Григорій Лютий народився 1949 року в Гуляйполі. Закінчив філологічний факультет Запорізького педагогічного інституту. Очолює Запорізьку обласну організацію НСНУ.

ГРУША

На ній не раз спочить сідали душі,
Немов рої бджолині з віражів.
Край шляху в рай росте та наша груша,
А хтось бурчав, що в нього на межі.
Що кида груші в сад його щоночі,
Що родить так — нема куди дівать,
Що груша й груша — що ти з неї хочеш —
За вік одне навчилась — роздавать.
Не знаю, як на те сусід мій зваживсь,
Він при землі їй стовбур підпиляв.
Іще й присипав. Взнав те я не зразу.
Спочатку думав — точить її тля.
Одна кора життя її тримала,
Та більше він себе занапастив.
Йому і так відмірювалось мало,
А вже цього Всевишній не простив.
Пече й мені. А груша, бач, простила.
Я бачив сам зимою й навесні:
Вона до нього ходить на могилу,
Несе грушки сухенькі в пелені.

ЧОРНОВИКИ

Мені тоді писалося ще легко...
(Які були просвітлені роки!)
А він прийшов із сумнівів, як з пекла,
І запитав: «А де чорновики?»
— Які? Навіщо? Господи, для кого? —
— Я озирнувсь і травам показав
— Прозору душу — тиху і нестрогу,
— Що білим світом грала, як сльоза...
— Поглянь, — яснів, — це — жовте, це — зелене,
— Кохання скрізь. Немає каяття. —
Саме життя склада слова за мене.
— Агов! — рядки, як лебеді, летять.
Він спохмурнів, зів'яв — неначе здався...
(Щоб не згадав — нема тепер і дня...)
А я услід йому ще й розсміявся —
Мов зашпори тим сміхом виганяв.
...Я вік пишу. Я сам стаю вже віршем.
Чому ж все важча досвід мій гіркий?
Із року в рік чорніші і чорніші...
Із року в рік — самі чорновики...

  

БЛЮЗ ЛЮБОВІ

В ніч неприкаяну, мов у колодязь, падаю.
Боже, любов мою зможе всяк звати зрадою!
Я признаюсь тобі — наче стежині батьківській.
Грішно молюсь в журбі—права не маю знать якій,
Ти не свята. Чому ж — наче торкаюсь вічності...
Лиш не сахнись мене, я не благаю вірності.
Не розіпну тебе, не закатую клятвою.
Дай розіпну косу — долю обманем клятую.
Наче мале дитя, й горе-біда заграється.
На волосинці світ весь на твоїй тримається...
Пізно горить наш мак, сонця чи стане вирости?
Ми перестрілись так — наче вселенські сироти.
Не убивай себе днів павутинням, бджілонько.
Зглянься, без тебе світ вже не воскресне, жінонько,
Наче з душі сльоза, вийди ходою тихою.
Я не люблю тебе. Я вже тобою дихаю...

       


 

Автор проекту: Гонта В.М.
Адреса: Україна
Миколаївська область м.Баштанка
Поштова адреса:virchi@yandex.ru,
Адреса сайту: virchi.narod.ru

Роботу над сторінкою розпочато 26 травня 2006 року