Дмитро Пічкур. Поет з Вінничини

Дмитро Пічкур

Вінницька область
Катеринопільський район
село Росоховатка

Біографічна довідка

Матеріал для сторінки надіслав відвідувач сайту
"Анумо знову віршувать!",
поет Володимир Вакуленко


Від автора сайту:

!!!На сторінці використовується JAVA- та GIF- анімація!!!

НА ГОЛОВНУ сторінку сайту української поезії

Зміст сайту української поезії

 

Зміст:
 

ВІТЧИЗНА

НА КИЇВСЬКОМУ ВОКЗАЛІ МОСКВИ
в серпні 1992 р.

УКРАЇНУ МОЖЕМО ПРОСПАТИ



    Дмитро Пічкур народився в селі Росоховатка Катеринопільського району Черкаської області.
    Закінчив факультет журналістики Київського держуніверситету.
    Відомий перш за все як публіцист. Проживає у Вінниці.

 



ВІТЧИЗНА

Наснилася батьківська старенька хата
Мені з далеких повоєнних літ.
І мати, що чекала з фронту тата
І раз у раз виходить до воріт.

Ти знов мене до себе кличеш, Мекко.
Там чахкають вантажні поїзди.
А на землі, наче деко,
Куряться й досі ще сліди.

Я вже не раз хотів про все забути,
Не ворушити попіл давніх ран,
Та спогади печуть, немов отрута,
А то підносять в небо, наче храм.

О рідна земле! Біль мій і фортуна!
Тобою і страждаю і живу.
Люблю тебе, та не кричу з трибуни,
А часто плачу, впавши у траву.

 





НА КИЇВСЬКОМУ ВОКЗАЛІ МОСКВИ
    в серпні 1992 р.

Москва – столиця. Київський вокзал.
І говір скрізь такий знайомий лине.
Якийсь дивак не стримався, сказав:
- Та тут, либонь, вся ненька Україна.

Народ стоїть, сидить, кудись біжить.
Хтось ще сміється, плаче, лементує…
Тут справді на рахунку кожна мить,
Тут і дитя Вкраїною торгує.
Усе гостинно тут стрічає вас:
Ковбаси, сало, навіть цілі туші…
Везуть з Полтави, Вінниці, Черкас –
Везуть не тільки харч, а й власні душі.

А що ж залишимо для поколінь?
Невже лиш бездуховність та руїни?
Устань, забута Господом, з колін,
Обкрадена стражденна Україно!

   





УКРАЇНУ МОЖЕМО ПРОСПАТИ

В який я двір чи хату не зайду,
Картоплі запах чую, рідше – м’яса.
Переживемо ми і цю біду,
Бо маємо терпіння ще в запасі.

У цьому я спокійний на всі сто.
Та часом злі думки мене доймають:
Чому ми бідні, як ніхто?
Чому достатку в цих дворах немає?

Над цим питанням я даремно б’юсь:
Подивишся, то наче й не ледачі, -
Куди ж тоді наш хліб і сало йдуть?
А у самих пусті кишені плачуть.

Бо між собою чубимось чомусь,
Що вже готові стати брат на брата.
Проспали Київську ми Русь
І Україну можемо проспати.

  

НА ГОЛОВНУ

Зміст


Автор проекту: Гонта В.М.
Адреса: Україна
Миколаївська область м.Баштанка
Поштова адреса:virchi@yandex.ru,
Адреса сайту: virchi.narod.ru


Роботу над сторінкою розпочато 24 квітня 2006 року



Hosted by uCoz