|
Із серветкової лірики
КЛАПОТЬ І
Тут рай для пацючків -
а ви їх боїтеся.
Підземна (неземна)
кав'ярня без вікна.
Не істина, лишень
смішна потворка Нессі
Плюскочеться на дні
у келиху вина.
А блики нетривкі,
а тіні все густіші,
За мене не платіть,
бо Ви і так сумна.
Поети всіх віків
мої писали вірші –
Я нині п'ю в кредит
на їхні імена...
КЛАПОТЬ II
А ми з тобою - нерозлийкава.
Тому й барвумен до нас ласкава.
Тобі розчинну, мені в зернятках.
І неодмінно - в одне горнятко...
КЛАПОТЬ ІІІ
Силуети в барній млі.
Силуети.
Розпишися на столі,
Що поет ти...
Нависають небеса
тютюнові.
Не роз'їсть очей роса
Казанові.
І блаженна в надрах чар
Чар -водиця.
Маєш пити, хлопче, дар,
І не впиться.
Юні панни по кутках...
їх аж стільки!
А найкраща та, яка
Біля стійки.
Ти залишишся стійким
(До спокуси).
Зробиш два чи три ковтки
І закусиш...
ОДІССЕЯ-2000
Хто прокинеться першим,
збагне, що вертатись - клопіт.
Бухне сонце піщане -
персти обпечуть боги.
Скільки виросло скель тут,
відколи нема циклопів –
А отари ще й досі
пасуться край їх могил...
Піт визлочує руна -
в них душно овечим душам.
Сходять кров'ю графіті
на стінах святих печер.
То гора найстаріша
спокутує гріх пастуший –
Сиза лава прокази
у венах її тече.
А сюди ж не літатимуть
навіть поштові собаки...
Мед змобільніє в сотах -
ну от і кінець зв'язку...
Дев'ять грамів до неба.
Один океан до ітаки.
Нам, тверезим від спеки,
ліпити її з піску.
Нам вслухатись по ночах,
як риби померлі квилять,
Як тайфунами марить
зіпсований наш приймач...
Як у реві припливу,
на зовсім коротких хвилях,
Крізь ефір проростає
сирен прибережних плач...
Це життя виліковне,
як нежить від ворсу вовни.
Пиймо вина джерельні,
змиваймо з облич іржу...
Проминають ягнята -
лишаються тільки овни.
Ми їх обрані стригти.
Бо й вічних колись стрижуть…
Із волосся нашого зроблено перуки,
З біографій наших списано томи.
Провідниця чаєм обпікає руки.
У м'якому сьомому їдемо не ми.
В цих вокзальних вивісок
так багато значень.
Тір На-Ногт за вікнами.
В тамбурі - курці.
Всі борги несплачені
ангели оплачуть,
Згідно з павутинкою на твоїй руці.
Павутинка видима, хоч рука прозора.
Ми відсутні в сутінках дзеркала СВ.
Тір На-Ногт за вікнами - мряка неозора,
Де з початку вічності
хтось за нас живе.
Ми відсутні в сутінках.
їм же і тотожні.
Ложечка у склянці відбиває такт.
Депортуй на землю нас,
поїздовий боже,
Згідно із прописками
в наших паспортах.
Яблуневий апокаліпсис
Небесні ґрунти неорані,
І блискавок білі корені
Просвічують крізь пласти.
Не всі ще гріхи відпущено,
Дерева з'юрмились пущами –
Тепер не пора цвісти.
А що відцвіло - розметано,
У душах дерев кометяно,
Задушно від кураю.
У гуркоті, у пересвіті
Вирує гроза у Всесвіті,
Вирує гроза в раю.
О ви, позахмарні яблуні,
У квітні Ярилом зваблені,
Вертайте в земні сади.
І тому, кому ви жони ще,
У муках, волоссям жовкнучи,
Родіть золоті плоди...
ПРОЩЕННЯ КАЇНА
Скавчать вівчарки, а день гряде.
Нема від казусів запоруки –
Два лейтенанти НКВД
Своєму третьому крутять руки.
Сигнал тривоги на всі пости.
Дроти заслабли на брак напруги.
Сто сорок другого - відпустив...
"Бо він не винен -
Сто сорок другий!"
Ще без кайданок ведуть у штаб.
Повстале сонце -
загальним фоном.
У "Біломор" забиває драп
Тверезоокий майор Сафонов:
Зайдеться кашлем –
не вкурить вість
І сформулює питання матом.
І той, розгублений, відповість:
"Хіба я сторож своєму брату?.."
ТАБУ
Занедбаний пустир,
куди й луна не лине –
В легені все село
втягнув старий сарай.
Ні вікон, ні дверей,
лише в стіні - щілина.
Туди не зазирай.
Туди не зазирай!
Там хаос: там зола
і щебети травневі.
Там ламані прямі,
там сплетені криві...
Відьом тугі тіла,
даровані вогневі,
Спливають і шиплять,
мов свічі воскові.
Там Ти, кого нема.
Кого шукають досі.
Хто кляче по стерні
і хмари розганя.
Хто росам б'є чолом,
а воду п'є із Росі,
І голосно ірже,
бо схожий на коня...
Стали вітри вихристими,
Сходять собаки злістю –
П'єш, а хлопчак розхристаний
Мчить до корчми із вістю.
Все ти спустив до таляра,
Речі позбавив значень...
- Дядечку, пане Маляре!
Ваша ікона плаче...
СМЕРТНИК
Татю безумний,
чий вишкір страшний охороні
Можеш сміятись –
вони не прийдуть тебе бити
Крапель пунктири,
нанизані на павутиння,
Звук поглинають,
тому в голові твоїй тихо
Вуглик у пальцях,
сира штукатурка - ґрафіті;
Плісняві фрески у храмі,
з якого над ранок
Вийдеш у двір,
де тебе розстріляють утретє…
Ти не боїшся, бо знаєш,
що чверть пополудні
Станеш дитиною
десь у Старім Орлеані.
їм про це скаже твій ангел,
і ті, що стріляли,
Очі потуплять –
Гм соромно буде за кулі..
ДВА ОПІВНАВІРШІ
.
..Всі у мене вдома.
Лиш мене бракує.
Я б давно вернувся,
Та забув адресу...
... .Холодно.
Дуже холодно.
Вересень, а так холодно.
Дай ім'я мені, хмарна Вічносте,
Доки я ще не став Тобою...
ДИВАЦЬКА СОНАТА
Щоранку
одягав полотняну сорочку,
смажив картоплю
на олійних фарбах,
хоч найбільше любив шашлики
під хороший розчинник.
Та нанизувати м'ясо на пензель –
доволі марудне заняття,
тож він дозволяв собі розкіш
лише по неділях.
У дружньому колі
його прозивали Художник,
а він не перечив,
хоч зовсім не вмів малювати,
і все здогадатись боявся,
що був ним
насправді...
ТРАНСПОРТНА СОНАТА
...Багаті пілігрими, аби не плакати,
пересуваються містом і світом
на власних авто або літаках
(іноді,
для різноманітності,
опускаються до послуг таксі чи авіаліній).
...Бідніші завжди практичніші –
їздять у трамваях бажань,
принагідно поїдаючи щасливі талончики,
хоча підсвідомо й здогадуються,
що їх вигадали кондуктори,
аби пасажири
справно платили за проїзд.
....Жебраки ходять пішки.
А сидячи під церквою, сподіваються,
що між мідних щедрот
у їх простягнуту долоню
втрапить той же таки закомпостований
проїздний документ,
Що засвідчить зелену вулицю
на сьоме небо.
А якщо не на сьоме,
то хоч на яке-небудь небо.
Юж безгрішні
сміються останніми...
ГОНЧАР І СТАРІСТЬ
А як відлетять лелеченьки,
То вже і час уродин.
Ти випестиш собі глечика,
Котрий над усі - один.
По вінця наллєш і дочиста
Осушиш на честь рідні,
І в білім шалу від почестей
Розгатиш його в дрібні...
І здвигнеш плечми похилими,
Забувши своє ім'я,
І друзки збереш на килимі:
Вони - покута твоя.
Посій їх тепер долиною,
І мучся собі дурним:
Що глечик зробити глиною –
То важче, ніж глину ним...
ЕНЕЙ
В білій музиці тісно парам -
У цілунках шукають слів.
Павутиння на стелі бару
Рід Арахни сім років плів.
Дідо глипа посоловіло:
Геть упився - в зіницях блуд...
"Де друзяки мої, Сивіло? -
Всі у пеклі, а я ще тут"...
Вщухне й вуса столом простелить.
Не збиткуйтеся над старим. -
То в осанну йому на стелі
Павуки заснували Рим.
АЛКОРИТМІЯ
Зарізав хліб.
Тарілка - гріб.
Відзначив нині
Дев'ять діб.
Уже й ножа
Взяла іржа –
Усім запоям
Є межа.
М. М.
Ти ж день, а я тиждень -
ми різноминущі.
Зворожимо вічність
на кавовій гущі.
Ключі підберемо
до хмар і до скрипок,
Прочинимо небо –
нехай і зі скрипом.
Чи перше, чи сьоме –
яка нам різниця...
Один у нас кучер,
одна колісниця:
Обіймемось, рушим –
полинем, полинем...
Ти ж день, а я тиждень,
все решта - хвилини.
ЦЕРЕМОНІЯ
ОЧІКУВАННЯ
Вже сьома за десять.
А рівно на сьому
До мене на чай хтось
Повинен прийти.
Когось я запрошував
Сім років тому –
Чи в тисячній справі,
Чи так, без мети.
А чи не тебе? -
Що ночами і досі
Пульсує у скронях
Імення твоє...
Вже сьома за п'ять –
н і чайник голосить,
Плюється окропом
І парою б'є.
Секунди цокочуть -
Я певен у тому,
Що мій візитер
Не запізниться - ні:
Уже на підході...
Уже біля дому...
Чи той, кому винен,
Чи той, хто мені...
Хтось мусить прийти,
Та дістала загадка:
Надій нетривких
На поталу не дам.
Тарельцями вкрию
Обидва горнятка.
Чай - древній і мудрий -
Хай думає сам...
ПІСНЯ РИБАРЯ
Ріко висока, будь мені зелена.
А як не вмієш - будь мені сумна.
Допоки, мерехтлива і смолена,
Живе у тобі тінь мого човна.
Сльозяться очі - крига в них покресла.
Впізнайся в їхніх надрах, глибино.
Хмільні від тебе, сохнуть мої весла –
Ти дихаєш, як дихає вино...
Ріко моя, не клич сестрою Лету.
Ріко моя, верни ім'я мені,
Що я його стебельцем очерету,
Безумний, написав на бистрині.
ПЕРЕДЧУТТЯ ІТАКИ
Спішать квартали -
і нема кінця їм.
Це шлях від пункту А
до пункту Б,
Де гейші з непокритими серцями
В очах твоїх
знаходять не себе.
Бо глибшають і піняться зіниці –
В них кане люд
з мостів, балконів, веж...
Ти, мов павук,
з усіх світів по нитці
Сотаєш душу
і стіжком плетеш.
Грипозний смерч
в повітрі й Інтернеті.
Хто на твої послання
відповість?
Ще сто віків
Кружляти цій
Планеті
Довкіл кілочка,
що зоветься вісь.
Ще сто віків,
в чеканні чи на чатах,
Тінь Пенелопи не опустить вій.
А Прорізна
впадатиме в Хрещатик
В стрімкій
несудноплавності своїй.
Ростуть із ребер
риби, звірі, люди.
Ще не зачаті
тільки кораблі.
Як є Суддя,
то суду нам не буде,
Допоки сонце
висне на стеблі.
На падолист
вчинятиме атаки
Старий двірник,
похилий, мов ліхтар...
А ти ітимеш,
і така Ітака
Тобі світити буде
з-поза хмар...
Примари зим - омана зорова.
Ви, юна міс, до білого охочі –
Зішкрібуєте з аркуша слова,
Із чистого читаєте, аж очі
Очікувана крига залива,
І вітер хилита обійстя отчі,
І сніг росте із ґрунту, мов трава.
Та сонце сон, і сніг, і очі точить...
Ви ще жива, ледь-ледь, але жива
Ви чуєте, як коники сюркочуть...
У Вашім краї саме йдуть жнива...
М.М.
Нема трамвая, а блукати - гріх.
Уже ладнає міх
Святий Микола.
Ковтаєм сніг і любимо усіх,
Мабуть, тому,
що мало Гх навколо.
Відводять очі пізні шофери.
Умова гри:
"затриманий - не воїн".
Таксі не ловиться уже годин зо три.
Мабуть, тому,
що нас занадто двоє...
|
