|
 Кривецький Тарас народився в Тернополі 29 серпня 1992 року.
Батько - Кривецький Михайло Васильович,мати - Кривецька (дівоче - Кифір)
Ольга Мирославівна. Має брата Богдана і сестру Олесю.
З 5 років займається музикою (фортепіано). У ті ж 5 років
переїхав жити у рідне село батька - Дністрове, Борщівського району.
Проживав у селі разом з батьками до 13 років. У 13 років поступив до
ліцею Галицького інституту ім. В`ячеслава Чорновола (м. Тернопіль), в 15
років до Галицького коледжу (теж ім. В`ячеслава Чорновола) на факультет
"фінанси". Захоплюється сонетами, написанням яких займається в
даний час.
Географічні відомості
Тернопільська
область займає західну частину Подільського плато, межуючи
на півночі з Рівненською, на півдні з Чернівецькою, на
південному заході з Івано-Франківською, на заході з
Львівською областями України. Тернопільщина знаходиться
поблизу українського кордону з Польщею, Словаччиною,
Угорщиною і Румунією.
Вона простягається із півночі на південь на 195 км, а з
заходу на схід – на 129 км.
Площа області – 13,8 тис. км2 , що становить
2,3% території України. Населення області нараховує 1142,0
тис. чоловік, що складає 2,3 % від його загальної
чисельності в Україні. Переважна більшість населення
Тернопільщини проживає в селах (57,3%). Адміністративним
центром області є місто Тернопіль з населенням близько
230000 жителів.
13
Нехай плащем широким вечір
Огорне твої ніжні плечі,
Я надлечу на крилах ночі,
Скажи лиш тихо слово: «Хочу…»
Завжди, як згадую твій погляд,
Мурашки шкірою біжать…
І аж до серця… колять, колять,
Стає так важко, важко так,
Неначе хтось узяв у руки
Важкого млота – давить, б’є
І все болить болем розлуки,
А серце стогне і рує…
У душі уже чорт зна що,
Одні питання, відповідей – нуль,
Я не жалітиму, нізащо,
Що пам’ятаю, не забув
Голубизну твоїх очей,
Що залягла в моїй душі,
Тих безліч думаних ночей,
Рядками спалених віршів,
Які писав лише тобі,
І ще ту музу, те натхнення,
Яким себе в нірвану вів.
Тепер у Господа прощення
Проситиму за, може, мій,
Або й не мій той тяжкий гріх,
Ти маєш волю, тож розвій,
Бо він на плечі мої ліг.
Це він спричинює страждання,
Розділює тебе й мене,
Бо я в це вірю, я це знаю…
Думки вливаються в живе…
Якщо на мою користь – добре, -
Пізнаю світ, омріяний давно,
Злегка ласкаво прохолодний,
В гостях у серці лиш добро,
Що оселилось навіки,
Й любов безмежна до всього
І ще у серці моїм ти…
Це не змагання – хто кого,
Лише приймаєш карти долі
Від справедливого судді
Залежить все від Його волі
У цім солодкому житті.
Число тринадцять – це чудово,
Не вірте видумкам людей,
Тринадцять стовпчиків – це кльово,
Рядків тринадцять – це рондель.
А що буде – іще не знати,
А що було, чи й не було
Я буду завжди пам’ятати
Все те, що з розуму звело.
20.11.2009
***
Повільно вмираю без тебе,
Так важко це все розуміти,
Не хочу ні сонця, ні неба,
Не хочу нічого хотіти.
Гартується болем серденько,
От тільки не знаю навіщо.
Не буду твоїм, дорогенька,
Не будеш моєю навічно.
О, Господи, дай мені сили,
Дай сили це все пережити!
Ніколи не буду щасливим,
Не зможу без тебе прожити...
Не вірю словам, я не вірю!
Брехня все! Обман і омана!
Я спраглий від краплі надії,
Що будемо разом, кохана.
26.12.2010
Для хлопців…
Коли розум під владою серця,
Коли слухає тільки його
Від любові приймаєш цукерки,
Що солодять життя, як вино.
Розмотаєш ти першу цукерку,
Найсолодшу, найкращу з усіх.
Смак забудеш коли станеш мертвим,
Спогад вічним у пам’ять засів.
Розмотаєш ти другу цукерку,
Ця теж класна, солодка така ж..
І ти хочеш жити і жертви
Не треба нікому від вас.
Покуштуєш і третю солодку,
Не така вже солодка, нажаль,
Тай не тягне уже не солодке,
Ти це бачиш, тобі трохи жаль…
Через силу четверту до рота
Покладеш, просто пережуєш,
Відчуваєш – це вже пересолода
Та що зробиш – дальше живеш…
Щоб такого не було вам, хлопці,
Просту відповідь маю усім,
Просто їжте ті самі, солодкі,
Лиш потрошки і різних сортів.
28.03.2010р
Мелодія своєї душі
Допоки свічка ще горить,
Стоячи твердо на роялі,
Ловитиму чудесну мить,
Забувши свої вічні жалі…
Закрию двері на замок,
Відкрию серця навстіж двері,
І не ввійде туди ніхто,
Поллється звук, що на папері.
Хотів би я, щоб цей момент
Тривав хоч вічність, може, більше,
Але життя – це той мордент,
Що лине похапцем, як вірші…
Так тихо, любо на душі,
Й неважко зовсім зрозуміти,
Життя вся складність – в простоті,
Краса життя – не тільки в квітах…
Хай лине час поміж роки,
І примітив всіх засліпляє,
Мистецтво звуку – навіки,
І я із ним, бо я це знаю…
19.05.2008
***
Тихенько, мов кішка, ходи, не дряпни вічним спогадом душу,
Сьогодні страждаю, хоча й снити тобою я міг, тепер мушу…
Ти і так насвинячила в мому сумному житті назавжди,
Я любив, я чекав, я молив… не забув, та чому? – бо лиш ти…
О, чому ж я тоді цілим серцем тебе щиро так покохав,
О, чому ж був сліпим і не бачив отих незчисленних забав?
Тупеньким родився на світ і грі цій веселій вже радий,
Вона називається: «Ти наступи знов на ті самі граблі…»
16.04.2008р
Про піст
Добротний час - Великий піст,
Для тіла – любий відпочинок,
Душа ж невпинно ласки їсть,
Що Бог дає їй, як дитині.
В молитві скарб собі кладеш,
Не тут, а там – високо в небі,
Скарби ж безцінні, бо без меж
Скарбниця твоя лиш для тебе.
В житті земнім усім дано:
Хтось красно грає на гітарі,
А хтось лиш хоче, хоч давно
Лиш хоче і не вміє далі…
Так само й піст – не для усіх:
Комусь – байдуже, хтось – не знає,
Та знаю я, що кожен зміг,
Тверду хто силу волі має!
Лиш сильні постять і з посту
Беруть ще більші нові сили!
Послання це у світ несу
Звичайний я, без сил, безсилий…
20.03.2011
Сонет №1
Горить любов моя на фоні тиші,
Ніхто її не зможе потушить…
Коханій я листа віршем напишу,
Спалю і він в безодню полетить.
Вона цього напевно і не знає,
Що я десь є, і серденько болить…
Вона сидить в обіймах хлопців зграї,
А я мовчу, вбиває кожна мить…
Чи довго ще тягти на білім світі,
Чом я попав у твої довгі сіті?...
Запхнула ти у глуш любов мою.
Нічого в світі гіршого немає,
Ніж біль поета від того «не знаю»…
Пробач мені, та я тебе люблю…
18.06.2008p
Сонет №2
Твій погляд – відблиск зірки ясний в небі,
Лягає в пам’ять вмить і назавжди,
Він сліпить все, що в’ється кругом тебе,..
Душа тремтить…., а серце каже: «Йди!»
Що боязких на вчинки надихає,
Що кличе нас у лицарські бої,
Що принципи ламає всі мої..,
А замість «що» там інше слово…, знаєш…
Якщо все так, як я скоріш гадав,
То я всім своїм щирим серцем радий,
Бо я піду сан твого раба…
Мені цікаво, хто для тебе «всі»,
Я вмію довго слухати, як треба…
ПС: Я поклоняюся твоїй красі…
28.04.2009р
Cтрах породжує сумніви
Гірко плачу і ридаю,
Сумно ніч заводить в транс,
Я б відвів тебе до раю,
Якби дала мені шанс.
Сліз немає зовсім, шкода,
Мені шкода, а проте...
В тебе вічно перешкоди,..
Нема значення тепер...
Завтра буде лише завтра,
Сон всі думи забере,
Я забуду все до ранку,
Він в реальність поверне.
Вся любов - як синє море,
Хлопці в нього скачуть враз,
Кличуть до дівчат, говорять,
А вони - бояться нас.
Важко часом перетнути
Свою гігафальшмежу
Без бажання осягнути
Того, чим я дорожу...
18.12.2010
Тобі…
Ліричним подихом у такт
Разом із вітру течією
Подай мені любові знак -
Цілунок із руки твоєї...
Хай вітер коси розплете,
Розвіє їх так просто й легко,
У спогадах залишиш те,
На що дивилась, часом, зверху.
Ти випромінюєш тепло,
Твій погляд душу зігріває,
Ти любиш ігри та вино,
Дрібниці всякі полюбляєш.
Я завжди трохи егоїст,
Корисні маю в собі міни,
Одне мене питання їсть:
"Чи я тебе колись зустріну?"
20.06.2010
Сонет, як уривок із щасливого дня!
Замало слів, щоб висловити щастя,
Замало букв, щоб написати всі слова,
Благословить любов завжди, вона прекрасна,
Частує Бог дарунком – серце ожива…
Немає меж, границь у часі Божім,
Їх ставлять люди: кожен ставить сам собі.
Без Бога хто на світі жить не може,
Приймає щедрий дар – любові власний дім.
Я трепет твого серця досі чую,
Така тендітна, ніжна, сильна водночас,
Чомусь давно тебе в душі люблю я.
Як сильно жаль, що все не так, як хочу!
Чи з’явиться колись фотоальбом про нас?!
Даю усе у Твої руки, Отче…
28.11.2010
ПРИЗНАННЯ
(коханій дівчині)
Так, здійснилося, нарешті,
Знайшов себе я у мистецтві.
До смерті музику люблю,
Й пишу поезію свою.
Все почалося навесні,
Чотирнадцять було мені.
Почав природу цінувати
І все прекрасне до уваги брати.
Живе душа, радіє тіло.
Мені так давно цього хотілось.
Прощатись буду з вільним часом,
Щоб все, що є в мені не згасло.
Тут дуже добре, тау сні
Відкриті є для мене двері всі.
Прекрасна, ніжна та жадана,
Моя троянда та моя кохана
Завжди є поруч, в моїх обіймах.
Не моя кров, та все ж щось рідне.
Але життя не сон і дуже жаль,
Адже в моїй душі живе печаль.
І все ж таки неначе увісні
Пишу рукою я слова оці.
Набридло вже душі моїй ридати
І я насмілюся тобі сказати.
Не знаю я, що буде далі,
Скажу лише, що я тебе кохаю.
22.06.2007
МУЗИКА
Бути композитором колись я хотів.
Я музику слухав, нею ж я жив.
Музика це щастя, радість, біль і мука,
Справжнє життя, а не дика скука.
Музика надихає, вона оживляє,
Душу тривожить, до болю омертвляє.
Вона разом з природою чудеса творить,
Мене, затурбованого нею, голодним робить.
Люблю я дуже на фортепіано грати,
Люблю слухать скрипку, разом з нею страждати,
Шукати розради у ніжних піснях,
Чи чути спів птахів у весняних лісах.
Чути й ходити, як остання примара,
Як струнами гріє душу мою гітара.
Я знову і знову хочу більше життя,
Як чую ласкавий солоспів солов’я.
Аж мені всередині усе оживає,
Коли слухаю я, як оркестр якийсь грає.
Пишіте творці нам прекрасних пісень
І як каже Джек Доусон „цінуй кожен день”.
Музикантам поклін, вони цього достойні,
Бо грають руками нам твори пристойні.
Й не заперечить ніхто, що „місячна нічка”
Переживе нас усіх, бо музика вічна.
17.09.2007
ОЛЕСІ
(Кривецькій О.М.)
Вже восьмий рік життя з тобою проминув,
Ти вже у третьому класі.
А ще вчора для мене той день колись був,
Коли взнав, що є в мене сестричка Олеся.
Бажаю тобі досягнути своєї мети,
Яку собі обереш незабаром.
Все життя ти повинна до неї іти,
І, як зможеш, не прожий ні дня даром.
Життя – це рулетка, казали мені.
Вчора ти плакала, сьогодні смієшся,
Але „нехай сонце всміхнеться тобі,
Тоді і ти усміхнешся.”
Мої друзі, що ходять зі мною в ліцей
Казали мені, що я затятий романтик.
Запам’ятай назавжди момент прекрасний оцей
Навіки твій старший Тарасик-братик.
24.06.2007
ВЛАДУ
(Кривецькому В.Т.)
Тобі сьогодні вже сім років,
Позаду тебе сім гігантських кроків.
Ти ще не ходив до першого причастя,
Але в твоїх очах Ужу палає щастя.
День народження – це особливе свято,
Гостей в оселі так багато.
Усі прийшли тебе вітати,
Багато щастя побажати.
Вітає тебе двоюрідний брат, Тарас.
Щоб ти зустрів цей день ще сотню раз.
Хай Бог здоров’ям обдаровує тебе
І класну дівку хай тобі пришле.
Будь справедливим і хоробрим,
Як лицар, з серцем добрим.
А якщо щось не буде в порядку,
То ти з’їж солодку мармеладку.
23.06.2007
МАЛЕНЬКА ІСТОРІЯ
(із сну)
Солодка ніч, є місяць, зорі,
П’янить мене усе навколо.
І хоч вже холодно надворі,
Сиджу і слухаю пташине соло.
Пройшла година, дві, чотири,
Чарівна ніч вже майже сплила,
Й побачив я як із кропиви
Стирчить коня якогось грива.
Скубнув трави десь я кусок,
Тихесенько до нього підійшов,
Але із дерева упав листок
І кінь від мене відійшов.
Й побачив я, що ззаду нього
Охайна дівчина сидить біля дороги.
Ковтнула вона шмат від серця мого
Й мене всього взяла тривога.
Трясучись, до неї підійшов,
Боявся дуже я, аж охолов.
І тут, чарівний погляд в мене променем пішов,
Його зустрівши, я себе не поборов.
Я сів біля неї, згадавши хто я,
І серце заграло, стало битися скоро.
Я взяв її руку, перевів ледве погляд,
І сонце з’явилось, і ми були поряд.
24.09.2007
ЖИТТЄВА НЕСПРАВЕДЛИВІСТЬ
Ішов я раз по вулиці
Й почув як скрипка грає.
То жебрак, від голоду зі скулившись,
З останніх сил пиляє.
Я, довго не думавши,
Дістав монету і кидаю.
А він, її відкинувши,
Сказав, що він для себе грає.
Здивувавсь я дуже
Й пішов собі далі.
І пригадав я тут же,
Як я грав на роялі.
Життя здалось прекрасним,
Я грав просто чудово
Й мені відразу стало ясно
Хто я і для кого.
Згодом, трохи пізніше,
Згадав я жебрака.
Його пісні звучать ніжніше
І скрипка в нього не така.
Вона в нього була убога,
А він чудово на ній грав.
Таланта він дістав від Бога
Й ніхто з „майстрів” цього не знав.
26.09.2007
МАРНО БАЖАНЕ ЩАСТЯ
(незнайомці)
Хоч тебе зовсім не знаю,
Ти прекрасна. Мов перлину,
З глибини морської тебе маю
В мріях, незрівнянну і єдину.
Защемить струна в душі моїй,
Заплаче і вилетять слова.
Всі свої вірші присвячу я їй
Й навіки вона буде моя.
Я бачив раз її у сні,
Не хтів тоді я прокидатись,
Та я прокинувсь і її зустрів,
Не смів я навіть привітатись.
Чи щастя буде в серці моїм,
Чи насмілюсь її я сказати:
„Буду навіки рабом я твоїм,
Допоки живу, доти буду кохати.”
Що таке щастя,
Чи воно в мене буде.
Я хочу сильно упасти
І про все це забути.
Бо в коханні сьогодні
Його зустрінеш нечасто.
Воно померло в безодні
Марно бажане щастя.
10.10.2007
|
