НА ВАРТІ

Не знаєш гасла — боронись!
Освячений держу я спис.
Я попіл бороню батьків,
героїв славу, честь борців.

Зухвальче, чолом, оком ниць!
Тут недоторканість гробниць,
багаття, і священний дуб,
і Володимирів тризуб.

 

 

  
Створив ти землю, оболоки
й людину дотиком і дихом,
чинив добро і діяв лихо,
ти повнив дні й вершив ти роки.

Являвся пращуру, вогненно
злітав до хатнього порога.
На землю ти зсилав Дажбога
і вергав їй сліпу Морену.

Владав ти всесвітом, Свароже!
Впаду на твар свою: воскресни!
Твого народу жрець безчесний
вклонився Одіну. Чи ж гоже?

Яви лице у блискавицях!
Удар, розжар, розсип, розверзни!
Нехай хула в устах замерзне,
і хай ім'я твоє іскриться!
 

 

  

Ти ще не вмер, ти ще не вмер!
Через розбурханий Дністер
з Дніпра ти видибаєш, боже!
Впадуть долів боги ворожі.
Перед лицем великих чуд

жахнеться князь, чернець і люд.
Тоді ж у громі-блискавиці
запаляться скирти пшениці.
Злетить офірою когут.
Явися, боже, і пребудь!
 

ГЕРОЇЧНЕ

Рівнинний степ, широкий степ
видовжується і росте,
могили товпляться узгір'ям.
Як вимірять страшне безмір'я
висот і сил, стремлінь, снаги?
Як не притиснуть остроги
тяжкокопитному коневі?
І обрій дальній і рожевий
наближується, рветься вшир.
Пне дужі груди богатир.

 

 
За веснами приходять весни
в далекий вирій, в край чудесний,
нечутно в дивне небуття.
І журавлями, чорнопері,
летять, летять мої химери:
він відійшов без вороття.

Він впав у полі, яко воїн,
і в полчища у зарнім строї
його з рапірою й мечем
покликав Переможець Юрій.
А в мене — заметіль і бурі,
вогнем позначене лице.
 

   
Зброї — чести, йменню — слави,
на бойовищі кривавім
неуступности, відваги.
Сяйва переможним стягам!
Ти, що всі чесноти холипі,
без твоєї, Боже, волі
не спаде намарно й волос! —
Молитви читаєм вголос,
молитви бійців недовгі.
Меч Михайла на корогві.
Понад чола проречисто
хилить свій хитон Пречиста.