Лариса Коваль  народилася 1945 року в Омську. Нині працює в Запорізькому національному технічному університеті.

Потонули віки у глибинах Дніпра,
Залишились, як спогади, скелі.
Що співають вони на холодних вітрах,
Ці вкарбовані в синь менестрелі?
І злітають у небо, прозорі й стрімкі, їх пісні,
    що віками не стерті.
Хилитається тінь, божеволіє Кий,
Б'ється дух, що не відає смерті.
Колобродять навкруг почорнілі човни,
Зойк козацький, солдатські прокльони.
Скільки їх, потонулих, — мільйони, і ряхтять
на воді таємничі вогні.
І вигойдують в Леті хлюпаві жалі,
Щоб у синіх ночах остудить самоболі
Та підняти у небо на збитім крилі
Золотаву пташину жар-волі.
Опускаю на воду натомлений квіт,
Хай несе його хвиля надії,
Хай дзвенить над Дніпром
Думних скель заповіт
І Покрова свята благодіє!

Не говори мені про щастя,
Воно оманно-осяйне,
Неначе кінь баский, гривастий,
Поманить зір і промайне.
Не говори мені про осінь,
Я розгубилась в ній сама.
Не зазирай у душу. Досить!
У ній давно тебе нема.

Не говори мені про долю,
Вона покликала, мов дзвін,
У золотаво-синє поле
І хрест піднесла навздогін.
Вона мені як Божа кара
В невідворотності подій.
Блукає осені примара
У нездійсненності надій.

Чіпляюся за виступи гори.
Навіщо? Просто вже не спиться.
А ніч журбою тихо догорить,
Сльозою зблисне в неба на повіці.
Я зависаю поміж — «не збулось»
І тим, що сталося, укотре.
Вже можна не піднятись... Скаже хтось:
«Не варто, бо життя коротке!»
Полегшає мені чи навпаки?
Вже скаламучено минуле.
Зоря відмиється від мулу,
І день зійде від дотику руки.
А поки біль і протяги вночі
Безсоння заганяють в шори.
І вже нема для ніг опори,
І згасла зірка плаче на плечі.

  


 

Автор проекту: Гонта В.М.
Адреса: Україна
Миколаївська область м.Баштанка
Поштова адреса:virchi@yandex.ru,
Адреса сайту: virchi.narod.ru

Роботу над сторінкою розпочато 26 травня 2006 року