м. ињв
оротка б≥ограф≥чна дов≥дка
¬≥д автора сайту:
÷¤ стор≥нка створена дл¤ тих в≥дв≥дувач≥в
сайту
"јнумо знову в≥ршувать!", котрим
подобаЇтьс¤ осп≥вувана у в≥ршах природа
нашоњ неньки-”крањни
ињвська авторка у своњй перш≥й книжц≥ намагаЇтьс¤ увиразнити народноп≥сенну поетику нов≥тн≥ми пошуками в≥льного в≥рша, њњ слово н≥би вагаЇтьс¤ м≥ж назвою, зм≥стом ≥ ≥менем, м≥ж прозор≥стю р¤дка ≥ метафорою. /редакц≥¤ зб≥рки/
“вори:
ѕром≥нь Ч кленовими стр≥лами...
¬еч≥р... “ихо ≥ голо...
ѕ≥сн¤
ќс≥нь... –анн≥й сн≥г...
∆овте лист¤...
Ћавра марить угор≥...
ленок червоний губить лист¤...
яке обличч¤ у чеканн¤?..
...ј в пасмах сосон...
ƒавн¤ мелод≥¤
Ћ≥то обл≥таЇ...
ѕ≥шов од саду —ад≥вник...
Ќаталка ≤гор≥вна ”сенко народилас¤ 2 серпн¤ 1958 року
в м≥ст≥ иЇв≥. «ак≥нчила середню школу, пот≥м ф≥лолог≥чний факультет
ињвського педагог≥чного ≥нституту. ¬≥рш≥ поетеси друкувалис¤ у
республ≥канських газетах, газетах колишнього союзу, часописах, зб≥рниках.
¬ибран≥ в≥рш≥ з≥ зб≥рки "—осни-дозорц≥" (зб≥рку п≥дписано до друку 27
вересн¤ 1990 року)
ѕром≥нь Ч кленовими стр≥лами
(сон¤чний в≥тер, в≥кно),
кв≥тами б≥лими-б≥лими,
що в≥дцв≥ли вже давно;
дал¤ми Ч св≥тлими-св≥тлими,
сп≥вом в ожинн≥й ≥мл≥,
мокрими чорними в≥тами,
що проступили на скл≥;
голосом, спогадом, вироком,
лист¤м поштових зав≥й,
гострим палаючим вихором Ч
в дол≥ миттЇв≥й моњй.
¬еч≥р... “ихо ≥ голо.
¬≥тер... ћертва трава.
ј довкола Ч
чорний дуб, чорний л≥с Ч
чорним дивом,
зачарован≥ зор¤ним димом.
“≥льки бачу Ч вони буйноцв≥т≥!
ѕ≥зн≥ кв≥ти, в≥трами сповит≥.
«ачудоване коло. Ћелеки
замикають цей обр≥й далекий.
«алишають самотнЇ мовчанн¤...
як розбити його, ¤к збудити
польов≥ молод≥ оксамити,
верболозн≥ рожев≥ тумани,
дальн≥х зграй перегук караванний?
як його роз≥рвати, це коло,
щоби тишу душа розколола,
щоб побачить: вони буйноцв≥т≥ Ч
мертв≥ трави, в≥трами побит≥?!
ѕ≥сн¤
—ин≥ кон≥... —ив≥ кон≥...
ƒальн¤ путь.
Ўлюбн≥ маки на долон≥ Ч
не забудь!
¬пала кв≥тка опр≥ч шл¤ху,
у бур'¤н,Ч
не зд≥йн¤тись б≥льше птаху
та й в≥д ран.
Ќе розрадиш щедрим цв≥том
б≥ль-тугу.
“ихо веч≥р буде тл≥ти
на лугу...
ќс≥нь... –анн≥й сн≥г...
¬огнище ≥скристе Ч
на стр≥чки дор≥г,
на дубове лист¤...
Ќа принишклий сад,
на твоњ долон≥,
в син≥й виноград,
на ср≥бл¤ст≥ скрон≥...
¬≥д≥йшло тепло,
почорн≥ли трави,Ч
а було ж, цв≥ло
гучно ≥ ласкаво...
≤ „умацький Ўл¤х,
≥ медок, ≥ рута,Ч
згашено в очах,
здощено, забуто...
–озчинив туман
в ворон¤чих крилах
дух своњх оман Ч
б≥лопосив≥лих.
≤, немов на см≥х,
в лист¤ променисте -
ос≥нь... –анн≥й сн≥г...
¬огнище ≥скристе...
—тан≥славу “ельнюку
∆овте лист¤... чорний стовбур...
галка чорна...
ƒе ти, л≥то,Ч барви тепл≥, ≥люзорн≥?
ƒе ти, веч≥р Ч зорепадний, зорецв≥тий?..
—тигл≥ в≥ти... син≥й берег... б≥л≥ кв≥ти...
азка давн¤ Ч п≥вз≥в'¤ла, п≥взабута...
ѕахне лист¤, ¤к в дитинств≥,Ч духом рути,
лелечиним гуком тужним кр≥зь прощанн¤ Ч
лиш наснитьс¤ Ч пригадаЇтьс¤ в туман≥...
Ћавра марить угор≥...
¬≥кна гаснуть неприм≥тно...
Ћиш невтомн≥ л≥хтар≥
ллють ≥ ллють у всесв≥т св≥тло Ч
до народженн¤ зор≥.
«блиск очей... ј десь з≥рниц¤
з летом птиц≥ струменитьс¤,Ч
одкровенн¤, прозвучи!
ўось в душ≥ дзвенить, ≥скритьс¤,
мовби знаки —амовидц¤ Ч
запов≥тн≥њ ключ≥.
≤ л≥тописом з≥рчастим
в хвилю ср≥бно-попел¤сту
н≥ч ст≥каЇ кр≥зь св≥ти,
де в м≥нливому цв≥т≥нн≥
нерозгадане донин≥
проростаЇ слово: Ђ“и...ї
ленок червоний губить лист¤,
хитаЇтьс¤ Ч от-от злетить.
ƒощу роз≥рване намисто
в тонких г≥лках палахкотить.
“ака невимовлена тиша
зринаЇ з неба, з-пом≥ж трав Ч
краплистим шерехом колише
слова минулих сл≥з ≥ слав.
≤з часу повен≥ Ч лиш спогад
народитьс¤!.. ≤ в≥дл≥та.
ћчать кон≥... уритьс¤ дорога
б≥л¤ кленового моста...
Ч яке обличч¤ у чеканн¤?
Ч ќбличч¤ кольору над≥њ...
як помирав д≥дусь м≥й,
просив про смерть не спов≥щати
у ƒн≥пропетровськ старшому братов≥ ™вгену..
ѕ'¤ть рок≥в брат писав листи,
а в≥дпов≥д≥, д≥довою рукою в≥дписаноњ,
так ≥ не д≥ждавсь,Ч
писала ¤...
оли ж помирав д≥д ™вген,Ч просив,Ч
Ќехай ѕавло не знаЇ... принаймн≥ рок≥в
п'¤ть..
Ч яке обличч¤ у чеканн¤?..
...ј в пасмах сосон Ч
ще туман др≥маЇ,
ще сон на с≥рих кон¤х не вертавс¤,
ще в≥тер р≥чц≥ оч≥ не зап≥нив,
а с≥рий ворон на верх≥вц≥ дуба
завмер,
лиш трави н≥мо попел≥ють.
«ажди, тумане, не роси травиц≥ Ч
так холодно й тривожно виринати
з н≥мого смутку...
√ен засурмить п≥вень
з того краЇчка ноч≥,
що плекаЇ передчутт¤ св≥танку.
“ихо-тихо.
“а раптом стрепенетьс¤ г≥лка ранн¤...
«ажди, тумане,
ой, зажди, тумане!
ƒј¬Ќя ћ≈Ћќƒ≤я
ѕлин часу... Ўум води... ¬ травах Ч дзв≥н.
рик пташини в рос≥ верболоз≥в...
—коро вже в≥дл≥таючий клин
по п≥р'њнц≥ упустить в дороз≥.
≤ лелека Ч тремкий, мов ≥з скла,Ч
наче спогад недавнього л≥та,
зд≥йме два сивопер≥ крила
≥ п≥внеба закриЇ,Ч п≥всв≥ту!
ѕолетить... Ўум води... ¬ травах Ч дзв≥н..
¬≥тров≥йна журба верболоз≥в...
“и кому, в≥дл≥таючий клин,
по п≥р'њнц≥ упустиш в дороз≥?
Ћ≥то обл≥таЇ,
ворон¤ч≥ зграњ
падають до н≥г:
що робити мушу? -
зам≥таЇ душу,Ч
не знайти дор≥г...
¬икрешу дорогу Ч
крижану тривогу,Ч
по з≥рках...
”см≥хнус¤ в оч≥,
ворону наврочу
б≥ло-б≥лий шл¤х...
ѕам'¤т≥ ћ. ѕ. Ѕажана
ѕ≥шов од саду —ад≥вник Ч
лишив дерева...
Ћетючий листопадний сн≥г,
сн≥г ¤блуневий.
ѕ≥д б≥лим небом стигне сад
≥ т¤гне руки,
≥ дивитьс¤ з-за сн≥жних ірат
на шл¤х розлуки.
≤ ранить сл≥д цей ранн≥й сн≥г
≥ вже останн≥й...
Ќа перехрест¤х вс≥х дор≥г
стоњть мовчанн¤.
—то¤ть дерева, ¤к р¤дки,
н≥м≥ твор≥нн¤,
де крига в≥чноњ р≥ки
вмерза в кор≥нн¤...
“а все ж, де спить вогнистий гл≥д
сонцеголово,
знов, пробиваючись кр≥зь л≥д,
нуртуЇ слово!
в≥тневий злам, грачиний крик,
брунькасте мрево...
ѕ≥шов од саду —ад≥вник,
лишив Ч дерева.
јвтор проекту: √онта ¬.ћ.
јдреса: ”крањна
ћиколањвська область м.Ѕаштанка
ѕоштова адреса:virchi@yandex.ru,
ѕовна адреса сайту "јнумо знову в≥ршувать!" www.virchi.narod.ru
–оботу над стор≥нкою розпочато 12 с≥чн¤ 2006 року