Поетичні твори Степана Сапеляка

Харківська область
м.Харків
Біографічна довідка

Матеріал для сторінки надіслав відвідувач сайту
"Анумо знову віршувать!",
поет Володимир Вакуленко

Від автора сайту:
!!!На сторінці використовується JAVA- та GIF- анімація!!!

Чекайте на вихід нових віршів та оновленої сторінки Степана Сапеляка,
які будуть опубліковані на початку липня 2006 року у розділі
"Видатні поети України" (поети-класики)

     Степан Сапеляк народився 1951 року в селі Росохач Чортківського району на Тернопільщіні. Був членом Української Гельсінської Спілки, одним із фундаторів Асоціації незалежної творчої інтелігенції, співредактором незалежного журналу «Кафедра», що виходив у Львові, а з 1989 року – його редактор і видавець у Харкові. Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, літературно-мистецької премії ім. В.Свідзинського, літературної премії братів Лепких.
    Зараз Степан Сапеляк проживає в Харкові: лауреат Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка, літературної премії ім. Б.Лепкого, член Прес-клубу, член Національної спілки письменників.
    Українському читачеві за кордоном відомі 5 збірок його поезій, виданих у Бельгії, ФРН, Канаді, США протягом 1978-1990 рр.
    Біль за трагічну долю України, віра в нескорений дух народу проймають поезію Степана Сапеляка; три вічні джерела
живлять її: український фольклор, Біблія, Шевченко. Несподівані, щемкі метафори раптово освітлюють виднокола вірша, у сферу асоціативних зв'язків увіходять герої історії України, образи давнього українського письменства.

Я П'Ю, КОХАНА,
ЗА ЛЮБОВНУ ДУМУ

Я п'ю, кохана, за любовну думу.
Ця чара у руці, немов червоний квіт.
Кохана, снись тим досвіточком суму,
За Тебе п'ю. На многа літ... На многа літ...
Любове, спи. Ти рученьки ісклала
На приспаній моїй спечаленій щоці.
Кохання п'яне. Владить я не ладен...
Любове, спи. Свіча згоріла при свічі...

ОСІННІЙ РОМАНС

Ці тіні на очах. І хризантемна ржа.
Цей ранній лід. Розсіймося квітками.
А плеченько в росі. А серденькові жаль.
Листочок-листопад... Встеляє камінь.
А вустонька-вуста. А хустонькою піт...
Ці тіні на очах. І мальви, що минули.
А рученькі-любов, а рученьки – як лід.
Сережки срібляні... І думонька... І думи...
Я слухаю романс кларнетами смерек.
Горить свіча в кармінній карамелі...
Ці тіні на очах, як хризантемний хрест...
А плеченько в росі... Одне-одненьке...

БЛЮЗ ДО ЖОВТОЇ БЛУЗИ

Твій голос в мені не зітерся і досі,
Ця тиша Твоя тогосвіттям стоїть.
У цім голоснім, голоснім безголоссі
Ми мальви посіяли – блюзом на тлі...
Ми мальви посіяли. Всіялись плями
На жменях, на долі, на всіх пухирцях.
Посіялась пісня із блюзом краями,
І мальви мої пожовтіли з лиця.
Останнії думи. Отямся, любове.
Не йди мені з серця. Не йди із очей.
Твій голос іще не зітерся до крови,
А серце сирітно жевріє іще...
А серце. А серце... Посіяно думи.
Посіяно квітку любови комусь.
Надмухують мальви печальні парфуми.
Печальні тривоги. На жовтий твій блуз...

ПЕЙЗАЖ ІЗ МАТІР'Ю

(Пречистої Покрови)
І терном святим, і осіннім сутінням,
У тім безіменні і в тім сповитті...
Виспівую, мамо, цим Словом сумління
Жалю Благовіст лантушком самоти.
Виспівую Слово на зморене серце,
На суще тривання, творяще зорю
Земної офіри – стернавленим скерцо...
Життя чорнополлям щоденним вторю.
І де перевал?.. Мамо, світ у отруті,
І пісня зніміла в чаду і золі...
А півники сині висмоктують трутні,
Лиш барви купавини ще золоті.
Купавини, мамо, святі й непорушні,
Цвітуть поміж нас на опахчення нам.
І хай їхнє віно, хай плеса довкружжям
На Ваш Хризоліт нащастять щедрувань.
Хай кожна зоря і русалка, й рослина
Тріпочуть вітрильцем летюче життя.
А дари осінні із персня калини
Прийміть цих цимбалів чуття-почуття.
В озвученім Слові, моєму, матусю,
В терцині терпцю і нестерпного терпцю.
У цей пізньоцвіт я до Вас озовуся,
Озвуся на вість, осяянную серцем.
І терном святим, і осіннім сутінням
У тім безіменні і в тім сповитті
Простіть мені, мамо, перстінцем сумління
Пейзаж Покрови в багрецю золотім...

СЕЛО МОГО ДИТИНСТВА

Росохаче. Яслиночко. Яскине.
Чортківщино. Намистино калин.
Гніздеченько і пісне лебедина,
Моя ти доле з вузликом золи...
Тобі хто я... Сівач, поет чи лірник...
Чи блудний син з пожитками гріхів?..
Та знай, вигното, – я твоя офіра,
Твоя звіздиця на твоїм хресті.
Росохаче. Ім'ям твоїм я мовкну.
Ні слів. Ні верб. Потоки навсібіч...
Та гупа пам'ять. Гупа, наче довбня
Прямобіж і поднинно по плечі...
……………………………………….
Поквапся, сину. Ось родинна кроква
Сумує сподом на два голоси.
Ти коню мій. О, коню кароокий,
Неси мене, додомоньку, неси...
Хай прийде день. За житнім тим узвишшям
Твоїх подивлю, земле, дітлахів...
Поклич мене, Росохаче, поклич ще,
Ліщинонько, травиченько, птахи...

СІМ ЩАСЛИВИХ СТРОФ
МОЇЙ НЕЩАСНІЙ МУЗІ

1
В часі числа. В дев'ятім дооколлі.
В суціллі скорби. У щоранні ран.
Летить мій янгол до офіри болю
У безвідлуння строф. До дум-парафіян.

2
Щодев'ять днів стікає в умирання
Соборне слово голосом числа.
Щодев'ять дум у чорнім німуванні
Невидюще видніють край стола.

3
Зірвався нерв між жорна безголосі.
Жертовна жовч висмоктує єство.
Німіє зір із пухирями в оці.
Бо Слово в кровожилля затекло.

4
Стоять хрести. Розп'ято сумовиння.
В часі числа. Господній храм.
Лежить мій янгол в білій домовині.
Лежить строфа. Мій зубожілий крам.

5
Цей прах. Моє дев'яте надмогилля.
І щіпка солі на узвишші дум.
Безроддя чисел сивим черепинням
Віншує терням музу несвяту.

6
0 музо... Згарище і попелище.
Глаголице... О СЛОВЕ Іоанн...
Скипає Дух з-поміж святих очищень
І закипає в білу філігрань.

7
В золотослов. У Боже злотослів'я.
У срібен дзвін. У безтілесний хрест.
Та вже Сізіф із камінним свавіллям
Чатує музу... Мій осиротілий перст...
11.12.89 м. Харків

РУНО СЛОБОЖАНСЬКЕ
(лірницьке)

заспів перший

три лицарі
додомоньку вертали
Україну дивували
в день Архангельський
правду вірнесенькую
сорок жайворів
співали

перший лицар
без пищалі семип'ядної
на Сіверці-Дінці
змія огнем поборов
буйним вітром сплюндрував
на землиці Слобожанській
Зміїв-град заснував

другий лицар
джиґун чорнобровий
лебідку стріляє
аж то не лебідонька
аж то ліронька
сльозиною промовляє
святої водиці прохає

подав джиґун водиченьки
лебідоньці-ліроньці
лебідонька ся радує
Лебедин-град дарує

третій лицар
не спімну вже
із чистого поля
де червоная калина
зветься Котельвою*

заспів другий

три лицарі
три лицарі
три братіки
з далекої доріженьки
у Слобідоньку вертали
правдоньку вірнесенькую
жалібно повідали
ой і повідали
три братіки повидали
як Дінцем Сіверським
крівця козачая вольная істікала
як шабельки булатнії потопали
як рани порубані
землиця отцівськая
не ізціляла
як петровськеє військо вражеє
неволеньку Слобідоньці
неправедно вготовляє
як пресвятих гетьманців**
люто розпинає

заспів третій

повідали три братіки
три лицарі ясноокі
тую славу
гетьманців Слобідських
щоб не забували
враже військо петровськеє
щоб клятьбою споминали
біля граду Лебедина
жалобу справляли
знаймо знаймо тую славу
пам'ятаймо
Слобожанськую

*Котельва – найперше поселення на Слобожанщині.
**Гетьманці – курінь слобідських козаків, що загинули,
боронячи вольность слобідську від війська Петра І.
Курган поблизу Лебедина зруйнований.

МІЙ ХАРКОВЕ

Медовим рястом пахне липа пізня,
Хмільне хитання пахне із Левад.
Цвіте пташина колискова пісня,
Немов вишневий материнський сад.

Цвітуть купальські срібні зорелюби
Їм сняться сни, як сни Сковороди...
А лісопарк світаннячко голубить,
Щоб прилетіли втіхи голуби.
А цвітень цвіт літніє парками,
Мов ніч прощань, мов ніч купайлова...
Любове, Ладонько, – мій Харкове,
Волошку музики віддай мені...

Віддай мені...
Зіграй мені...

ВЕРТЕП СЛОБОЖАНСЬКИЙ

(несвітський)
дійові особи:
Варсава –
Нарцис – всі 18-е ст.
Демон –
Серце та голос – 20 ст.

ВАРСАВА
тінь чиясь мисленна
зникає у тобі серце моє
подивись в доокілля дзеркал
пізнати багато тіней
у тьмі лицедійній
з вод і небес

коло смертне
повсякчасним сновиддям
пророче вічний малюнок
тілесних видінь
видимих і невидимих
колом колосу кміню
і всесвіту

НАРЦИС
самого себе не возлюбив
і Бога не возлюбив
крізь безодню джерельну
людина що силою рівна
самому собі в любові
є боголюбна і преображєнна
волі своєї у волю Божу

ВАРСАВА
відтінюй душе
безодні серця
початком хлібинним
у слові молитвеннім
і у листі рослиннім
у собі душе

СЕРЦЕ
янгол стражденний
возстає з мудрости
хрещення у безсмертя
смертію смерть поправ
во славу єдину
ризи миру
приподоблені суму голуба
веселіють у богопочитанні
вічної правди
і вдячності Праведного Воскресіння
на смарагдотканніи плащаниці
Око нетлінне подивляє
красу ясну
вознесіння Світу
у свято серця

ДЕМОН
сораспни себе
Серце Варсави
раз глаголю вам
великі сумніви
нестерпної дороги
у свобідне царство

занизькі вежі
ваші стрілецькі
і велика марність слова
без смирення Божого

путь вашу кінную
міль пожирає

а ще глаголю
блудом блудить ум ваш

хто ж обезсмертить
ім'я її вольне

ГОЛОС
ДОРОГО ДОЛІ ДОРОГО БОЛЮ

ВСІ
АМІНЬ

ВЕЛИЧАЛЬНА ХАРКОВУ

Місто причиннеє, брама красная
Криничко семінарська
З питвом виноградним...
Первісте євангельська в Покрови
Оздобі пре хвальній

Пребудь на многія літа

Доле колегійна святописемна
Мудросте зміїна з вінцями
І благословенням Варсави...
В слові благовіщенським
Совісте благочестива

Пребудь на многія літа

Дух возвеличити з бурсацької нагірні
Тайною всеношною
Голосом хвали
І Преображенням саду божественного

На многія літа

Многія літа

З книги Степана Сапеляка «Страсті по любові».
Харків, видавництво «Майдан» 2000 р.

Автор проекту: Гонта В.М.
Адреса: Україна
Миколаївська область м.Баштанка
Поштова адреса:virchi@yandex.ru,
Повна адреса сайту "Анумо знову віршувать!" www.virchi.narod.ru

Роботу над сторінкою розпочато 8 червня 2006 року