У сучасній українській літературі немає поета, який би у своїй творчості про рідну мову дорівнявся до Дмитра Білоуса. Створити тільки дві збірки - «Диво калинове» і «Чари барвінкові» - це не тільки шанувати мову свого народу, а ще й глибоко знати його характер, історію, культуру, побут і звичаї, народну педагогіку. Для Дмитра Білоуса українська мова - незбагненне і зворушливе диво калинове:

Солов'ї на калині,
на ялині зозуля.
Через гори й долини
лине пісня з Посулля.
Мова в ній калинова,
древа сонячна гілка,
серця тиха розмова,
калинова сопілка.

    Народився Дмитро Григорович Білоус 24 квітня 1920 року в селі Курмани Недригайлівського району на Сумщині в селянській сім'ї, де вже було дев'ятеро дітей. Голодомор 30-х років привів юнака в дитячу трудову колонію до Антона Макаренка. По закінченні десятирічки вчився на філологічному факультеті Харківського університету. У червні 1941 року пішов добровольцем на фронт, був тяжко поранений. Після госпіталю працював у редакції радіомовлення для партизанів України, згодом у республіканському радіокомітеті, в журналі «Вітчизна». У 1945 році закінчив Київський університет імені Тараса Шевченка та аспірантуру при кафедрі історії української літератури. Був заступником редактора журналу «Дніпро», завідував кабінетом молодого автора при Спілці письменників України.
    Перша збірка Дмитра Білоуса побачила світ 1948 року. Називалася вона «Осколочним». Автора гаряче підтримав тоді сам Остап Вишня. «До письменницького загону!» - закликав він молодого поета-сатирика. З-поміж багатьох наступних збірок варто назвати «Веселі обличчя» (1953), «Тарасові жарти» (1964), «Альфи - не омеги» (1967), «Обережно: слово!» (1984); книжки для дітей - «Турботливі друзі» (1970), «Веселий кут» (1979), «Гриць Гачок» (1986), «За Україну молюся» (2000). Книжки Дмитра Білоуса для дітей особливо пізнавальні, вони позначені ясною поетичною мовою, непідробною емоційністю та образністю.
    Дмитро Білоус - упорядник і редактор двотомної «Антології болгарської поезії», до якої ввійшло багато його власних перекладів. Твори самого поета перекладалися багатьма мовами зарубіжних країн.
    Дмитро Білоус - почесний академік Академії педагогічних наук України, лауреат Національної премії України імені Т.Г. Шевченка, премій імені Лесі Українки та Максима Рильського.

ВІЧНО ЖИВА

А мова не корилася царю -
Ані царю, ані його сатрапам,
Орлом двоглавим стаючи на прю,
Що брав її у пазуристі лапи.

Несла устами відданих синів
Мужицьку правду, ту, що є колюча,
Сміялася з ненависних панів,
Що їхня правда на всі боки гнуча.

Плюндрованій, не надавали прав,
Немов на звіра, об'являли лови.
Орел впивався в душу, тіло рвав -
Він був безмозкий, хоч і двоголовий.

Заборонити дереву рости,
Ширяти вольній птиці у блакиті,
Живій ріці між берегів плисти,
Ходити сонцю по своїй орбіті?

Заборонить дощеві поливать
Гінке стебло, щоб не зросло колосся,
Поетові - писать і малювать,
Щоб приректи народ на безголосся?

0 як хотіла, прагла воля зла,
Щоб ти була лиш суржик, мішанина:
Щоб вічно недорікою була
На втіху скалозуба-міщанина!

Хай давню жуйку міщанин жує, -
Воскресни, піднеслися духом люди.
Бо є на світі совість, правда є,
1 рідна мова є і вічно буде!
    

ХЛІБ І СЛОВО

У стінах храмів і колиб
сіяє нам святково,
як сонце, випечений хліб
і виплекане слово.

І люблять люди з давнини,
як сонце незагасне,
і свій духмяний хліб ясний,
і рідне слово красне.

Бо як запахне людям хліб,
їм тихо дзвонить колос,
і золотом сіяє сніп
під жайворона голос.

І, мабуть, тому кожну мить
бешкетнику-харцизі
їх слово батьківське звучить
як заповідь у книзі,

цей сплав чудесний, золотий
з ядристих зерен-літер:
«Не кидай хліба - він святий,
не кидай слів на вітер!»
 

ЗВУКИ РІДНІ

Синь бездонна,
ще й грозою
прополоскана.
Дзвони, дзвони,
гул - рікою...
...з підголосками.

Тільки-тільки-но озветься
    дзвін церковний,
будить щем солодкий в серці
    невимовний.

І дзвіночка в нім шкільного
    дзеленчання,
і струмочка весняного
    дзінь-дзюрчання.

Квітів видиво хрещатих
    з гай-сторонки.
і на білих овечатах
    подзвін тронки...

Звуки мідні
так жертовно
в небо злинули.
Звуки рідні
молитовно, -
дзвін малиновий.

СЛОВО

Споконвіку було Слово,
йбуло Слово в Бога.
Й було Богом святе Слово, -
все постало з Нього.

Помагай же Слову, Боже,
із пітьмою в герці,
щоб жило, правдиве й гоже,
у людському серці.
 

ДО РІДНИХ ДЖЕРЕЛ

Юнацькі марення захмарні.
Польоти... Зоряні путі...
Й наївні вчинки незугарні -
все тут уперше у житті.

І перших пристрастей буяння,
і перший біль, і перший плач,
і перше ревне покаяння,
як мовив другові: пробач...

Життя невпинна колісниця
й мандрівка в ті юнацькі дні,
що можуть тільки вам присниться,
як снилися не раз мені.

Все та ж картина непримеркла:
іду в село - хліба... хліба...
І все переді мною церква
під сонцем жовто-голуба.

І мама: - Тут молитись треба, -
і щиро молиться сама
на руйновищі просто неба,
бо церкви вже давно нема...

Але сьогодні, слава Богу,
душею вже воскреслі, ми
виходим на святу дорогу,
щоб бути вільними людьми.

На те з нас кожен і людина,
щоб у житті правдиво йшов,
щоб зігрівала триєдина
Надія, Віра і Любов.
 

ДИВО КАЛИНОВЕ

Солов'ї на калині,
на ялині зозуля.
Через гори й долини
лине пісня з Посулля.

Мова в ній калинова,
древа сонячна гілка,
серця тиха розмова,
калинова сопілка.

І мости калинові
до братів до народів
в сім'ї вольній і новій
всьому світу на подив.

1 на кручах дніпрових
травня повінь зелена.
Па мостах калинових
калинові знамена.

ЗЕМЛЯ
    ЄВШАННА,
        ТОПОЛИНА

Нема на світі України,
Немає другого Дніпра.
Т. Шевченко

Земля свшанна, тополина,
той неповторний рідний край,
що з ним зв'язала пуповина, -
дитячих літ ясних розмай.

На цій землі нас охрестили,
у купелі хрестом святим
животворящим захистили,
щоб не влягали духам злим.

Свята земля, ти вічно з нами,
ти рідна дочкам і синам,
де вперше промовляєм: «Мамо!»,
де вперше сонце світить нам.

Тут все на світі неповторне,
тут стільки ласки і тепла,
ласкавим літеплом пригорне
кого - Дніпро, кого - Сула.

Віками вітер безупинно
горами хвилю підійма...
О земле рідна, Україно!
У світі іншої - нема.

ТИ - ФІЛОЛОГ

Чи знаєш ти, що ти - філолог,
дитя кмітливе і шпарке?
Сюди до рими слово полог.
Ану скажи, що це таке?

А в тебе вже очиці грають,
ти кажеш: - Полог - те, що ним
завішують чи покривають
(шовковим, плисовим, лляним).

То, певно, ти таки філолог,
дитя цікаве і шпарке.
Сюди до рими слово Молох.
Ану, скажи, що це таке?

Ти кажеш: - Молох - річ не мила,
бо нам нагадує про смерть;
це - символ, це жорстока сила,
що вимага багато жертв.

То, бачу, ти таки філолог,
дитя допитливе, шпарке.
Сюди до рими слово сполох.
Ану, скажи, що це таке?

Ти мовиш гідно, як колега:
- А сполох - це переполох,
тривога, переляк, бентега,
що охопила багатьох.

Що ж, молодець! Ти любиш слово
і щиро прагнеш знань дійти.
І слово квітне барвінково,
коли любов'ю сяєш ти.

Тлумачиш назви свого краю,
гір і долин, річок і нив.
Яке я слово не спитаю,
а ти його вже й пояснив.

Філолог ти. Це кожен бачить,
і кожен скаже без вагань.
Бо філологія - цс й значить
любов до слова і до знань.
  

НЕРЖАВІЮЧА ЗБРОЯ

В. Явору

Нам імперський загрожував крук:
«Якщо вас не скатую, то зваблю».
Все робилось, щоб вибити з рук
українського лицарства шаблю.

Кров'ю, підступом здійснить своє:
козакові сидіть у закові.
А тут велет Шевченко встає,
і народ утверждається в слові.

Зброя слова в народу в руках:
не повергнути в прірву героя.
Буде жити народ у віках:
в нього є нержавіюча зброя.