Вільканово66-008 Свідниця
воєв. Любуське
ПОЛЬЩА
"АНУМО ЗНОВУ ВІРШУВАТЬ!"
на
virchi.narod.ru
Василь Шляхтич
Перша частина поезії
Вільканово
66-008 Свідниця
воєв. Любуське
ПОЛЬЩА
Біографічна довідка
Від автора сайту:
!!!На сторінці використовується Java-навігація!!!
Ця сторінка створена за поетичним
доробком відвідувачів сайту
"Анумо знову віршувать!"
Нові вірші автора на Інтерактивному модулі
(можна додавати коментарі, оцінювати та ін.)
Обговорення творчості Василя Шляхтича на форумі
Народився 10 серпня 1946 року в селі Улюч який над Сяном,
тепер в межах Польщі. Батьки - Микола і Пелагія з дому Кулик. У 1947 році в
час "Акції Вісла" його з сім’єю, односельчанами та мешканцями
Закерзоння насильно викинуто з рідних земель на так звані «Ziemie Odzyskane»
Польщі. Вивезли на захід Польщі, біля міста Зелена Гора (Zielona Gora).
Там він почав ходити до початкової польської школи, яку
закінчив у 1960 році. Рідну - українську мову вивчав від батьків. Батьки
говорили говіркою свого рідного Надсяння. У 1960 році пішов у середню школу
в Зеленій Горі. В 1964 році почав працювати. У 1968 році закінчив вечірній
технікум. Писати вірші почав у 10 років. Перший вірш надруковано у "Нашому
Слові " у 1963 році. Інші вірші було друковано в україномовних газетах
Польщі, Україні та США.
Упавші молитву починають
Лукаві п'ястучать о груди
Юшку несвою попивають
Чужі зовсім нечесні люди
Умучені а вже щасливі
Лихо мрій їхніх незмінило
Юрист читає справедливість
Чесний лиш махає кадилом
Увірте правда переможе
Лютий промине прийде квітень
Юні закличуть всіх похожіх
Чи вони схочуть зрозуміти?
07.02.2005р
Закрию очі. Стисну вії
І зараз нові ростуть мрії,
Які дрімали біля тіла.
Повірте, в кожній мрії сила.
У кожній силі мрій багато...
Так говорили колись тато.
Йхні думки моїми стали,
Ось, в чужині ми не пропали.
Закрию очі а все бачу.
Шляху, яким іду, не трачу.
В ногах моїх здорові м'язи
А Бог моїм дороговказом.
Багато Діл не розумію.
Зернят невідомих не сію,
Щоб незростло щось вороже,
Щось, що зганьбити мене може.
25.02.2005р.
До вас всіх мудрих в Україні
Запитання свої несу
Вони турбують не віднуні
Синів що в чужині живуть
Коли- то наша мова рідна
На вулицях звучати буде
Як НАША МОВА дідів гідна
Чи скаже хтось коли це буде
Мудрі мужі нашої хати
Ви вже засіли за „престоли"
Тому дозвольте запитати
Коли в нас будуть наші школи
І хто в них буде научати
Боже пошли нам апостолів
Які в Луганськ у Крим Одесу
Вкраїнську мову всім занесуть
Хай ті що живуть в нашім краю
Історю й мову нашу знають.
Тому всі мудрі в Україні
Якщо ви справжні їй сини
Якщо вам рідний жовто-синій
Вже другої не ждіть весни
Лиш починайте працю нині
Щоб мова наша – дідів перла
У нашій славній Україні
Недай Бог через вас завмерла.
09.03.2005р.
Був друкований у „Нашому Слові"
26 червня 2005р.
Стань Тарасе подивися
Україна вже вільна
Така про яку ти мріяв
Все тепер в її руках.
Не в Москві і не в Варшаві
А в Києві над Дніпром
Наш народ у божій славі
Дискутує над добром.
Добро створять наші люди
Якщо будуть з Богом йти
Бог дасть силу щоб щасливо
Жили в ній сестри й брати.
Стань Тарасе подивися
Наші діти ще сумні
Хліба щастя ось шукають
Не в себе а в чужині.
Руйнували Україну
Сотні років не свої
Щойно тепер піднімає
Президент з колін її.
Стань Тарасе, подивися
На сучасний Божій світ
Особливо на Вкраїну
Яка відкинула гніт.
Може ще не все як треба
Всюду ще скрипить болить
Президент робить що може.
Нищили нас від століть.
Бог поможе подолати
Недоліки які є
В сім'ї, в хаті, в Україні
Якщо полюбим СВОЄ!
Стань Тарасе подивися
Знов читають КОБЗАРЯ
Ті яким ти був байдужій
Нині славлять твоє Я.
Славлять нашу Україну
Вітри правди квіт весни
Славлять Бога в вільній хаті
Наші доньки і сини.
Якщо тим шляхом підемо
То Бог зцілить рідний край
І поможе в мирний спосіб
Зберегти творений рай.
16.04.2005р.
Здаєтся, все буде як треба,
Якщо захочемо усі.
Й повіримо, що наше небо
Є так близенько. На землі.
Наше майно в душевій скрині.
Ось, зберігаймо всі її.
Любов і праця всім нам нині
Дороговказом на землі.
Не зупиняймося в дорозі
Яка до кращого веде
Заховуймо всі Правди Божі
Творім добро Боже, й своє.
Світ зрозумів що „Нас багато..."
Що ми спроможні йти в перед
Ідучи з Богом ми не тратим
Думок про МАЙДАН, про НАМЕТ.
З Єдиним Богом Україна
І католицька й православна
Не є вже нині на колінах.
Стала собою так як давно.
Повірмо! Все буде як треба,
Якщо не станемо десь мимо.
Нам вистачить лиш наше небо
І Бог Єдиний, - УКРАЇНО!
25.04.2005р.
Мої думки не хочуть спати
Вони в майбутнє кроком їдуть
Нового хочуть там шукати
Я вірую, колись найдуть.
Лиш треба сіяти, щоб жати
Наші сини, внуки, могли.
Тому нам треба працювати
Подумай брате і не спи.
В нас була і є гарна хата
Біля неї поля сади
Над нами сонце й Божа святість
Люби все це і стережи.
Бо як що ти про це забудеш
Або за дурний гріш віддаш
Сміятись з тебе будуть люди І
Своїм ти не будеш наш.
Свої ставати будуть мимо
Руки тобі неподадуть
Все що ти мав відійде з димом
А той отрує твою грудь.
І що тоді, що будеш мати
Гордість батьків візьмуть чужі
І незахочуть їй віддати
Коли ми будемо слабкі.
Душа моя на божім полі
Шукає правди корінців
Тепер коли в нас є вже воля
Не може бути сумнівів.
Душа це знає і Бог знає
А я стежками тими йду
Де те що сіяв дорастає
Й минає осінь і зиму.
Коли в душі гуляє весна
Ти хочеш літа і тепла
Добро своє давати сестрам
Ти хочеш. Але їх нема.
Так. їх нема у своїй хаті
Вони за святістю пішли
Лиш всі думки мої крилаті
Спрямовані будуть в церкви.
Бо святість кожну правду знає
За нею йде і з нею є
Коли їй двері відчиняєш
То знай вона не пропаде.
23.07.2005р.
Тепер в нас вже правдиве літо
Хмари боками розійшлись
Наш край не є вже сателітом
Сам собі паном як колись.
Щоб весь час так було – Молись!
А добрий Бог цілого світа
В Батьківщині засіє цвіти
Й радіти всі будуть колись.
Це прийде скоро, не журись
На своїх друзів подивись
Від них приязну прийми мисль
В минулому десь кров пролита
Твоїм добром хай буде змита
Ти з своїм Я іди до світа.
24.07.2005р.
Мої думки десь над Сяном
Присіли відпочити
Вони йдуть з піснею селом
Бо нині сонце світить
Бува летять на Дівину
А далі до Сторожиск
І кличуть щоб вертали тут
Всі з Улюча похожі
Коли сплю вони там летять
Коли стаю - вертають
Я правду п’ю, вони їдять
Все те що я кохаю
Так хочеся на Дубнику
Згадати про минуле
І взяти правду вже свою
Й читати щоб всі чули
Того ось вбили поляки
Бо хотів України
На рідних землях.
А вони Не люблять такіх синів
А там здаєтся десь Долов
Свої свойого вбили
За те що чужім помагов
Не знаю де могила...
Про все це чув я від своїх
Кажуть-свої не брешуть
Вони бо знали, брехня – гріх
Я їхнє слово несу
Де яки сумніви живуть
Тоді неможу спати
Запитання вдаряють в грудь
І хочу запитати
Кого питати? Живі десь
Мов ті маленьки діти
У серці пестять вже чийесь,
Бо з чужим легше жити
А я з думками веду бій
Між святістью і гріхом
Тому своїм стаю чужій
Вітають мене сміхом
Колись почув я , -Гляньте, пан,
Що лиш своє кохає.
Думки свої несе над Сян.
Вони там місце мають.
Так... Все це правда. Там іду
При будь який погоді
Думки йдуть до батьків саду
Там бачать їх молодість
Читаю спогади сестер
Невисказані досі
Може забули вже тепер
Як бігали по росі
Чи я це бачив? Кажу - Ні!
Душа моя літає
Нема їй місця в чужині
Вона своє кохає.
Дасть Бог що верне на своє
Душа. Коли? Незнаю.
Поки ще в тілі серце б'є
Думками там вертаю.
13.08.2005р.
Приїжджайте браття до дому
Де є гнізда нашіх прадідів
Приїжджайте співайте по свому
Щоб світ бачив, народ наш віджив.
Ви колись так хотіли вертати
Щоб хоч очі промити в ріці
Ви думками летіли в Карпати
Щоб почути забуті пісні.
Що ся стало що ви заніміли
В чужій хаті в обіймах дітей
Час як бачу підрізав вам крила
І далеко вам нині до людей
Скажіть прошу де той вогник надії
Що вернемось до себе на своє
Час як бачу роздув ваші мрії
Вже від свого більш любите чуже.
Гляньте браття вкруг нашої хати
Розливають відрами брехню
Все тому щоб нас присипляти
Щоб ми втратили нашу істину.
Щоб ми в себе і себе боялись
Нашу гордість топчемо самі
Колись наші вже своє топтали
І сміялись з того вороги.
13.08.2005р.
Я читав кольори
Я розумів стогін ненаписаних слів
Кругом сміялись брати
Зі своєї дурноти
А я в заплющених очах сльози крив
І минав їх скоро
Чую шепіт душі
Яка стоїть мимо і жде виправдання
Чия вона незнаю
Знайшла чи шукає
Весь час ті самі запитання
Ходять по голові
Я читаю думки
Які стають мов діти передо мною
Підсказують мені
Які співати пісні
Хто стане нашім героєм.
I коли
06.09.2005
Вітрам небудеш говорити „ добридень"
Людям небудеш співати пісень
А коли станеш на рідній землі
Скажеш братам прийміть мене прийміть
„Добридень" рідний краю „добридень"
Я так щиро тебе вітаю „добридень"
Нині несу тобі свої слова
То я твій син то я
Хоч далеко від рідної землі
Прийшлось жити мені в чужині
Но все таки до тебе вертаю
Мій рідний краю
Бачу красу твою в кожний день
Серед братів твоїх і сестер
Хоч не чую тут твоїх пісень
Но все таки я буду тужив
До ріки що в Києві спить
І до моря що з Кримом єднаєсь
Боже мій як мене болить
І тебе краю мій не забуваю
Боже нашіх батьків і дідів
Молитву мою послухай
Що співає тобі твій син
Якого кинула тут завірюха
Він далеко далеко від Сяну
У снах бачить батьківщину свою
І вертає там в кожний день
Щоб почути почути пісень
Всі пісні в своїй хаті він чує
Бо то вітер йому їх дарує
Він збирає їх в свої думи
І несе і несе мов той туман
Він несе їх далеко у поля
Де народилась наша вже воля
Де народ хоче з Богом іти
Він там буде їх людям, нести
Настав ранок в нас в батьківщині
Но як бачиш не всі ще стають
Де яким все байдуже або ні
За минулим тужать будь ідуть
Їм ця зірка червона ще сяє
І до наї вони повертають
Чути хочуть московські слова
Україно відкинь їхнє я
Ти відкинь московські молитви
Ти готова будь іти в перед
Тобі несуть пісні твої брати
Які в вільному світі живуть
Тому мила моя Україно
Ти як бачиш не є на колінах
Прийми мою молитву тихеньку
Україно Україно моя рідненька
На своїх молитвах ми росли
На своїх молитвах умирали
Хоч про це говорити було гріх
Ми тихенько у світі пропадали
Бо ми рідну молитву свою
Наче сміття викинули з хати
Щойно нині ми цю стару істину
Починаєм, як діти внучати
12.10.2005р.
Вірш написаний перед з'їздом Улючан у 1990році.
Він присвячений Миколі Шляхтичу 1904-1984
Мої тато...
Боже прости їм всі провини.
Нехай з Тобою там... радіють.
Минають роки а ми,
Його сини,
Тепер несемо в майбуття
їхнє життя,
їхнє Я,
їх надію.
Колись бувало, що Вони
В куточку десь, щоб я не бачив,
Щоб не почув як Вони плачуть
Богу молячись за життя,
Яке прожили в самоті.
Сьогодні згадка залишилась.
Здається, я все розумію.
Малим був, як їм росли крила
На яких летіла надія.
Бувало, кажуть...
- Слухай сину,
Все проминеться в тому світі.
Так - я вам кажу, все промине.
Колись в сльозах будеш радіти,
Згадай тоді мої слова.
Брехня не може володіти
Так без кінця.
Бог все бачить.
Окалічений народ плаче,
Плаче і снить.
Спить роками.
Настане час
І Бог простить
Провини наші і не наші.
Настануть дні,
Дні кращі.
Настане час,
Багато з вас
Поверне на пожежу,
Змінить одежу
І почне жити по-новому
В своїй хаті.
Думки і мрії хоч крилаті,
Весь час ночують над Сяном
І чують,
І знають,
Що мої сини
Діждуть весни
І вийдуть в поле забуття,
Щоб показати наше Я.
Настане свято.
Боже свято!
Гостей запросите багато
І гуртом всі, як християни
Співати будете пісні..
Пісні козацькі, партизанів...
Пісні про волю і любов.
Тоді про мене теж згадайте
І „Вічну пам’ять..." заспівайте,
Бо хоч хотів би, - не діжду
Там бути з вами за життя,
Все таки ,там моя душа
Вашого ждати приходу
Не перестане.
I діжде!
Хоч тіло в землі не своїй
У домовині під хрестом
Лежати буде на чужині
З усіма тими, яких вже
Нема між нами.
Сини мої, не забувайте,
Що батько ваш народивсь там...
Скажіть також своїм синам
Які прийдуть, коли мене не стане
Між вами. Щоб за Сян
Коли не зможуть дійсністю там вернути,
То хоч думками
Хай летять,
Де їх прапрадіди вже сплять.
Хай посилають добре слово
Всім тим, з чиєї то провини
Сьогодні ми розкинені
По всій чужині
Неначе пісок по пустині,
Щоб ніхто його не зібрав,
Щоб себе втратив.
Не кляніть!
Ніколи i нікого.
Жийте з Богом!
Хоч тяжко буде - промине.
Тоді згадаєте мене,
Який як вмів так жив,
Та вам про все це говорив.
Багато - небагато?
- Ваш тато.
02.05.1990р.
Наша балада
Лице протер часу рукою
Побачив світло у ночі
І захотів перед собою
Сховати бувшого ключі
Крім того він серцем дитини
Мрії в усі кутки ховав
Одну він геть від себе кинув
До неї довго не вертав
Лиш не забув її ніколи
Вона десь була все жива
Мов стежка що вела до школи
Мов рушник що мати дала
На лиці вогкість завітала
Протер він очі і зітхнув
Згадав ніч Івана Купала
Під деревом задумав вснув
І спить і мрії всі вертають
Всі крім одної що десь там
Для неї місця ще не має
Їй треба ждати на свій храм
Десь через сон собітка гріє
З далека ядлівці горять
А він не знаю спить чи мріє
А може тільки очі сплять
Нині він правді дає руку
Мовчазним серцем обіймає
Ти віриш що вже буде злука
А
тої поки що немає
Він спить а дерево росте
Гілки листочками співають
У сні одної мрії жде
Готовить
її місце скраю
Може їй вітер принесе
А може сонця промінь
І десь на душу покладе
Мов той
небесний гомін
Під головою ще п'ястук
А бік вже в іншій позі
Почув якийсь чудовий звук
То мамця
на порозі
Кличе синочку повернись
На батьків своїх ниву
Коли ти сплячій пробудись
Тоді
будеш щасливий
Він пробудився протягнувсь
Дуб прийняв його спину
І те що він тепер почув
Тобто
чиїм він сином
Подумав Боже це не сон
В мене була родина
І хата з повністю вікон
А я все це
відкинув
Матінко рідна гріх прости
Хоч мудрий жив в облуді
Нині ще хрест мушу нести
Босо
йдучи по грудях
Матусю рідна помолись
За гріхи свого сина
А особливо що колись
Він все своє
покинув
І тихо стало він сидить
Роздумує минуле
Гріх несений весь час тяжить
На грудях
ставить кулак
І він клинесь змінити все
З життя свого погане
І просить Бога хай несе
Як Сизиф
гріха камінь
Рукою знак хреста зробив
І Бога тихо молить
Щоб як сліпець і він прозрів
Й більш
в гріх не йшов ніколи
Вітер в листях своє співа
А всі пісні дубові
Нагадують його життя
На неправди
основі
І що тепер і що тепер
І що зі мною буде
Я лив брехні сотні відер
І сам теж жив в
облуді
А може я насправді жив
В не свого Бога храмі
Й не те що треба я любив
Що ж нині
скажу мамі
Він став і голову підніс
Високо зависоко
Но що ж це бачив тільки ліс
І Всевижшого око
Дуб далі листям, шелестить
Бог далі паном світа
А він стоїть терпить
Душа його
невмита.
10.07.2005р
Лунає пісня над Сяном
Як пів століття тому.
Люди найшли своє село,
Тепер шукають дому.
Шукають стежки і саду,
Весь час ідучи плачуть.
Старі свій слід життя найдуть.
Молоді, - не побачать.
Сіла бабуся на пляцу,
де батько ставив хату.
Ледве їй видно з буряну.
Чути, як вона плаче.
- Дозвольте люди, щоб колись...
Молить Бога бабуся.
- Той, який хату цю спалив
Так, як я не почувся.
- Дозвольте, брати поляки,
Померти в ріднім селі.
Я вже простила вам гріхи
І в церкві і в костелі.
Позвольте браття поляки,
Позвольте христіяни,
Щоб повернутися могли
До села улючани.
Щоби поставили хати
Тут в кущах, на попелі.
Хоч наші внуки і сини
Нехай будуть веселі.
Нехай там з церкви, з Дубника
Усі задзвонять дзвони
На спогад тих, яких нема.
Віддаймо їм поклони.
31.05.1990р.
Улюч
Улюч.
Село над Сяном
Між горами.
Коли почую,
Стає рано.
Думками
Окрашую його.
Моє
село,
Наше село.
Улюч.
Він є,
Хоч нема його.
В думках живий
А в дійсності руїна.
Були хати,
- Нема..
Де вони?
Питаю я,
Питає дитина
Моя.
Улюч.
Село велике
Було.
Діди і прадіди
Прожили там
Свої літа.
Сумні і веселі.
Є село,
Й нема села.
В попелі
Воно.
Улюч.
Батьків моїх земля.
Родила їх
І харчувала,
А коли йшли
У вічну пам’ять,
- Відкривала
Своє нутро
І ховала грішне тіло.
Живі клали
На могилу
Хрест і камінь.
А дерева вчились
На пам’ять
Пісень розлуки.
Тепер внуки
Стають на ній,
Для нас святій
Землі
І питають,
Шукають,
Хочуть найти хоч камінь,
Хоч кусочок хреста.
Не всім вдається.
Нема.
Знищене на Амінь!
Улюч.
На його руїні
Стоять люди.
І плачуть.
Тіні,
Померлих, забутих
Все це бачать.
Вогонь гріє думки,
Заклик надію будить.
Улюч є!
Улюч буде!
Поки живуть його сини.
Застрахані.
Розкинені.
Настане час,
Скріплять себе.
Один одного приведе.
Поставлять хату
На Крайникох,
Чи десь Долов.
Настане свято.
Любов.
Закличуть і тебе,
І тебе,
І тих зі Сходу.
Щоб прийшли,
Щоб повернули
До свого гнізда.
Закличе дзвін з Дубника,
Закличе зозуля,
Закличе вужоватий Сян.
Ті, в яких серце є
- Почують.
І повернуть на своє.
Так.
На СВОЄ!
28.05.1990р.
Я чую цю пісню.
Я чую звук дзвону.
Я чую, як шепчуть ялиці.
Я чую, як діти вертають до дому.
Я чую води смак в криниці.
Я чую кування
В садочку зозулі.
Я чую, як річка співає
Коли то каміння цілує і тулить,
Яке на шляху зустрічає.
Я чую, як мати
Говорить до сина,
Який вирушає в дорогу.
Я чую, як плаче десь в лузі калина.
Я чую молитву до Бога.
Я чую, як сльози
На личку бабусі
Пливуть неначе потоки.
Я чую, як в осінь відлітають гуси,
Як в саду сваряться сороки.
Я всеє те чую,
Хоч цього не бачив.
- Чому? Не питайте, не знаю.
Коли про це пишу
- радію і плачу.
Це ж земля, яку я кохаю!
04.09.90р.
Вірш був друкований у
„Благовісті"
в 90-тих роках
Одягнулась в кожух білий
Земля нашого села
Спить собі під сніжним крилом
Аж
пробудить їй весна
Сонце своїм теплим зором
Гляне на батьківський лан
Який спить неначе хворий
Відкриє його талан
Збудиться стиснений ледом
Сян що спав наче ведмідь
Снячи о великім меді
Який в барті десь лежить
Сад здичілий сонцем митий
Розвиватись почне з ранку
Вірячи що вернуть діти
Гратись в ньому в партизанку
Птахи злетяться з весною
Кожний до свого гнізда
Поки що до хати свої
Я не верну їй нема
Нашу хату в сорок шостім
Ближній кажуть підпалив
Все таки в великім пості
Буду
за нього моливсь.
93.03.09.
Зараз стануть при могилі
І будуть молитись
В грішнім серці нема сили
Щоб Бога
просити
Но все таки вони стануть
Каятись небу будуть
За історію погану
За життєві блуди
За помилки про які то
Тільки вони знають
Лиш поки що перед світом
Правди не співають
Зараз стануть при могилі
Бува сльози кинуть
З зовні вони такі милі
Глянь у
середину
А там Боже прости мені
За осуди брата
Нема серця лиш камені
Й молитва
не свята
Зором вічним зором чистим
Зором зрозуміння
Відшукає твоє місце
Відкриє коріння
Щойно тоді ваша святість
Хоч мріяна п'яна
Спить як люди небагаті
Не бачачи рана
Зараз стане при могилі
Священик з кадилом
Чи молитва його в силі
Щоб душу і тіло
Роз'єднати і з'єднати
З Всемогучім Богом
Як що ні то його святість
Не знає
дороги.
04.10.31.
(акростих)
Урок кінчиться
Кожний знає
Радість недовго триватиме
А все таки щасливі діти
Їсть той хто з хати принесе
Не
всі мають
А щоб ділитися...?
1990р.
Заспівати
Хоче мати
Про Карпати
Співай мамо співай нині
Не лякайся чужих стін
Хай почують в Лемківщині
Наші гори - серця дзвін
Співай мамо про минуле
Рідним словом як колись
Щоб внуки тебе почули
Зрозуміють не журись
Співай мамо в чужій хаті
Про хатину під дібрев
Яку знищили завзято
Ті які живуть
ось гев
Співай мамо про потічок.
Та про танець пстругів в нім
Співай мамо з тих кантичок.
Які з’їв вогонь та дим
Співай мамо по свойому
Хоч ми в чужій стороні
Пісня веде нас до дому
Бо там наші
корені
Сини і внуки
Чують звуки
Про розпуку
03.03.04.
Так хочу славити Тебе
Словом молитвою і чином
Думка про Тебе - серце б'є
Скорішім ритмом Україно.
Так хочу братам на землі
І тим зі сходу й тим з заходу
Тим що неславили Тебе
Тим
що псували Твою вроду.
Сказати - Господи прости
Як я прощаю усім нині
Прости за кров яку несли
Тобі
кохана Україно.
03.07.2004р
Перепрошую тебе поляку
Що я тебе не покохав
За те що ти без переляку
Нам Україну
забирав.
Перепрошую за могили
Козацькі і Стрільців Січових
Скажи своїм що ви їх вбили
Скажи відважним мудрим словом.
Скажіть То ми їх убивали
Селян Козаків і Стрільців
За те що рідний край кохали
І не любили ворогів.
Так під Ґрюнвальдом хрестоносців
Русин перемогти поміг
Хоч знав що ви не „були
гості"
Нині ми знаєм. Це був гріх!
Коли прийшлося турка бити
За те що християн напав
Ви знали козака любити
Дурний
козак вам довіряв.
Коли Богдан схопив булаву
Під Люблін як псів вас гнав
А міг вас гнати під
Варшаву
Ні, він на своїм задержавсь.
Так полякам Богдан повірив
Що кожний стане на своїм
Лиш поляки то крутовіри
Не
можна вірити таким.
А коли Польщу „розбирали"
Австро-Угорщина прийшла.
Права одним і другим дала
З
тим не погодилась Польща.
В вас була думка бути паном
Над нами на нашій землі
Хоч знали ви що це погане
Ви
не сказали нам - Простіть!
Прийшла Перша Війна Світова
Надія для всіх Галичан
Надія не тільки для Львова
А
для усіх й не лиш по Сян.
Стає вільною Україна
На своїх етнічних землях
Всюди прапори жовто-сині
А в польських панів зродивсь страх.
Так брат поляк з русином братом
Начали бій в Галичині
І гине тут синів багато
По
одній й другій стороні
Січові Стрілці і Орлята
Стають на проти в боротьбі
І гинуть. Плаче батько мати
На нашій галицькій землі.
Могили стеляться полями
На них живі хрести кладуть
Де українці з поляками
В
галицькій землі бій ведуть
Червоно - білі й жовто-сині
Квіти на могилах лежать
В княжому Львові в Україні
Стрілці й Орлята вічно сплять.
Час меморіальну дошку дати
В місті Лева, в Галичині
А на ній треба написати -
„ Тут лежать СВОЇ і ЧУЖІ"
Присвячений Січовим Стрільцям
І Орлятам, які сплять вічним сном у Львові
07.10.2004.
Хотів би бути у Києві
Промити очі у Дніпрі
Минула весна, дні серпневі...
А шлях
не стелиться мені.
Коли є змога, на вокзалі
Мойого поїзду нема.
Сиджу і жду у тому залі.
Вірю, й
мені прийде пора.
Зараз у хату ввійде осінь.
- Тепер мені вже пощастить.
Час срібло кладе на
волосся
А голова весь час терпить.
А незабаром зима гляне
У змучені очі мої.
Чи в загалі мені писане
Почути стогнання Ріки?
Валяться велетні малі
Оплакують майбутнє
Лякаються ідучих днів
Де вони вже
відсутні.
Вже дачі стануться пусті
Окрадені з всіх тінів
Люди розпишуть на статті.
Так
буде. А що нині?
Відкрити зал здушених мрій
Опльованих сусідом?
Ловити зорі старих дій
Артистами
кориди?
Вогонь вже діє. Час іде.
Овочі будуть ще не нині
Лиш той хто з тої чарки п'є
Авторитет в родині.
Вже не страшні тобі хрести
Оскільки будеш з Богом.
Люди готові їх нести.
Ангели
за порогом.
Великий станеся малим
Оплесків не почує.
Літо продовженням весни,
А осінь все
внормує.
03.12.2004р.
Христос Воскрес! Так Бог хотів
Щоб Божій Син сметрь побідив
А людям не страшний був хрест
Христос Воскрес! Христос Воскрес!
Христос Воскрес! Воскреснеш ти
Якщо відкинеш всі гріхи
Сестрам братам не завдаш слез
Христос Воскрес! Христос Воскрес!
Христос воскрес! Вже грає дзвін
Вже мій народ стає з колін
Бог бачить його правий жест
Христос воскрес! Христос Воскрес!
Христос Воскрес щоб ми жили
І Його в хату прийняли
Та всі знали Його генез
Христос Воскрес! Христос Воскрес!
Христос Воскрес! А де ми є?
А як ми любимо своє?
В життя їдемо без колес
Христос Воскрес! Христос Воскрес!
Вірш на лемківських говірках, який
нагадує про минуле і сучасне лемків
і Лемківщини.
В.Шляхтич
Колись лемки мандрували
Не лем по Карпатах...
Про них кругом вшитки знали,
Гварили багато.
Повідали там в Криници,
Перед Франц-Йосифом,
Як то лемки за границу
Поплинули шифом.
Ой, далеко поплинули,
За воду велику.
Товдиль може ще нечули
Нич про Гамерику
Мож гнес вам кус оповім,
Так як мі гварили -
Як то предкам з Мудрикова
Виростали крила.
Мудриково - вельке село
Гин в наших Карпатах.
Люди жили там весело
І то не лем в сьвата.
Колись старий лемко гварив
Й плакав як дитина,
Як то поляк го вишмарив
З його Лемківщини.
Старий лемко за горами
Плакати все буде:
Гори снять му ся ночами,
ВІн їх незабуде.
Мав там вшитко жеби жити:
Церков, школу, поле...
І не думав він лишити
Својх гір николи !
Ту їм ночев місяць світив,
Як ішов зі Сходу;
Ту родилися їм діти,
Як були молоди.
Ту женилися, вмирали,
Бо ту били в себе.
Вшитко своє всі кохали
Не менше, ниж небо.
Прийшла весна. Всі йшли в поле
Обробляти ниву.
Лем де яки діти в школи
(Й шкіл не дуже било).
Гнес син лемка на чужині
Лемком лем від сьвата...
Раз на рік їде до Ждині,
Товдиль, коли Ватра.
Іщи кус а лемковята
Станут чужинцями:
Мало котре запамятат,
Де є гніздо мами.
Бортак лемка як чорт кусит,
Щоб звик до чужини.
І відтігат го від Руси,
Тобто, Украјни
А то му історю пише
На лемківскій мові,
Хвалит лемка же залишив
Гори полякови
Землю, ліси нам забрали
Охрещени брати.
Хцеме би нам єй віддали,
Лем не хцут віддати.
В Мудрикові з старой церкви
Вельку баню зняли,
Щоб лемківски сліди стерти,
Щоб наше пропало.
Наши церкви пропадают,
Пропадут цвентари,
Сліди наши затирают
Нинішні варвари!..
ПОКЛІН ЖЕРТВАМ
ПАВЛОКОМИ
Вірш присвячений жертвам
Павлокоми, українського села,
в якому поляки у 1945 році
вимордували 366 йогожителів - українців.
В.Шляхтич
А дзвони грати муть сумної.
Бім, бам - за кожну жертву в голос.
А ти, який над гробом стоїш,
В якого, глянь зїжився волос...
Душа твоя мовчазно плаче,
Лиш помсті давно- НІ! сказала
І хоча пам'ять все боляча
Вона вже більш не буде спала.
Її розпишуть на всі мови
І в нас вона все буде вічна.
Як колись Богом дане Слово
Істинна правда героїчна.
О Павлокомо, Павлокомо,
Ти нинішніх часів Содомо!
Брати, яки вчинили злочин,
Вертають сюди неохочо.
На їх руках є кров Каїна
Впиши це в пам'ять Україно.
Тут кров'ю злиті твої мощі
Від всіх нас ждати будуть прощі.
В тих, яки ждуть, немає втоми
В нащадків залишиться спомин.
Боже, Ти бачив злочин брата,
Ти бачив його руки в крові.
Як розуміти мені святість
І жити правдою любові?
Чи все минуле позабути?
Чи кров убитих Вином стане?
Нині не в силі я збагнути,
Що злочин вчинив христіянин.
Нехай минуле мудрі люди
На сито правди колись кинуть
І там нехай відловлять блуди
А правда нехай незагине.
07.05.2006р.
Привіт Майдан!
Привіт Україно,
Наша Україно!!!
Хоча знова Тебе кольуть
Минулого брехнями
І топчуть КАЛИНУ
Чужіми ногами
Я Бога молю
У вечір і рано
-Допоможи дітям Майдану!
Я вірю в мудрість мого народу
Що він зрадників відкине
Сини княжого і козацького роду
Схаменіться не продавайте України
Стільки горя стільки болю
Протерпів ти мій народе
Нині знов брехнею колють
Й опльовують твою вроду
Якщо нині проспиш ранок
Можеш недіждати ночі
Те що виборов МАЙДАНОМ
За дурно віддати хочеш
Привіт Майдан привіт кохана Україно
Вам треба перемогти болі
Мудрими діями і словами
Народ буде з вами
Він вже став з колін
Відкинув чуже і погане
Як треба буде знова стане.
07.07.2006р.
Не сідаймо,
Щоб пересидіти
Час, який так скоро минає.
Нам треба жити.
Нам треба творити!
Творім добро.
Воно
Наша пожива на кожне завтра
І кожне нині.
Воно
Потрібне тобі
І мені,
І нашій Україні
На всі майбутні дні.
Не сідаймо,
Щоб пересидіти.
Сядім, щоб відпочити
Стільки перед нами діл,
Які мусим творити.
На нас дивляться діти.
Їм треба шкіл
В яких не одурюють.
Вони знають,
що колись нас нестане
І тоді їм,
Нині малим
Слабким
Прийде володіти
Своїм!
Творім
Добро,
Щоб вони
Не соромились ділом нашім.
Робім все, що зможемо
Як найкраще.
Відкиньмо все погане.
Творім з вірою.
Без омани.
Нічо, нічо.
Тут в чужині
В нас теж є слово.
Ми не німі!
Коли говоримо,
Нас розуміють.
Бачили нас на МАЙДАНІ
Оранжевих
Від низу до гори.
Ми,
Були з вами.
Не п'яні.
Ми сини
Тої землі
І Того народу.
Світ знає,
Що з нами Бог,
Що все погане проминає.
І промине!
Нині,
Моя кохана Україно,
Не лиш на Майдані
Ти як ПАНІ!!!
Тебе знають,
Вітають
І бажають
Добра.
Як я.
Прийшов час,
Що Ти для світа
Як рівна рівним.
Вже несателіта
О пів тисячуліття
Молодшої сестри.
Ти вільна!
Всміхатися можеш до всіх,
До кого сама забажаєш.
Сама вирішаєш,
Куди Тобі,
На схід чи на захід?
Сама!
В тих,
Яких залишаєш,
-Сум і недосит.
В них болі,
Що Ти в світі
А не в початковій школі.
Що вже не будуть тебе вчити.
Таких як Ти
Багато.
Вони,
Підскажуть Тобі
Куди
Прямувати
22.01.2005р.
Я тих правд що нас обсіли
Не можу збагнути
Нема душі в них лиш тіло
І всі вони круті
Як мені їх зрозуміти
Чи вони від Бога
Та як мені з ними жити
В несвоїх порогах
Та як мені жити в несвоїх порогах
Я все таки іду далі
Щоб шукати свого
На шляху мойому ковалі
Викують дорогу
Якою вертати буду
На своє до своїх
Це оцінять колись люди
Що ж а ти ся боїшся
Це оцінять люди а ти ся боїшся.
Хто ти де ти тепер брате
Що ти тепер чиниш
Стільки горя в рідній хаті
Й по свій Україні
Я йду далі весь час далі
Не годиться ждати
Всі затрачені деталі
Понесу до хати
Всі затрачені деталі принесу до хати
Тихо плачу тихо плачу
Но що ж слез не сію
Кольори завтрашні бачу
Я їх розумію
Мої друзі стоять мимо
Вони як не мої
Мої друзі при калині
Що ж я їх ся бою
Стоять вони при калині лиш я їх ся бою
Черговий раз тихо плачу
Словом не сльозами
Світло правди яке бачу
Весь час перед нами
Треба тільки іти в перед
Шлях знаєм від Бога
Ніхто правди не забере
З нашої дороги
Ворог правди не забере з нашої дороги
Іду далі весь час далі
Іду не сумую
В слові правди сила сталі
Я кути пробую
Може колись перекуте
Зрозуміють діти
І понесуть у майбутнє
Мов весняні цвіти
І понесуть у майбутнє всі весняні цвіти
Тихо плачу рідним словом
Сіяним батьками
Хоч воно не кольорове
Лиш це слово МАМИ
Може колись зрозуміють
Його й чужі діти
І в своїх думках засіють
Та будуть з ним жити
Дасть Бог що в думках засіють
як весняні цвіти.
12.06.
Краси села свого не бачив
Я родивсь а воно вмирало...
Вогонь з'їдав батьківську хату
І наше рідне пропадало
Минули роки серце плаче
За чимсь чого не відцуралось
Батьки хотіли повертати
Лиш за життя їм це не вдалось
Но я надії ще не втратив
Вона весь час в душі дрімає
Вона є в мене наче святість
І гідне місце завжди має
Бувє що вогня язики
Присняться нічю тоді плачу
Що католиків католики
Привели тоді до розпачу
18.06.2006р.
Повірте
Нині нам пощастить
Брат брату стисне долоні
Новий час
Всіх поблагословить
Заникнуть тіні розколів
Надія
Один усім патріарх
Одна щаслива Україна
Це мрія?
Ні! В серцях є жар.
Цвіте калина на руїнах.
Повірте
Це наш рідний край
Де сум і радість ідуть в парі
Як всюди
Де відкинено нагай
Де ростуть нові лицарі
Надія
Вірі руку подає
А та охоче їй приймає
Народ наш
Знову почув себе
Й любити себе починає
Повірте
Щоб ми могли чесно жити
Минуле треба всім нам знати
Молитви
Рідною мовою в церкви
Нести до Бога й нашіх святих.
23.03.2006р.
Колись сідали при столі
Разом великі і малі
Було з одної миски їли
Чули себе і розуміли
Внук слухав батька свого й діда
Творив нове на їхніх слідах
І розумів один одного
Любили край свій церкву Бога
Що сталося й коли не знаю
Хто кинув нас на ті розстаї
Щоб відірвати нас від Руси
Нині все це терпіти мусим.
24.03.2006р.
Задумав дідусь над минулим
Стареньку голову схилив
Сів він і спер її на кулак
І так до внуків говорив
Гляньте з любов'ю собі в очі
Стільки у вас радості й надій
Я їх забрати вам не хочу
Ваш успіх це дарунок мій
Якого вимолив я в Бога
В своїх молитвах десь в кутку
Щоб ваша життєва дорога
Колись продовжила мою
06.04.2006р.
Поїдь брате в гору Сяну
І Улюч відвідай.
Не шукай там рестарану,
Шукай краєвидів.
На Дубник вийди юначе,
Глянь на церкву стару.
Села нема його брате
Знищили варвари.
Шістдесят років минає,
Як Улюч спалили.
Хто вони ти добре знаєш
Поруч нього жили.
Прости братам їх провини
Так як я прощаю.
Син Надсяння - України
Що своє кохає.
Його розп'яли на хресті
Бо це був задум вбити
Лиш Бог всесвіта сказав- Ні!
То Син мій. Буде жити!
Тіло завмерло, а душа
Його вже була в небі.
В Того який дає життя
І помага в потребі
Записане було колись
Що Божий Син воскресне
Тому брате сестро молись
Бо прийшла віри Весна
Молись народе з над Дніпра,
Неси молитви щирі
В нас мова й віра є одна
З часів Володимира.
Хай Всемогучий з висоти
Скріпить молитву нашу
Живім у себе як брати
Відкиньмо гріха чашу
Воскресший бачить всі діла
Добрі вчинки і блуди
Тому йдім геть всі від гріха
Й живім як божі люди.
23.04.2006р
-Привіт Вам Пане Василю.
Привіт вся наша Україно!
Хай щастить нам у кожну хвилю.
Хай Хліб Божій і Боже Вино
Допоморжуть нашій державі
одягнутися в Правди ризи.
Глянь ведуть Тебе в неславу
і знова тиснуть до низу.
Ні, не того народ очікує.
Народ хоче жити як треба.
А нині знова його чарують
І обіцюють знова інше небо.
Яка Ваша думка Василю
з так чудових ланів України
Дуже прошу додайте нам сили
Щоб ми більше неставали мимо.
Хай щастить у далеким Ізюмі
Вам Василю і вашій родині
Хай сучасність відкине всі суми.
Будьте горді БРАТИ В УКРАЇНІ!
11.07.2006р.
У вечірню хвилю я в компютер входжу
(В день працюють м*язи щоб гроша здобути )
Тут в "Віршах Народу" мед слова знаходжу
Тут є слово наше любе незіпсуте
Ввійшов на сторінку Пана Низового
Читав Його вірші як сказки дитина
Слоа яки сіє на своїй дорозі
Збагачують пейзаж Неньки України
Дай Боже поетів що майбутність чують
І телепатичні все собою в себе
Нині свою вдячність усім їм дарую
А Ти Всемогучій подаруй Їм небо.
16.06.2006
ДО БРАТІВ
І СЕСТЕР
В УКРАЇНІ
Коли б ви жили в чужині,
Де чужа мова сюди й туди,
А тебе бачать, як верблюда,
То б погасили ви вогні.
Не кожне сонце з ранку будить,
Не всі вітри грають пісні.
Буває, ставиш крок у сні,
А під ногою чужі груди.
І так минають наші дні.
Сміються з тебе наші люди,
Їх корінь в чужій землі.
На своє вертати не будуть
Розсиплються тут в тій імлі
Ми перетриваєм їх не буде.
29.04.2006р.
Столиця оповідань.
Тло блукаючих світел,
Блискі вітру.
І мить в одному центрі.
Здушена і розірвана.
Язики, з’єднані скобою,
Белькотять пісні.
Три кілометри спогадів
Вкинені у відро
Без дна.
Безмежна дорога
Життя і вмирання.
Брязки, стукоти, тиша.
Співає столиця оповідань,
Співає столиця.
Історія кидає слова,
Музика бавить час.
Зітхнення спогадів.
Балади оптимізмом
Зливані в єдність,
Сполучені хрестом.
Доброта вітрів
Спонукує рефрен
Вперед далі глибше.
Час шукає спертя
В брилі горизонтів
Яким є тиша.
Столиця оповідань.
(Переклад власних творів з польської)
1 травня 2006р.
Іду у місто зрозуміння
Там все правдиве і просте,
Надіюсь найду там коріння
З якого майбуття зросте.
Хто зна може воно дасть тхніння
Підскаже, чому є як є
Як правді найти володіння
Щоб захищала все своє.
Лиш один дзвін в тім місті б’є,
Інші притихли в час моління.
Чому так є, чому так є,
Скажіть чиє тут проведіння?
Воскресшй руку подає,
Каже відкинути терпіння.
А той який за Ним піде
Вже більш не буде жити в тіннях.
03.05.2006р.
Колись обіцяв написати тобі поему.
Стільки разів сідав - і нічого.
Ех подумав нині не пора.
Натхнення прийде і думки пробудить
І так було до нині.
А я перед тобою весь час заборгований
Кому сказати що я не затих
Сиджу і чекаю, чекаю і стою.
Енергія зіпріла а може ще щось
Нема сумніву колись поверне.
Інші також в житті життя шукали
Але чому в мене це так довго триває
Коли б я знав скільки місця у серці
Сум і радість тиша і шум.
Ера надії починає плескати в долоні.
Ніби нічого нового нема.
Іронія ззовні загорює лице,
А нутро думає як серця код найти.
Комусь ніколи, але перед тобою
Серця ключі на тарілці покладу.
Елегії шукати будеш в душі кімнатах,
На поему не захочеш ждати
І на все інше махнеш рукою,
А на те, в що віриш, ждати будеш.
(Переклад власних творів з польської)
1 травня 2006р.
Автор проекту: Гонта В.М.
Адреса: Україна
Миколаївська область м.Баштанка
Поштова адреса:virchi@yandex.ru,
Повна адреса сайту "Анумо знову віршувать!"
www.virchi.narod.ru
Роботу над сторінкою розпочато 9 січня 2006 року
