Поетична сторінка Орислави Москви. Львівська область

Фото львівської поетеси Орислави Москва. Автор сторінки - Василь Гонта

Львівська область
місто Львів

Від автора сайту:
!!!На сторінці використовуються
Java-скрипти та Gif - анімація!!!

ЗМІСТ

Залиши мене у вічній осені...
ДО ОСІННЬОЇ ДІВИ
Цей ранок захлинається туманом...
Ми в сивий туман не вірили...
Тільки яблучний сік так пливе по долоні...
Вино на цвинтарі? назвемо це причастям...
Ти ж просто сіроокий перехожий...
ПРЕДТЕЧА ДЕПРЕСІЇ

БІОГРАФІЯ

Lili de Leopolis (Орися москва) – молода львівська письменниця, закохана у минуле і мандрівки минулим. Любить музику, театр і звичайно древні цвинтарі. Мріє написати щось геніальне.

Залиши мене у вічній осені.
Ти казав, це місто зветься Львів?
Ми ніким, як завжди, не запрошені:
Вмерли спадкоємці королів.

Лиш привиддя в парку ходять парами:
Білолиці, світлі і худі.
Душі їх – тумани попід хмарами,
Кості – в сотнях потайних ходів.

Я не знаю, що між них робитиму:
Може навіть з розуму зійду.
Поки ти бредеш шляхами битими
Я бруківку на вино веду.

Всі ці дні, які щораз коротшають,
Протанцюю на дахах століть...
Ми ж були розумними й хорошими –
То за що цей вирок, цей політ?

Залишитись тут на кілька подихів –
На десяток людських поколінь.
Довгий шлях – від сірості до подвигу,
Рух болючий – звестися з колін...

Залишусь: не панею – прислугою,
Я наймусь палити листя в парк.
Ти ж казав, що повернешся вдруге
Королем – під супровід литавр...

Пригадай свою некороновану.
Натовп буде більший, ніж колись...
Я гукатиму твоєю мовою
В шатах із потріпаного листя...

Закінчення вірша на сторінці української поезії

Закінчення вірша на сторінці української поезії

ДО ОСІННЬОЇ ДІВИ

Ти пахнеш, мов осінній ранок....
Високо сонце піднялося.
Слова змішалися з вітрами
Й осіли у твоїм волоссі...

Твої слова ще, мабуть, ніжно-теплі,
Та в них вже зріють перші запитання...
Торкаються до тебе руки й терпнуть,
Бо змерзле тіло – струм святої тайни.

Знайти відгадку? Хто ж мені повірить,
Що ти зійшла мов тінь над ліхтарями
Із неба – на дахи передвечір’я?
Що ранком пахнеш і лікуєш рани...

Прийшла в плащі, який сріблився сірим,
Принесла дощ, мов плач за мертвим листям...
Ну хто ж у тебе, радосте, повірить?
Принцес нема, пісні перевелися!

Лиш ти, що пахнеш гіркотою кави.
Ти – ранок ранків на порозі раю…
Стіну минулого затерплими руками
Тримаю – і тремчу – і підкоряюсь...

Закінчення вірша на сторінці української поезії

Цей ранок захлинається туманом,
І викрадає змерзлі постаті дерев...
Цей день сумний кульгаючи помалу,
Відійде в осінь, в осені й помре...

Твої думки здригаються від щему,
Якби їм дрібку слів, буденних слів!
Цей вечір підпережеться дощами,
Й тебе підхопить з голої землі...

А що нам, що крім жмені кілометрів,
Що їх розсипано в серця доріг?..
А безпритульність схожа безсмертя...
А сонце – кишеньковий оберіг.

Вдихати свіжість – осені візитку...
Сміятись кавою з чужих рядків...
Священна осінь сіє через сито
Слова, дощі, шляхи мандрівників.

Стирає грань між ніччю і світанням...
І вже не знать, де небо і земля.
Якщо раптово нас колись не стане,
то ми знайшли в туман – додому – шлях...

Закінчення вірша на сторінці української поезії

ми в сивий туман не вірили... всю ніч танцювали з деревами...
і слово магічне „осінь” із вуст мов листок злітало...
світанок зробив нас сірими загубленими королевами...
сховав у покоях бранок, веселих і юних літами...

туман зажадав веселощів і взяв собі в посередники –
чотири півголих дерева – їх пальці від зимна червоні
набрали туману пригоршні і став він водою темною
й краплини упали лунко з долонь їх у наші долоні

тепер нам щоночі маряться прогулянки попід хмарами,
здіймаємо руки-гілля, а сонце – неначе зблідло...
триває тремтіння містики, болить це чекання марева,
ті краплі глибоко впали, тепер вони – наше тіло...

тумане, королю осені, лінивий в своїй таємничості
навпомацки, але йдемо у твій незабутній вимір,
чекай нас у замку зимному, в бенкетному залі вічності,
готуй нам сріблясте пір’я і в чашах медові вина...

Закінчення вірша на сторінці української поезії

тільки яблучний сік так пливе по долоні,
вибирає святу траєкторію вен,
і здіймаються в темряві тепло-солоній
дві краплини очей, що прожили ще день

зеленіють хрести від живучого моху,
позбуваються ангели важкості крил...
і траву переспілу, туманну і мокру
сивий смуток покори обняв і накрив

ти зриваєш колюче незаймане зілля
щоби скласти пожертву готичній красі
той вінок буде німбом твого божевілля,
сік прорветься із вен і спливе по руці

Закінчення вірша на сторінці української поезії

вино на цвинтарі? назвемо це причастям...
ти кришиш птахам зачерствілий хліб…
вигадує гримаси куце щастя,
сповзаючи у твій непевний слід…

ті пташенята заглядають в вічі…
трава слизька – провалишся таки
у лоно зрілого Середньовіччя,
принаймні кажуть так жартівники

і було б варто друзям усміхнутись –
і те причастя розділить на всіх,
безкровних губ розпачлива зімкнутість
нарешті впустить в себе кров чи сік

але підступно, хижо, недоречно –
колюче зілля в одяг твій вроста
старим плащем на світ лягає вечір –
і ти вже – тінь розлогого хреста!
Закінчення вірша на сторінці української поезії

Ти ж просто сіроокий перехожий…
Твій шлях мені байдужий, але все ж…
І дім і батьківщину має кожен…
Які слова в гірких устах несеш?..

Ти пройдеш місто це і сотні інших –
за вітром шлях твій – за велінням крил…
І тільки плащ змигне, і тільки віршем
тебе позве наступної красуні крик.

Таких кохають і такі втікають,
хтось каже «фатум» – що з тих гарних слів?
Ти хочеш затишку, тепла і чаю, --
нема для тебе стільки на землі.

За перехожим здійму руки й погляд…
Хай освітить зоря безкраїй шлях!
Залишиться від тебе тільки спогад
про сірий блиск у стомлених очах…

Закінчення вірша на сторінці української поезії

ПРЕДТЕЧА ДЕПРЕСІЇ

Віват, передвіснику, ти мій незваний гість,
Ти вивчив напам’ять послання, броньовані прозою,
Лиш посмішка сяє – холодна й терпка лиховість,
Що я не здолаю цього порожнявого простору.

Мій Боже, навчи молитов чи хоча б заклинань,
Пройти і не здатись, страждати – й лишитись собою.
Предтеча депресії демонів смутку скликає,
Скрадаються в північ привиддя знайомого болю.

Мої хоронителі, де ви, могутнії, де ж...
Ось тінь того гостя. І жест проростає у мову.
Я знаю, о пані, ти прийдеш і потім підеш,
Крізь роки й віки повертаючись знову і знову.

© Москва О. (2007)
Автор проекту "Анумо знову віршувать!": В. М. Гонта.
Поштова адреса: virchi@yandex.ru
Адреси веб-проектів: http://virchi.narod.ru http://bashtanschina.narod.ru
НОВІ ДИЗАЙНИ ПОЕТИЧНИХ СТОРІНОК - 2007 !!!
Дизайн сторінки (на основі шаблону, перероблений) © від 01.02.07 вер. 1.0
Протестовано браузерами Microsoft Internet Exploer v.6.0.2 SP2, Opera v.9.00. Помилок не виявлено.
Переглянуто Microsoft Internet Exploer v.7. На стадії тестування.
Роботу над сторінкою розпочато 13 лютого 2007 року