келихи так не дзвенять!
Душа моя в тузі згорає,
Нехай і спогади згорять.
ВІН І ВОНА
Вона сиділа біля моря
І сумно так дивилась в даль
Душа ридала, вила з горя
В дуеті з хвилями… Печаль…
Уже минув аж рік по тому,
Як залишилася сама
Туга німа немає втоми, -
Жорстока тітка зла вона.
Ніяк не дасть його забути
Й перепочинуть від жалю.
Вона ще мріє повернути
І виправить судьбу свою.
А сталось так: вода забрала
Його у Неї назавжди…
Як жити з цим, - Вона не знала
Тонула в морі від біди!
А вітер злий все гонить хвилі
І підіймає до небес,
Та море піниться, мов в милі,
Той смуток й до тепер не щез…
Навіщо це життя без нього,
Якби ж це горе серце з'їло?..
І смерті знов благає в Бога –
Молитву шепче вже не сміло…
Та що ж це?! Хвилі розвернулись, -
Там світить марево ясне…
І руки крильми розгорнулись:
Вона туди всю біль жене.
Тече вода бурхлива, пінить
Морозом ранить до кісток, -
Вона не чує, тільки молить:
"Ось він, щасливий той місток…"
У безвість тягне далі й далі,
Усмішка сяє на устах…
"Там тільки щастя, без печалі…
Все буде добре, мов у снах…"
Уже в останнє хвиля зняла
Як пір'я, легке юне тіло.
"Тобі посліднє я віддала …
Та жить без тебе я не сміла".
І враз усе так тихо, тепло…
Та жоден лист не шелесне.
Упала гірка хвиля… Легко…
"Привіт! Це я… Чекав мене?.."
|
|
До сторінки з поетичними збірками "Драма мого серця", "Любов в тенетах Інтернету"
Автор проекту: Гонта В.М.
Адреса: Україна
Миколаївська область м.Баштанка
Поштова адреса:virchi@yandex.ru,
Повна адреса сайту "Анумо знову віршувать!"
www.virchi.narod.ru
Роботу над сторінкою розпочато 3 жовтня 2006 року
