НЕ ЗДУЖАЮ

Не здужаю той льос тяжкий не маю сили вже долати
Візьму торбину, візьму кий, піду у світ жебракувати.
Покину хату, рідний дах, зоставлю заздрість та спокусу,
Буду ходити по хатах, буду казати “Слава Йсусу”.
Днем люди хліба ми дадуть, а ніч спроваджу на природі,
Позбавлюсь страху та пут, і буде ми душа в злагоді.
І вуши най мене гризут, і най зіпріют мої лахі,
Я буду вільний там і тут, як та тварина, як ті птахі.
І я не буду богачем, і будуть гнати мене в шию.
І я сконаю під корчем, і темна ніч мене накриє.
І по мені не вдарит дзвін і не заплачут за мнов люди
І будеш ти і буде він а мене бідного не буде
І піп кудлатий наді мнов не заволає паки-паки
А ті котрих любив и знав вже будут всі мені однакі
І будут ночі, будут дні, новини будуть та події.
І над могилою мені голодний вовк в журбі завиє.







Доле моя, скільки можу тебе я по світі чужому носити
Блудного сина що кинув гніздо й рідний край
Лишу нажите добро піду в люди насущний просити
Буду казати людям Слава Йсуссу і Господи вам помогай
Як той спокутник правдивий
Що стирає в молитві своій фанатичній коліна до крові
Так я до тебе піду в ту далеку дороргу обнявши торбину
В край той далекий, теплий такий і чудовий
Им’я котрому моя Україна.
Тої тополі що знала мене ще маленьку дитину
Хтів бим торкнутись теперь вже старою рукою
Вибач мене щом тебе нерозумний покінув






СОН

Перший гетьман

Одної ночі темної я сон приємний вздрів
Що нібитоби я з далекої і зимної чужбини
Як вільний птах на крилах полетів
На тую теплу і тепер вже вільну Украину
И так літав я над своїм селом як птах
І видів ті поля той рідний дах
Той сад зелений, ту церковну браму
А над сільрадов жовто-сину фаму
Село заснуло, кавалєрский, дикий регіт стих
Затих також дівочий, ніжний спів
Та в одній хаті світ чогось горів
І я на крилах, на птшиних тих
В ту хату потихоньку залетів
А в хаті тій зібралася громада
Бо відбувалась там велика рада
Там всі були свої, там не було чужого
Там вибирали гетьмана сільского
І в хаті тій такий ся крик зчинив
Що навіть стіни стали ся стрісати
Хтіли Петра, він десять літ в Сибіру ноги грів
Та на біду Петро не вмів писате ні читати
А потім Стаха, що корови семенив
Стах вмів вповісти дещо й написати
Та стах сі встрашив і посаду не приймив
Бо мав нещісті з німцем справу мате
І хоть казали йму що він тепер рахуется героєм
Та Стах до того чису шеся не вспокоїв
І в хаті тій густий смерід стояв
І хлопи ті склинали і кричили
Казали всьо, ніхто ся вже нічого не бояв
Але вердикт чогось ніяк не виносили
А на бамбетли хлоп один сідів
А був колись він головов сільскої ради
Він встав з бамбетлі, став посеред хати
(А вмів він дуже гарно тумана впускати)
І тихим голосом звернувся до громади.
Шановні господарі та краяни
Я був колись фальшун, я зрікся свої мами
І хоть нераз я вас як ту скотину тламив
Та й я ховав під стріхов жовто-синю фаму
А то що жер я вас часом як той, скажений пес
На то мене післав з Америки конгресс
Ви жили в своїх сім’ях у спокої
А я нераз в своїх покоях
Не знав від страху лечи чи присісти
А в ту червону шкіру мусів ям залізти
Нераз і зераз ще трісусі від страху
І не одну на тілі ношу ваду
Бо я шпігун був по фаху
Я підривав радяньску владу
А як я мучивсі коли не раз
Я мусів як скотину до колгоспу гнати вас
І сльози тому хлопови з очей пішли
І так встривоживсі що вже нічо не міг казати
А тілько вимовив-вас прошу гетьманом мене обрати
І зрозуміли хлопи в чім причина
І здивувалися, зачили кліпати вочима
Та тут один правдивий хлоп зачив склинати
А кров би ті спекла! Та ти спаплюжив мого тата
Та ти безвстиднику в сусіда жіньку відібров
Та най би ті залєла нагла кров!
А скільки ти народу заганьбив
Жер чужий хліб, сам с неробив
А тілько їс сидів як той когут на брамі
Я насеру твоїй колєрскї мамі!
А може ти забув як віз я в поле гній
А під тим гноєм було кілька автоматів
А ти нацвав стрибків мене злапати
Я десять літ зато в Сибіру ноги грів
Здоров’ї втратив, господарку, хату
Ти вповідаєшь тут шо був їс шпігуном
Гімно ти є і бувс гімном!
І хлоп той триссі і кричив
І слина хлопови тотому з писка аж летіла
Бо правду мав, бо правду говорив
Бо злість його на фальшуна заіла
Та струта тотим теплим туманом
Тота громада хлопа того вгамувала
І голову сільради гетьманом сільским обрала
До рані в хаті нарід той як вулик гомонів
А той правдивий хлоп ще довго клєв,
І все казав: а кров би то спекла!
Но на бамбетлі гетьман вже сидів
І то був перший гетьман нашого села.






ДО ОПОВІДАННЯ

Контакт

І то сі стало десь перед Покровом
Залєло світлом неземним толоку
І побривало роги щось коровам
І приполило ліс з одного боку
І полихнуло з жаром блискавиці
І в тім вогни згоріло три копиці
І прилетів в село настрашений пастух
І з нагавиць його тягнув недобрий дух
І на людей напав такий колєрский страх
Що всі сі поховали по хатах
І пси від страху ланцюги кусали
І люди в страсі під образи стали
І гвовт кричили і малі і діти
І думали кінец прийшов на світі
А в досвіта вже знало всьо село
Що на толоці сіло НЛО
І взєли хлопи сокири і вила
Й пішли відпір давати ті нечисті силе
І перші хлопи йшли, а піп шо йшов за ними
Тєг Алилуййа й Іже херовими
А корабель тотой подібний був до хати
Та мав вікон для хати забагато
І видно було як за вікнами тотими
Якісь істоти дивні клипают очима
А хлопи йшли і вилами махали
І Слава! Слава! Голосно кричали
І корабель тотой заволокло таке гі ніби паром
І він за хвилю щез за хмари.
І довгожданного порозуміння ненастало
Бо в тих і тих було розуму мало






УТОПЛЕННИЦЯ

Липка й недобра нічь лягла на ті сади
І місяць ріг показує зза стріхи
А я стою й трясусь коло води
Немаю щастя, радості і втіхі
І світ мені зробився вже немилий
Бо хлоп мі кинув діти мі заїли
І Бог мене лишив і ксйонц зробивсь фальшивий
І від біди волосся посивіло.
Не легко жити бабі одинокій
Бо хлопи дивлятся на мене як на річ
Положу камінь в майткі скочу в вир глибокій
Наступить ніч і буду мало спокій
Та жиль тих діточок малих і бзікуватих
Котрі за мамов будут довго голосили
І біль й гризото будут в тій несщасній хаті
І будут в церкві малинові дзвони били






ДЕНЬ

День погідний, день росяний над селом зайнявся
Ще не кождий газда в хаті з сінника піднявся
Але село вже сбудилось, вже ревуть корови
Їх зганяє в гурт великий пастух чорнобровий
Верещать по стайнях свині гелегочуть гуси
І жовтять кашки долину криють як обрусом
Чути крик: та де сі пхаеш? Там подайми вила
А там далі а щобиті нагла кров залєла
Теплий вітер зі щедростив несе запах тмину
Вон хлописко до черешні приставив дробину
Ще черешні недостигла, ще не чис бривати
Та не може хлоп сердечний третю нічку спати
Бо бдерут як тоті шпаки бахурі поскудні
І не буде ягідочки ні всв’ята ні в будні
А вон ладна молодиці розвішує лахі
Коло неї скачут діти щебечут як птахі
Файна баба, господарска та не має льосу
Бо любила перейтисі по досвітніх росах
Час в приємності зводила а долю згубила
Має личко як писанку, господарку, хату
Та нещастні тоті діти бо незнают тата
А давали за нев віно; штири коци, светир
Троє райток дві перини шафу і бамбетель
Вон жебрак прісів під щепом захтів відпочити
Але виджу чогось старий носом став крутити
Став склинати, став плювати бідного йго знудило
То якась людина підла з ночі напаскудила
Встав, торбину вбік посунув, витерся травою
Нема щастя бідолазі долі і спокою
Йде до хати й бзираїсї, чиж той псиско ляже
Стукнув в двері кульбакою: Слава Йсусу каже
Вийшов газда й каже діду що то може бути
Дести були з ваших лахів живим гімном чути
Візміть си хліб та йдіт з хати молитви не треба
Совість мати тре принаймні тож хата не стайні
Повернувся, пощкандибав зігнувсь як билина
Бдерті лашкі, босі ноги, на плечах торбина
А в далекім сорок третім був він при багнеті
Гвер носив а не торбину, прославляв родину
Жида бив і комуніста, гроші мав і славу
За собірність до Берліна, за волю й державу
Та страшний червоний вітер все йому порушив
І достались нещасному торба, кий і вуши
Битий шлях попід ногами й страх що писок сушит
Та тримай колєро ліца! Гет з дороги люди
Тут до біди недалеко, трактор коні спудив
Коні летять як стечені, стримані не мают
А на возі тім вагітна руками махає
Та хлопака скочив з двору за дишель вчепився
Коні стали як вкопані і віз зупинився
А на возі! А на возі – сталася новина
Баба з страху й переляку народила сина
Файний буде українец, моцний буде злосний
Бо так коні несли фіру аж тріщіли кости
А тут сонце вже присіло, впав туман на піло
Виліз місяць і зрадлива ніч село накрило
Тамкай гавкнув пес сонливо, там когут запіяв
Бліх не чує хлоп щасливий бо впірнув у мрію.






ТРЕНОС

пісня

Привезли ї з полі днем моросливим на фірі
Ськали попа бо була православної віри
В хаті народу як мух мерзених налізло
Бив до одвірка хлоп головов та пізно

Що за гріх, що за дію вана перед Небом поставила
На кого жеж вона діточок нерозумних зоставила
Хтож їм вибере вуши чи хлибці якогось замісит
Хлопа з місьці хто зрушит чи хто його потішит

А чи треба було дураку бригадирови гвагати
Щоби баба вагітна бураки до колгоспу йшла трагати
А тепер кай лежит в білім трумні до всього байдужа
Навіть воком не мругне на нездалого мужа

Тихий цвинтар милосердно приймив ї до себе
Потревожені круки високо літали у небі
Бідна тризна і нарід пішов по хатах
Хлоп лишився з бідою як покалічений птах

І несло з бочки з капустов квасний смерід по всій хаті
А на облупленім п’єцу до стін невапнених тулилисі діти
А по байдужих образах лазили мухи крапаті
І скаволів бідний хлоп бо незнав де сі з гор’я задіти







ЖИД ПЕТРО

Були такі часи, мізерні трудодні вже не могли жеброту прокормити
Покинула село і повесні пішла до Львова, до жидів служити

Дали тоті жиди їй хліб і сіль, впирала лахи і підлогу мила
І хоть жиди тоті не дуже їй платили, та мала стелю над собов
Й постіль, і так си жила

Та чис прийшов, жидівский син Рувім заскочив як той щигіль під перину.
В тривозі і страху всьо сталося на тім що бідна принесла в село дитину.

Сиділа в хаті, встид їй шию гриз, незнала чисом що і в писок положити
По волі Господа розумний бахур ріс післала йго у Львів на ксєндза сі навчіти.

Прошли роки і син її Петро, з розумними вочима Саламона
Читає казані з Амвона про правду, щирість і добро
А на землі св’ятого Вифлеєма старий тепер Рувім, жидівску тору при жидах читає і листи шле і зве до себе сина
Та Євангеліє Петро із рук не випусає.

І буде так як вже колись було: знов будут дні за ними будут ночі

А правда в тім що жид Рувім й Петро нам про єдине росказати хочуть







ЧУТИ

Часи ся змінили, стало легче жити
Можна всьо зовбачити, можно всьо купити
Відкрита на захід широка дорога
Люди повернулися до церкви до Бога
Баби наші плідні хлопи силу мают
І ніякі вороги з нами не звладают
Та тривожат нарід всякі баламути
То там – то сям в нашім краю
Всякі плітки чути.

Кажут мою бабу поліцаї злапали
Що у Львові про наш ур’яд
Щось нефайне ляпала.
І шо дурній бабі від ур’яду треба
А я з того скористаю звернуся до Неба
Слава ж тобі Сусе Христе, небудемі баба гристи!

Кажут що Марічка народила трійню
І дали їй в гривнах пенсію подвіду
І шлют їй продукти з самої Канади
І діти здорові і не мают вади
Молоком Канадським бахурів годуеш!
Мої – ж босі ходять. Чуєш чи не чуєш?
Шляк би тебе трафив! Як то може бути?
Чути

Кажут в долині за нашим селом сіло екесь НЛО.
Впав їх теріль коло ліса старого шкоди не наробив
Правда, вкрали бика у лісного тілько сі ріг лишив
А участкового пам’яти звели ї брізали гудзикі чось
На шинели.
Що за холера? Чи може то бути – чути

Кажут в Тернополі в церкві одній, підсліпуватий піп
Вдарив кадилом по голові хлопа аж той осліп
А до розвалу влади старої він був голова колгоспу
Невинуваті очі попові певно то кара Господа
Щось у тім є і таке може бути – чути


Кажут коло Львова є село дубляни
І там потяг стримали гружений кайданами
Певно москалі нас хтіли закувати
Тре тоті кайдани полякам продати
Кров би їх залєла таке може бути – чути

Кажут папство Римське сили добирає
Але розуміє з нами не звладає
Випустили булу гріхів нас позбавити
Будемо ся тішити, будемо ся бавити
Бо то нам приємно і то мало бути – чути

Кажут що б’явивсі хлоп з двома пуцьками
І носит то диво помежи ногами
І ходит по селах і людей дивує
За то йго вбирают і добре годуют
Скурвий син напевно але справу знає
На що має здібність на то й налягає
Шлякун би йго трафив! Чи ж то може бути? – чути

Кажут коло Львова є село Підгайці
І там хлопи викопали з динозаврів яйці
А Японьскі вчені будут пай платили
Щоби хлопи на ті яйці бабів насадили
Тут пахне копійков, то могло би бути – чути

Нарід наш здоровий і люди веселі
І летят над нами миски і терелі
На других планетах давно ся дивуют
Шо то за ті люди що біди не чуют
А самі міркуют нас заполонити
За шаблі візьмемся, будемо ся бити
Баби наші моцні, хлопи як рекрути - чути
Щоби неробили, щоби не казали
А ми свою волю в бородьбі дістали
Бо ми любим землю, бо ми любим працю
А хто нас ворхобит того маєм в сраці
Так було і буде бо так має бути - чути






ЛУНА ЧОРНОБИЛЯ

Заїли мі турботи та невзгоди
Спокою не дают ми жінка й діти
І вирішив я вийти на природу
Правдивого понюхати повітря
І вздрів я хлопа що поле маркував
і дивного коня тотой хлописко мав
І я настрашився такої дивоти
Бом війдів раз такє у п’янім сні посеред ночі
Мов кінь той штири вуха, два фости
Мав ріг на голові і чоловічі очі
І я сміливості набрав почав я в хлопа того ся питати
Де він коня такого дивного дістав
І що моглося із скотинов стати
Дзигари витягши хлоп на марок присів
І дивну річ таку мені впувів.
Такий ся каже пане кінь вродив
І то ніяка каже не комедія
І щоби я такий здоровий бив
В тім винувата Чорнобильска трагедія
Вон подивітся каже тамкай край села
Стоїть під стріхою самітна, бдерта хата
Там в тотій хаті навіть є свиня рогата
А у сусіда мого – чи не сміх?
Серед зими чогось зацвів горіх
А кури у вирій повідлітали
А по весні до дому всі пристали
І хоть тргедія тота біди нам наробила
Та хліборобський наш характер не змінила
І як колись, сто літ тому назад
Мій прадід драпав кіньми теє поле
Так я йго нині драпаю по воли.
Часу нема бо праця мі чекає
Тай ви собі ідіть, най Бог вам помогає
І хлоп той вйокнув на коня і за морком побрів по оранині
Бо випала му доля жити на Вкраїні
А понад лісом, над високими дубами
Літали птахи з конячими фостами








До дня народження Т.Г.Шевченка

Тяжка на нього впала доля
Та нелюдский дістався фатум
Один, як та билина в полі
Він бився в скелю дикого царату
І запалив вогень щоб людям души грів
І сам в тотім вогни згорів
Та в нинішні часи над нами він
Зрить Тризуб а не виродка орла
Він чує дивний, малиновий дзвін
Та тихий шепіт сивого Дніпра
А ми роскидані по всій Землі
Схиляем голови в поклін тобі
І велич визнаєм твою і славу
У молодій, як мріяв ти державі.








Вірші
       про
            кохання

Кохання, ти є біл і тривога
Кохання, ти отруя і лік
Кохання, через тебе до гроба
По життю нерозумний летить чоловік!




ДО НЕЇ

Якась нудьга стиснула мої груди
Дні й ночі поробились невеселі
І я незнаю що зі мною буде
Та підіймає щось мене із затхлої постелі
І я впираю свої очі в березень вікна
А там весна! Розбійниця весна!
Котра як злодій вдерлась в моє серце
І я згадав як дзюркотить вода
Що наливаєтся в твоє відерце
А щем згадав ту скошену пшеницю
Де в перший раз сказав тобі – кохаю
Де стегна цілував твої і ягодиці
Та ту тополю що стоїть над гаєм
Та ту копицю спрілої соломи
Що церквою була для нас і домом
Ти певно як і я також зробилась сива
І певно що й тебе жеруть онуки – блохи
Та зачекай жеж моя мила трохи
Вже скоро позбирає Цар Небесний нас
І там налюбимось, там будем мали час






ЧАРІВНА НІЧ

Та чарівная ніч нас навік отруїла
Напоїла вином та стиснула до болі
І ще довго у полі солома горіла
І ще довго зозуля кувала у полі
Все було як у всіх, баль, запій та похмілля
Щезли чари, знав радість й біду
І летіло життя як шаленне весілля
І тебе я cьогодні на цвинтар везу
Тепла пара землі тебе нині загріє
І я заздрю тобі ти діждалась спокою
Ой як тяжко мені, ой як серденько мліє
Певно піду з тобов, певно ляжу з тобою
Піп кадилом махне „Онімім” заволає
Кину грудку землі, зиркну в зад, зиркну в бік
І котра із вдовиць більше сліз проливає
Та розділить зі мною солодкий свій вік.






РОГАТИЙ ПЛАЧ

Як же сталося так що ще вчора
Ти трималась за руку мою
А вже нині сусід наш Микола
Задирає спідницю твою
Може скажеш що я не любив?
Може скажеш не був тобі радий
Подарунки тобі не носив
Не беріг, не жалів, не вабив
Викинь перстень дарований в піч
Лишу хату тобі та жеброту
Дня немає для мене лиш ніч
Біль душі а на серці болото
Не зійдутся вже наші дороги
Я не винен і в тім присягаю
З біллю в череп вросли мені роги
Від котрих порятунку не маю
Сонце ясне мене не загріє
Хоть весна і вирує на дворі
Жить без тебе не хочу й не вмію
І я шнурок шукаю в коморі
На роздертім суку осокора
Я залишу помилку свою
Як же сталося так що ще вчора
Ти трималась за руку мою







На тім боці Верешиці коло спрілої копиці чекаю на тебе
Щоби не казали люди а нам з тобов добре буде
Бо в нас з тобов свідок буде – Місяченько в Небі
Тримали мі тато й мама заперали на ключ браму щоби я не йшов.
А я за тов Верешицев коло спрілої копиці хоробу найшов.
По траві бреду до шпиталю йду
Буде доктор мі лічити, буде клєсти й говорити:
Так тобі и треба
А я на то не зважаю бо я на то свідка маю – Місяченька в Небі.







Я ничого тобі не говор’ю про Клима лісного
Мені діла немає до Стаха, Гнатка чи Миколи
Але прошу тебе: не води ж ти Дмитра до стодоли
Не каліч мого серця, не вноси в мою душу тривогу
Той злодюга грабує мене не один уже рік
Мої діти все більше і більше подібні на нього
Я для нього рогач а не твій чоловік
А не віриш – спитайся у Клима лісного
Правду же говорив мені стрийко старий
Що ти робиш дураку, та з тебе дивуются люди
Викинь з серця її поки ж ще молодий
Бо знівечить тебе і сміючись загубить
Так і сталося але ганьбу я залишу тобі
В тім поможе мені добрий шнурок, драбина і мило
Я тебе не суджу і помилку залишу собі
Будь здорова, не згадуй, щасливо






РОЖЕВИЙ ЦВІТ

пісня

Світи, світи моя зоря бо скоро згаснеш я вже знаю
В краю чужім, на склоні дня я клич до неї посилаю
До тої що в цвіту садів мене як образ цілувала
Щом зберегти ї не зумів хоть Світ для мене вартувала

Із памя’ті рожевий цвіт вітрам не винести николи
Та втратив кошт для мене Світ і втрату ту я сам позволив
А ті сади іще цвіли але цвіли вже для другого
Мене ж під руки повели і я лишився щастя свого

Світи, світи моя зоря бо скоро згаснеш я вже знаю
В краю чужім в кінці життя я клич до неї посилаю
До тої що в траві зеленій мене пестила як дитину
До тої що в життю шаленнім я нерозумно так покинув

© Федух (2007)
    Дякую що переглянули поетичну сторінку на порталі української поезії!

    Якщо Ви відноситесь до когорти молодих українських поетів, поетів зі значним досвідом, поет-сучасник, переможець поетичних фестивалів-конкурсів або просто любите поетичне слово - Вам просто необхідно розмістити у нас свої вірші або переглянути ще кілька чудових віршованих сторінок!