virchi.narod.ru

Сімбуров Анатолій

Харківська область
Ізюмський район

Від автора сайту:
!!!На сторінці використовується Java-навігація!!!

Ця сторінка створена за поетичним
доробком відвідувачів сайту
"Анумо знову віршувать!"

На головну

НЕЗГАСНА ЗОРЯ
ТРАВНЕВА РАНЬ

ЗБІРКА БАЙОК

СКІЛЬКИ БДЖІЛ У КИТАЇ?
ТЕ Ж САМЕ
А Я ДУМАВ
ВГОДИЛА
СЛАБКИЙ КУМ
ЗНАЮ Й САМ
ЦІНА ПОЧУТТЯ

НЕЗГАСНА ЗОРЯ

Я кохаю тебе, чарівне моє місто!
Ти твердою ходою долаєш віки.
На вершині гори сяєш ти Обеліском
Тих людей, що житям досягали мети!

На життєвій стежці зустрічало немало
Фахівців різних справ та великих людей.
Ти поетів, художників ніжно плекало,
Декабристів-поборників світлих ідей.

Твоя постать в історії - вічна, священна
Як казкова краса, що стоїть під вінцем.
В оксамиті лісів, ти, немов наречена,
Опоясана стрічкою - Синім Дінцем!

А в ранковій порі, аж Душа завмирає,
Коли дзвони соборні віщають Свята.
Рідне місто! Від щирого серця бажаю
Зоставатись таким віковічні літа!

Винограднії грона твій герб прикрашають,
Ніби ствержують стійкість і вічність життя.
Люди щирі й розумні тебе привітають -
Це щаслива ознака твого майбуття!

Від Ізюма краснішого міста не знаю
Це квітучі сади і пісні солов' їв.
Ти перлина всього Слобожанського краю!
Ти незгасна зоря в Україні моїй!
16.12.2005 рік.

 
ТРАВНЕВА РАНЬ

Коли травнева рань в вікно загляне
Хоч раз в житті, здійнятись не лінись:
Зустрінь на луках сонце, яке встане
І рідній Ізюмщині поклонись.

У росяній траві, як у дитинстві
Відважся походити босоніж!
Легенько поброди в ранковім лісі,
Та залюбки до річки доберись.

Йди під вербу і ти побачиш сльози,
Які пісок зволожують дощем;
На березі про що шепочуть лози
Почуєш сам, сховавшись за кущем.

Немає тиші в ранішній діброві -
Її ущерт попрали солов'ї;
Он на попас збираються корови
(Яких виводять сонні хазяї).

А там, в дубах, злетівши на вершину
Комусь лікує роки на віку
Завмерти пропонує на хвилину
Настирливе зозулине "ку-ку!"

Раптовий сплеск у річці, - от так штука,
Тебе нехай ніщо не заляка:
То окунь, або жерех, або щука
"Скидається" ганяючи малька.

Ні з мудрих книг, ні у розмові жвавій
Не уявити божої краси,
Ні запаху очищених конвалій,
Ні сліз верби, ні крапельок роси!

Хвилює все, і серце молодіє
А крекіт жаб'ячий аж Душі звеселя;
Природа ожила, дзвенить радіє,
Співає омоложена Земля.

Ніхто цього не може оцінити,
Бо на Землі, якщо існує рай -
Це є весна, пісні її і квіти,
І мій Ізюмський милий, рідний край!
2004 рік.
   

ЗБІРКА БАЙОК

 

 

СКІЛЬКИ БДЖІЛ У КИТАЇ?

Покусали діда бджоли,
Очі розтялися –
На китайця схожий став,
Ніби там родився.

Дивиться він у люстерко
Главою хитає:
«Боже! Скільки ж тоді бджіл
В Китаї літає?»

ТЕ Ж САМЕ

Чоловік свою дружину
Як завгодно прозива:
І товстюча як корова,
І лупата як сова.

Як свиня неакуратна,
Як собака дуже зла.
Ні на що вона не здатна –
Ледь до ліжка доповзла.

І не дума окаянний,
Що за цим усе лежить:
Та хіба «мужик нормальний»
З «напівзвіром» буде жить?

Тут мораль одна – єдина
(Кожній казці свій кінець):
«Коли жінка є «скотина»
Ти теж саме, лиш «самець!»






А Я ДУМАВ

Старшина ДАЇ, на трасі,
Все стояв, де вітер дув.
Ремінця свого кашкета
Аж до горла дотягнув.

Підійшов малий хлопчисько
– Що, ото за ремінець?
–А це – каже, щоб кашкета
Не зірвав, бач, вітерець!

Посерйознішав хлопчина,
Та мов з вистрілом нараз
Запитав: «А може ж пика,
Щоб не репнула у Вас?»






ВГОДИЛА

Щебетала ніби пташка
Біля «муженьочка»
Догоджала, старалася,
Квоктала як квочка.

А він?.. Завжди насуплений –
Пика наче кваша:
То борщу недосолила,
То солона каша.

Ой як довго та жіночка
Слізьми умивалась,
Та з червоними очима
Від людей ховалась.

Все ж таки, одного разу –
Як борщ насипала,
Плюнула йому у миску
Та ще й розмішала!

Він принюхавсь попробував,
Посміхнувся мило:
«Ну нарешті, моя люба,
Мені догодила!»






СЛАБКИЙ КУМ

Кума молодого
Кума пригощала:
Пляшечку горілки,
Огірочок, сало.

Кум раптово на куму
Косо подивився,
За якусь собі хвилину
Начебто сказився.

І лише нагнулася
Жінка біла печі,
Наче кіт зухвало стрибнув
Кум кумі на плечі.

Жінка радощів чекала –
До всього охоча.
Але чує: кум про щось
Дещо їй белькоче:

«Бачиш любая кума,
Я ослаб настільки,
Що вже ноги не несуть,
Віднеси до… жінки!»






ЗНАЮ Й САМ

Великий начальник приїхав в село
(Із центру добрався, з самого району).
О, боже! Чого тільки там не було:
Зорали не так, не уклали солому.

Не так у бурти поскладали буряк,
І силос накрити, як слід, не зуміли.
Матюччя згинав, йому все не так,
Жахав, що усіх доведе до могили!

А ввечері (після смачної їди)
Звичайно поплівся в шинок, як годиться!
На дошку ногою ступив «не туди»,
Момент, і в клозеті по грудь опинився.

Ой, леле! За що опинився в біді?
Кричати? Нізащо! Враз слух розлетиться,
Від сорому не віддерешся тоді –
Як потім у очі дивиться?

Туди ж, при нагоді, пішов бригадир –
Почув як у темряві ляпає в ямі.
Догадливий був і усе зрозумів,
Що то чоловік, ще й цокоче зубами.

В паркані став дошку хилити на бік
І мовив: «Чіпляйсь, Одисей недолугий!
Міцніше хапайся, поки я не зник –
Навряд чи хто з‘явиться в темені другий.»

Як вибрався чин із багнюки, сказав:
«Тебе заклинаю святими богами,
Нікому ні слова! Ніхто, щоб не знав,
Що я потерпав у злощасній тій ямі!»

–Та ні, заспокойтесь, бо знаю я й сам
На що заслуговую в нашій окрузі.
Дізнаються люди кого рятував –
З села проженуть, відцураються друзі!






ЦІНА ПОЧУТТЯ

Як у Ноєвім ковчезі
У автобусі було:
Хто нахрапом ліз, хто в черзі –
Ніби влізло все село!

Несподівано в салоні
Голос жінки заволав:
«Ой, громадо, люди добрі,
В мене гроші хтось украв!»

Мов почуті ті образи –
Їхав міліціонер.
Потіснився люд відразу
(Та й не диво це тепер).

Був сержант стрункий, високий,
У старенької спитав:
«Скільки ж Вам бабусю років,
І який був капітал?»

Та лукаво посміхнулась
Хижим ротом, без зубів:
«Завтра дев‘яносто буде!
Капітал був – сім рублів!»

–Так а де ж Ви їх ховали?
У кишені? В гаманці?
Бабця бухнула зопалу:
«У трусах, де і усі!»

Тут сержант чоло нахмурив,
Ледь сміятися не став:
«І ото Ви не почули,
Як злодюга гроші вкрав?»

–Все я бачила, та мліла
Сповнена жіночих мрій.
Та не думала тоді я
Що по гроші ліз крадій!
*******************
Розповів, і сам сміюся,
Бо нарешті зрозумів:
Почуття, отій бабусі,
Обійшлося в сім рублів!




 

На головну

Автор проекту: Гонта В.М.
Адреса: Україна
Миколаївська область м.Баштанка
Поштова адреса:virchi@yandex.ru,
Повна адреса сайту "Анумо знову віршувать!" www.virchi.narod.ru

 Роботу над сторінкою розпочато 14 березня 2006 року