Волинська область

місто Нововолинськ

ОБГОВОРЕННЯ ТВОРІВ АВТОРА

НОВА ПОЕЗІЯ НА І-МОДУЛІ

Серце моє не знає спокою,
Тижні минають, а воно все болить,
Це почуття не прийшло випадково,
А наростало із миті у мить.

Спокійно дивитись не можу на тебе,
Що це зі мною? Не скаже ніхто,
Очі радіють, а серце сумує,
Що ти така гарна, але не моя.

Залишилось вірити, а також надіятись,
Що у душі твоїй всі ці слова,
Не заблукають, а знайдуть якусь відповідь,
Я буду чекати, люба моя!

Промінчик надії засяяв для мене
Крізь хмару твоїх сумнівів й переживань,
Ти все ще не знаєш, що зі мною робити,
І які будуть наслідки твоїх почуттів та бажань.

Та знай, що думки мої зараз тільки про тебе::
Про очі прекрасні, про стан твій гнучкий,
Волосся чудове і теплії руки,
Про губи солодкі, які цілував би весь час.

Ти вся така ніжна, хоч часом сурова,
Розумна, дотепна, й чуттєва людина,
Мене надихаєш творити для тебе,
І лише для тебе, моя дорога.

Про це я тобі сказав би уголос,
Віч-на-віч, на вушко, один на один,
А також про пристрасть, натхнення і муки,
Що постійно долають серце моє.

Моя мила людина, що буде зі мною?
Не сила терпіти такого життя,
І де ж той промінчик, що линув крізь хмари,
Невже він ослабнув, чи може вже згас??

Я злюся на себе, і трошки на тебе,
Хоч сам винуватий, що сталося так.
Не хоч мене слухати,
Говориш, що то дурниці,
Щоб думав про інше й не переживав.

Кажу тобі - серце моє ти розбила,
Думки закрутила, душу роз'ятрила,
Давай поговоримо толком з тобою,
Прошу тебе дуже, кохана моя!

Сумно мені, моя дорога,
Пустка в душі, настрій пропав.
Мені снився сон - ти там була,
Тебе спитав - не відповіла.

Ловлю твої погляди, радісні усмішки,  
Слухаю голос дзвінкий,
Ти моя радість, ти моя надія,
Ти моє натхнення, ти моя печаль.

Не вини себе кохана, в тому, що люблю тебе,
Ти не знаєш, що сказати і порадити мені.
Почуття моє до тебе дуже сильне - в цьому й річ,   
Серце стиснене в лещатах, не пускає ні на мить.

В мене є, здається, вихід,,
Та боюсь сказать тобі,
Як то буде виглядати
В милих оченяточках твоїх?

Скажеш „так” - то радість прийде,
Щастя вигляне з-під хмар,
Скажеш „ні” - погасне сонце,
Буде біль в душі й журба.

Спокій втратив я давно,
В серці буря не вщухає,
Душа місця не знаходить,
А емоції ллються через край.

Хоч кожен день заставляю себе,
Не можу я тебе забути,
Причина в тому дорога,
Кохаю сильно тебе я!

Скажи мені, в твоєму серці
Мої слова не пустий звук?
Чи може це усе дарма,,
І відгуку тому нема?

Задаю собі питання: чи любив я до тепер?
У минулому чи мав я у душі такий момент?
Ствердно можу я сказати, закохався зараз я,
А до цього не було так, мав лиш сильне почуття.

Став тепер я розуміти чому в світі склалось так:
Пишуть вірші про кохання і виконують пісні,
Вимальовують картини та скульптури творять теж,  
Роблять різні інші речі, часом дивні, але власне
Все заради і для нього - цього вічного почуття.
 

Надворі настала осінь: величава, золота
Не холодна і не мокра, ще без подиху зими.
День стає усе коротший, вечір огортає нас
Пахощами листя в лісі, сивим димом на полях.

Я сумую за тобою, згадую той літній день,
Коли серце сильно билось, було добре на душі.
Думав, що пройде це все, та марно,
Спокій не приходить вже,
Я люблю тебе мов зірку, найяскравішу зі всіх.

Твоє світло прорізає сірі будні моїх мрій,
Як побачу тебе, люба, серце вже не так болить.  
Ти моя найкраща мрія, та чи збудеться вона,
То все доля нам розкаже і все вирішить за нас

І ось нарешті ми поговорили,
Розставили усі крапки над „і”,
Я розказав тобі про всі свої бажання,
А ти сказала остаточно „ні”.

Я звільнений від ланцюгів безмежного кохання,   
Якими прикував себе в якийсь момент
До тебе як до вранішнього сонця,
До зірки в небі, найяскравішої з всіх.

Хоч я жалкую трохи за минулим,
За тим періодом в житті,
Де спокій мені лише снився
І було сумно на душі.

Але життя триває, не стоїть на місці,
І треба з нього брати все,
Щоб потім не було за чим жаліти,
Не мучитися миттю, що пройшла.

Не ти одна на цьому світі,
Ще може будуть інші, не такі,
Та знай, що ти для мене будеш
Завжди окрасою у спогадах моїх.

Випала нагода поговорити серйозно за мої почуття. Я довго думав, що буду казати коханому "сонцю", але коли дійшло до самої розмови - усі думки кудись розлетілися. Хоча не в тому суть. Кохана сказала, що не дасть мені того, що я від неї хочу, тобто на щось більше, ніж на дружбу, я не можу розраховувати. У душі моїй все похололо, бо я надіявся на краще... Я був дуже засмучений і злий, насамперед на себе.
    На другий день (а це якраз був вихідний) мій стан на диво покращився, злість замінило відчуття апатії, а потім навіть настрій з'явився. У результаті написав цього вірша.

Сонце моє, радість моя,
Ти така гарна і не моя,
Знову кажу це я тобі,
Хоч то дарма, бо надія мала.

Кохання не зникло, лише затаїлось,
Чекає нагоди розквітнути знов,
Такі почуття не проходять безслідно,
Свій слід залишають на довгі роки.

Ти просто чудова, ти просто прекрасна,
Як троянда із поміж простеньких квіток,
Що розквітла на полі, а поле - це доля,
Надіюсь щаслива, я вірю у це.

НАЙПРЕКРАСНІШІЙ,

       НАЙГАРНІШІЙ,

               НАЙБАЖАНІШІЙ ...

Солодкий смак кохання давно не відчував я,
Але в один із літніх днів проснулося бажання,
Здійнявши бурю почуттів, заволоділа моїм серцем,
Засяявши в душі моїй, мов перлиною на дні морськім.

Щодня я думаю про тебе, не можу стримати себе,
Хоча душа шукає спокій, але його чомусь нема,
Я хочу все забути, та спроби мої марні,
Тому що, люба моя, кохаю сильно тебе я!

Люблю тебе моя, красуня,
Вогонь в душі моїй палає,
Це пристрасть вибухнула враз,
Заполонила все і не згасає.

А я так хочу притулитись, обійняти,  
Вже нікуди не відпускати,
І поцілунками покрити усю тебе...

Твої вуста - це та криниця,
В якій найкраща є вода.
Щоб пригасити біль,
Що в серці не стихає,
Й спокійно жити не дає.
 

    Черговий вірш, написаний весною, в таку прекрасну пору року, коли природа розквітає. Хочеться радіти життю, отримувати задоволення від гарних ясних днів, і ... любити тебе, моє кохане 'сонце'. Але, на жаль, ти така гарна, але не моя (як я писав в своєму першому вірші)