Осіння ніч... Коротка, як і влітку...
Ніщо не вдієш, дівчино, прощай!
Я буду ждать. Повернешся ти швидко?
Я буду вірною!.. Не забувай!..

Був ясний ранок. Злотом старовинним
прозорився напроти сходу ліс.
Усе здавалось довіку незмінним,
як ти сама в спижевій рямці кіс...

Та я через далеке і прадавнє
минув межу твоїх здогадних меж!
Чи ж ще ти, Пенельопо-Ярославно,
снуєш безплідність килимних мереж?
    

 

/Є. Маланюкові/

Мені здається: це когорти,
ряди твоїх метальних слів.
Здіймаєш тризубий прапор ти
над військом предківських степів.

Знова торують легіони
шляхи задернілих доріг...
О, хто поставить перепони
оцій розмірності каліг!

А вождь глядить звитяжним оком
на міць не зірваних ще пут,
здіймає вгору меч високо
і заслухається в салют...

Та тільки ніч над містом шатер
почне зміняти черги чат,—
зникає вождь і імператор
і днини відгуки мовчать...

 

МІЙ ШПИТАЛЬ

Безодня смерті і безодня
життя спіткались на межі,
а на лезі її сьогодні
знова нап'ятий він лежить.

Лежить, мов жертовна офіра,
якій жерців байдужий спір,
і тільки існування міра
вся зосередилася в зір.

Та у серпанку гарячковім
він нерухомістю повік
зорить на дні минулі знову
аж по грізний двадцятий рік.

Але нема жалю, ні суму,
що все було, мов не було,
і стало тільки змістом думи,
лише луною прогуло...

Встає майбутнє. І могили
вчорашні — це його межа...
Яка ж це мука буть безсилим
під лезом смертного ножа!..

 

Загув мотор у високості
і плинний виклад перебив...
Спинився ти в безсилій злості
та крейду точену зломив...

Навіщо, канторе учений,
ця злісна павза, злісний рух?
Чи ж не твоїм взірцем натхненний
стремить в зеніт звитяжний дух?

Потужню мову інтегралу
мотор у пісню перелив.
Яку ще хочем більшу славу
укласти в блідість власних слів?

Мовчи!., на мить!., хай доспіває,
дасть вченій впевненості крил:
ця ж сама пісня нас чекає
над морем українських сил!

 

БАЛАДА ПРО ПОБРАТИМА
І
Разом зі мною виріс він,
друг щирий, більш ніж брат,
син чорнобровий злотних піль,
стрункий син білих хат...
Носив багато він імен:
Петро, Данило, Гнат...

Замерзле плесо, житній лан,
таємно-темний бір,—
усюди були з другом ми!..
Дитячий бачив зір,
як жаром папороть цвіте
і де блука опир...

На шкільній лаві пліч-о-пліч
сиділи ми роки
і разом мріяли в садку
над закрутом ріки,
нас той сам дотик хвилював
дівочої руки.

А потім розлучились ми
на кілька довгих літ,
та знали все, куди життя
скеровує наш хід,
не загубились у юрбі,
не стратили свій слід.

А пригадаю, як і де
зустрілися ми знов.
Над нами маяла тоді
по-перше коругов
та, на якій стоїть девіз:
завзяття і любов!

Під нею з другом ми пройшли
увесь той довгий шлях...
через Гетьманщини піски,
по Таврії ланах,
під тьмяним вітром степовим
по балках і ярах...

Він завжди був, той щирий друг!
Був друг! Це більш ніж брат!
Внук побратимів січових,
син українських хат...
Імен багато він носив:
Петро, Данило, Гнат...
II
Де Збруч гадюкою крутнув
і звив сріблястий хід,
де здаля дзеркало Дністра
сталевий шле привіт —
там Медобори ми в імлі
прощали напослід...

Ще раз, ще раз. Піддать набій!
Хай це останній стріл...
Та кинуть зброю ворогам
ніхто не має сил.
І ще набій, і знов шрапнель,
і знов луна до сіл,

до лук, до гаю, до ріллі
грімке: «Не забувай!
До тебе, рідний краю наш,
ми вернемо! Чекай!
А ти оці останні дні,
Вкраїно, пам'ятай!»

Кінець... Замок з гармати геть...
Чекає чужина...
Та побратима мойого
не вгледіла вона.
Він випив келих завзяття
від вінця аж до дна.

Ще здаля бачили його,
за ним замкнувся бір,
і ще востаннє зброї блиск
побачив дружній зір...
І поглинула чужина
нас у шумливий вир...

НІВЕЛІР

І буде нове небо й нова земля...
Біблія

Я бачив море: скляне, спокійне,
без сліду хвилі, без сліду руху,
в беззвучність мертву і безнадійну
даремно вістря втиналось слуху.

Я бачив землю: сама рівнина...
В безкраїм сірім навкруг просторі —
хоч би зелена пляма дернини,
хоч би де тіні лягли на гори...

Я бачив небо: мов мертве око,
стояло низько шарлатне коло,
не піднімалось як перш високо,
не розсипало проміння вколо...

І без надії, і без одчаю,
всьому байдужа, як рівень, міра,
на цілий простір, ген-ген до краю,
тінь протяглася від Нівеліра!..