Миколаївська область
м.Баштанка
Баштанка
Баштанко, зріднились ми з тобою.
Як та калина і тополя.
Ти стала символом душі,
Навік зріднилася зі мною.
I не зрівнятися з тобою
Ніяким чудесам землі,
Ти стала рідною мені.
Не може бути кращим місце,
Як рідне поле і узлісся,
Як солов’їний спів в гаю,
Баштанко, я тебе люблю!
Люблю поля, і степ, і гай,
I квітів золотий розмай,
Люблю дівочий спів чарівний
I музики акорд гучний,
Люблю я річеньку бурхливу,
Навіки рідний батьків дім.
Про Шевченка
Ніколи не помре ім'я
Цього Великого поета.
В майбутні роки і в віки,
Поїде тяжкая карета
Його життя...
І все: і мудрість, і талант,
І доля тяжкая до болю
Було обтяжене журбою.
Та все одно він переміг,
Переборов усю недолю.
І нас покликав за собою
Перемагать біду і гріх
І сподіватися на долю.
На світі білім вже давно,
Його немає... І не буде,
Але для нас він все одно
Живим на віки вічні буде!
Степ
Немає щастя і нагоди
В лиху годину і негоду
Нам, українському народу,
На рідний степ очей звести.
В степу, із ста століть по тому,
Як нині, пташка соловей,
Співа дівча, йдучи додому,
Славетних вічних тих пісень.
Які з народження довіку
Старенька мати на утіху
Співала діточкам своїм.
І ми росли на них, як квіти.
Людьми робились з року в рік.
За що ми вічно вдячні їхнім
Вустам чарівним тим навік.
В степу з сльозами на очах
Чекала сина сива мати.
Чи повернеться мій козак
З війни лихої в рідну хату?
Тож нині степ, як вічна книга.
Нагадує нам про буття,
Немов та сильная відлига,
У небуття – без вороття.
Роботу над сторінкою розпочато 5 квітня 2005 року
