На головну

Зміст творів:

     Мар’яна Нейметі, народилася 1966 року в місті Свалява. Отримала філологічну освіту в Ужгородському університеті. Після закінчення школи видала збірку віршів. Працює журналістом.

На головну

На балконі светри, сукні
Тепле листя виноградне,
Догори, як стовпчик ртутний,
Дметься тітонька огрядна
Й оглядаючи майбутнє,
Трусить килими і рядна.

І товчуться тут слонами,
Зайві чайники і відра,
І зриває сміх цунамі,
І зітхає гніву гідра,
А внизу хтось має намір
Розкричатися верлібром.

І спливає рік поточний,
І зітхає люд осілий.
Осінь сіра, як горобчик,
Твій балкон перелетіла.
І сорочка там тріпоче,
Тріпотить, бо дуже хоче
Бути ближчою до тіла.
 

Мої добрі батьки молоді –
Гарна жінка із чоловіком –
Що ви думали отоді,
У вітальні фарбуючи вікна.

Виливаючи з відер вапно,
Напинаючи чисту фіранку:
Що минеться біда все-одно
І спокійно вам буде до ранку.

І дитина ще трохи поспить,
І життя налагодиться також.
Я дослівно уже, вочевидь,
Не згадаю своєї Ітаки.

Хтось розтанув, а хтось настає.
– А дивися-но, що я маю!
І життя, ще не зовсім моє,
Мені яблуко простягає.
 

Собака. Курка. Та їх господиня.
Котра днина? Котра година?
І у чому, зрештою, сіль?
Що ви кажете, то вже сім?
Часник у коморі. Чоловік – пияк
– Два рази по два – то чотири, так?
А чотири рази по два – то вже дива? –
Каже собача і куряча голова.
І яка в нас газдиня гарна й дурна.
Чи їй не вистачало пшона?
Може, просто дощок на домівку?
Та аби згризти таку от дівку!
А господиня й собі дивується:
Коли принесе волоцюгу вулиця?
Та надворі вже все скавчить, кудкудаче:
– Ото наш хазяїн іде неначе!
Є де наїстися-знестися-гризтися,
Нема де зігрітися-уааа-уваа-гагага.
 

Хіба оце вершина?
Пирій і конюшина...
Хіба оце рідня?
Нестатки і гризня...
На цій землі, на млаці, –
Лиш праця, праця, праця.
І добрі, працьовиті
Сльозою оповиті.
І в мудрім епілозі –
Нікого на дорозі.
І ти такий один.
На вулиці нікого, крім
Рожевих Магдалин.
 

В багатогранники світла
            насипають пролісків,
Але вони живуть кілька днів,
Тому з них роблять дешеві годинники.
В годиннику вечеряють двоє
– чоловік і жінка.
Їхні стільчики ледь вміщаються
між п’ятою і шостою.
Але жінку бере за руку хвороба.
А чоловіка – інша жінка.
Я думала, що після цього
наступає темрява.
Цілковита темрява.
Ані ні, вони існують і далі,
Багатогранники світла.
 

Павучок, він живе в коморі,
А як тепло, то вже надворі.
А ця жінка живе майбутнім,
Ну, а син її старший – трутнем.
І дочка з непутящим мужем,
І сусіди живуть не дуже.
А їжак живе голками зовні.
І тому йому не боляче зовсім.
 

В жебрака, що на тротуарі,
Як у Шiви багато рук.
Потім хтось підбирає тару,
Потім хтось підмітає брук.

Дім, що випурхнув із ремонту,
Інший влазить в такі борги!
Не збагнути поету з Понту
Все що діється навкруги.

Той не спродав свої товари,
Інший згодний на переліт.
Та усмішку забув у хмарах
Невгамовний чеширський кіт.
 

Нас образила мураха.
Ведемо її на плаху.
Та спочатку їй, звичайно
Слід послухати повчання.
Але хто це там сміється,
Коли тут про кару йдеться?
– Хто сміється? Ви дивіться!
Це чудово видно звідси.

Та хіба вони там знають,
В тій столоченій траві,
Що метелики літають
В мурашиній голові.
 

Ні цар не чекав, ані Бог не велів.
А просто бездумно, безтямно
Читає на стінах пророк Даниїл
Рекламу, рекламу, рекламу
 

Нарешті я у давньої подружки.
У неї чоловік (уже у дужках)
Надворі обрізає виноград.
Вона вивчала лірику античну,
Вона якось закохувалась тричі.
А нині треба різати салат.

Вона весь час хвилюється за доню,
Вона живе так близько від перонів,
Що я дивуюсь – як вона живе?
Вони святкують з мамою неділю,
Вони ще мають, мають ще надію,
Що в їх житті щось з’явиться нове.

І проминають некваплив теми:
Чи їм колись полагодять антену,
Чи пенсію сусідам привезуть.
І я біжу на пізню електричку.
І я помру. Моя подружка вічна.
І в цьому, власне, полягає суть.
 

ЕРЖІКА

Ержіка, дитина, збирає перестиглі сливи.
Тато бере її на руки і підкидає в небо.
Вона пручається, бо тато її не підхопить
і вона впаде на ліжко,
розбитою ревматизмом.
І взагалі вона не хоче прокидатися
вісімдесятилітньою.
Старе дерево серед квіток і ягід
і банок варення на столі,
перев‘язаних гумкою.
Два листочки у кишенях.
Кров обережно перестрибує
з камінця на камінець,
аби не скрикнути від болю.
І подих тоненький, як прутик,
яким дитиною відмахувалася від гусей.
Та поки лікарка несе снодійне,
поки сусід гукає на пса, щоб ішов до буди,
поки сусідка вкраде коробку цукерок із шафи,
вона все ж позбирає ті сливи із землі,
щоб зустріти тата не з порожніми руками.
 

Рідні, рідні! Золоті і срібні,
Де одежі ваші вогняні?
Той вантажить кавуни у Відні,
Інший – на немислимій війні.

І майнуть перед Господнім ликом
Роттердам і зграя голубів.
Хтось не зміг, а хтось зумів і звикнув,
Інший – той, як дрова, догорів.

– Розворуште пломінь там, насподі!
Най прекрасна іскра пролетить! –
Та в зіницях запалає подив,
Потойбічний, як рекламний щит.

І уже ні розпачу, ні люті.
Тільки люд у дивній простоті.
Хоч навколо і нові, й могутні,
Серцю сняться срібні, золоті.
 

А коли взяти за основу
Колючу гілочку соснову,
На стіл поставити годинник
Собі придумати родину,
Прибити килими до стін,
То буде те, що ти хотів
Але щоб вижити – не впасти,
То треба вигребти і вкрасти.
Переплисти моря і ріки.
Та рідних залишити ні з ким.
І оселитись за рікою.
У тому лісі! Та ніколи!
Ти був у відчаї і в тузі,
А хтось собі насіння лузав.
Та може, це і є рятунок,
Коли на чистий теплий грунок
Крізь це скелясте потрясіння
Летить полузане насіння.
 

На головну

Автор проекту: Гонта В.М.
Адреса: Україна
Миколаївська область м.Баштанка
Поштова адреса:virchi@yandex.ru,
Повна адреса сайту "Анумо знову віршувать!"
www.virchi.narod.ru

Роботу над сторінкою розпочато 7 серпня 2006 року