this you you name the poem, Poems and only poems
To add three poems, that can be written as in classic style not
easy poem for reading or study by heart
це ви називаєте віршем, Вірші і тільки вірші
Додати три вірші, що можуть бути написані як у класичному стилі
не легкий вірш для читання чи вивчення напам'ять
додано вірші, тексти пісень, і деяка література
захоплений віршами якогось поета, додали вірші, Вірші українською мовою, Оцей вірш видав мені дуже файним

ЗМІСТ

Ці слова я хочу написати... Коли чорна хмара серце обплітає... Навіщо вірю знову й знову?.. Навіщо кажемо слова кохання?.. Той вечір був, немовби казка... Для всіх є в світі незбагненні речі... Знову ніч і знову плачу... Хочу любити, хочу кохати... Кажуть хлопці, наче діти... Від тебе чую я слова кохання... Чому суспільство для нас таке важливе?.. Важко жити вовчими законами... Десь у світі є факультет-дивак... Кохання між нами точно знаю... На батьків ми часто нарікаєм... ПЕРЕХРЕСТЮ ЦЬОМУ НАЗВА - ЩАСТЯ Знаю тебе й її не довгий час... Серед найрідніших в світі... Тебе зустріла випадково...

Як важко дихати і жити... Скажіть чому так важко жити?.. На перехресті якось, десь, колись... Плачу, плачу, без упину... Любов… кохання…. Які гучні слова?.. Ти наче дощ – приходиш і ідеш... Одна, один… таке жихливе слово... Чому мовчиш??? Прошу тебе скажи!... Я і ти – неповторні і єдині... Сльози... вони наче ріки... Кохання… таке жадане... Ми з тобою як небо і земля!.. Твій смак досі на моїх губах... Світло в кінці тунелю... Ти був таким жаданим, як сонце, після дощу... Я тобі не потрібна я це знаю... Життя- дорога... Іноді ти думаєш що важко жити...

БІОГРАФІЯ

    Андрійчук Тамара Петрівна, народилася 21 березня 1986 року в місті Нетішин, Хмельницької області. У 2004 році переїхала до Львова на навчання, тут і пустила, як то кажуть, коріння. Вважає себе львівянкою, адже саме доросле її життя почалось тут. Та й любить це місто.

    Ця збірка почата у 18 років. Тобто все це - плід 3-річної праці. Тамарі цікава Ваша думка, шановні відвідувачі сайту, щодо її творчості.

1. Ці слова я хочу написати
Для тих людей, що вміють ще кохати.
Так небагато залишилось місця у житті
Для цього почуття, що має на меті
Об’єднати ті серця, що б’ються, як одне
Й через століття почуття це не мине.
Коли вже поряд та жадана половина
Про яку писала не одна людина —
То бережи її не відпускай,
Про неї дбай, не забувай.
Коли ще серце б’ється не на повну силу
Шукай, знаходь свою єдину половину,
Бо кожен в світі має полюбити
Хоч раз в житті лише коханням жити.
Щоб всі хто бачать сильні почуття
Сказав — чому не відчуваю цього я ?
Щоб всі хто хоче цього досягти
Спитав — де і мені таке кохання віднайти?
На що повинні ви відповісти
Не треба вам далеко йти
Кохання знайде вас в потрібний час
Постукає воно у двері і до вас!!!!!!!

2. Коли чорна хмара серце обплітає —
Нам сонце найяскраве тьмяно сяє.
Коли все тіло просить відпочину —
Нам небо чисте повне чорної хмарини.
Але проходить час і мить
І знову серце палко загорить.
Але чому тоді те сонце
Не так яскраво сяє у віконце?
Чому життя у нас таке мінливе —
Сьогодні прекрасне, а завтра — жахливе?
Навіщо доля нас кидає з куту в кут?
Чому дає нам пережити сотні мук?
Мабуть для того, щоб прожити,
Пройти, проїхати і висновки зробити.
Не важко пережить життя проблеми
Найважче вирішить любовні ті дилеми.
Зрозуміти, що то були за почуття
І хто був правий — ти чи я?

3. Навіщо вірю знову й знову?
Коли тебе я бачу — відіймає мову.
Коли я чую голос — подих замирає.
Думки про тебе весь час мій поглинають.
Про почуття свої кажу я щиро,
Та ці слова приносять лихо,
Бо не відповідне почуття лунає
Від того, кому слова ці посилаю.
Хоча ті очі, руки, жести
Хотіли цього, показували все це.
Невже так легко брехати в очі
Тій, що не спить безсонні ночі.
Погляд, жести це одне,
А як ті слова про головне?
В словах ти любиш і чекаєш
А потім серце так болюче краєш,
Ламаєш всі надії й сподівання
Словами про інше те кохання.
Навіщо робиш це не знаю
Лиш в Бога перед сном благаю
Щоб не зустріти ще в житті
Такого брехуна, як ти!

4. Навіщо кажемо слова кохання?
А як же той для кого ці слова, як катування?
Навіщо обіцяємо любити вічно?
Коли достатньо просто обійняти ніжно.
Навіщо боляче б’ємо ми в серце
Людині тій, якій не треба все це?
Не треба слів високих і красивих
А тільки погляду й обіймів незрадливих.
Невже так треба наголошувати на цьому?
Невже не можна обійтись без цього?
Закоханим не треба розмовляти
У погляді всі думки можна прочитати.
А дотик? Скільки він розкаже?
Пристрасть й гнів — усе покаже.
Усе в закоханих, як сон,
Коли серця в них б’ються в унісон!

5. Той вечір був, немовби казка,
Із морем ніжності і ласки.
І поцілунків цілий океан,
Так гаряче мене ти цілував.
Обійми, як ціпкі кайдани,
Але вони не залишали рани.
Твій погляд наче жар горів,
Та не лишив він опіків.
Почуття затягували неначе вир,
Та не боялися, й стрибали ми за ним
За тим незвіданим й цікавим,
Що нас обох у серце ранив.
Та не буває щастя безкінечне
Ось і останній поцілунок, і останній вечір…
А завтра вже новий день і вже новий світанок
Можливо в серце прийде інший ранок?
І забере вже інший вир кохання
Нестримний вир нових чуттів й бажання.

6. Для всіх є в світі незбагненні речі,
Для мене — це самотній вечір.
Чому лишаємось самі з собою?
Чому ні з ким я, й навіть не з тобою?
Далеко ти від мене знаю,
Та вечорами перед сном благаю —
Благаю долю посміхнутись,
Щоб із тобою ще хоч раз зіткнутись
На роздоріжжі безкінечного життя,
Бо хочу бути поряд я.
Торкатись, бачити і чути
Твої уста, і очі й ніжні руки.
Що так недовго обіймали
Й здається лише миттю цілували.

7. Знову ніч і знову плачу,
А завтра день і я тебе побачу.
Живу лише своїм коханням
Побачити тебе згораю я бажанням.
Коли немає тебе поряд —
Підсвідомо шукає тебе погляд.
Обличчя переді мною кожної миті —
Коли закриті очі, чи коли відкриті.
В усіх знайомих силуетах тільки ти,
В усіх устах про тебе лиш одного чути,
Ноги хочуть лиш тобі на зустріч йти
З одним тобою тіло хоче бути.
Коли звернеш на мене ти увагу
Коли відкинеш ти свою самоповагу
Тоді віддам усе життя для тебе
Достану сонце, опущу під ноги небо.
Можливо хибно ці слова казати,
Але не можу більше я мовчати,
Не може мовчати душа і серце
Кожна клітина прагне сказати все це.
Скільки захочеш буду чекати
Бо лиш тобі кохання можу я віддати,
Те скажене, справжнє почуття
Яке відчуєш й ти, не тільки я.
Бо знаю не бувають муки безкінечні
Й ти подаруєш хоча б один чарівний вечір
І буду найщастлива в світі я
Бо відчуватиму взаємні почуття!

8. Хочу любити, хочу кохати
Хочу все тепло душі тобі віддати
Хочу бачити тебе щоночі і щоранку
Бачити — й не треба ні обіду ні сніданку
Чути голос твій повсюди й щохвилини
І не треба навіть і води краплини
Відчувати дотик твій на тілі свому
Буду я з повітрям як без нього
Лиш залишок — краплини вільного часу
Можливо я без тебе проведу.

9. Кажуть хлопці, наче діти,
Але куди від них подітись?
Якщо на мить, світ без хлопців уявити
То що будемо ми тоді робити?
Хто запросить нас десь посидіти?
Хто в кіно білети купить?
Хто подарує гарні, гарні квіти?
Хто поцілунком зранку нас розбудить?
А як без них нам буде зле
Коли маніяк нас дожене?
Коли сумки тяжкі несемо
Згадуємо їх ми не даремно!
Але найкраще с хлопцем — поряд
Коли на тобі його погляд.
Найтепліше в світі — з ними
Коли закута ти в його обійми.
А як нам тяжко зрозуміти
Чого вони хотіли і ще будуть хтіти.
Поганий світ без хлопців це ми зрозуміли
Тому такі вони для нас і милі!

10. Від тебе чую я слова кохання
До мене у листах вони лунають.
Побачити мене - твоє найпотаємніше бажання
Мене одну очі твої шукають.
Ти хочеш бачити мене в своїх обіймах
Мене лиш міцно цілувати,
Але між нами безкінечність,
Яку обом нам треба подолати.
У снах твоїх тобі я снюся,
І у думках лиш образ мій,
А я відкритися боюся
Кажу я – зупинись, на цьому стій.
Ти зрозумів що ти мене кохаєш,
Ти зрозумів, що лиш зі мною хочеш бути,
Мене ж у прірву ти штовхаєш
І не даєш мені цього відчути.
Ти хочеш жить зі мною вічно,
Ти хочеш бути поряд все життя,
Мені це важко зрозуміти —
Не сподівалась цього я.
Ти мрієш про майбутнє наше,
А я живу своїм життям.
Можливо знайдеш ти ще кращу
Ще кращу дівчину ніж я.
Про почуття твої я знаю
Не раз мені про це казав
Коли у вечері я засинаю
Боюсь щоб ти ще більше не сказав.
Приємно чути ті слова кохання
Прекрасно відчуває серце в час,
Коли лунають ті слова від тебе,
Коли вони єднають нас.
Щоби людину покохати —
Не мало часу пролетить.
Щоб це для мене зрозуміти
Пройде не рік, не день, не мить.
Щоб той вогонь у серці моєму
Ще яскравіше запалав —
Кажи що любиш дуже часто,
Щоб ти мене й на мить не забував.
Тоді можливо той маленький вогник
У серці у вогонь переросте,
Тоді можливо і до тебе
Мене кохання принесе.

11. Чому суспільство для нас таке важливе?
Чому ми підкоряємось йому?
Суспільний осуд — життя жахливе
Чому він виникає? Скажіть чому?
Живеш ти не залежно від громади
І їм немає діла до твого буття
Ніхто не бачить твої вади
Поки це не займає їх життя.
Поки не має спільних інтересів
Для них ти місце не значне
Коли ж вони вбачають можливість прогресів
Стаєш ти кимось, а не щось пусте.
Але раптово кожен сам за себе
Й не треба їм твого й тебе
Ще вчора друзі й колеги
А вже сьогодні голову верне.
Ніхто не бачить помилок, що робить сам
А інших за дрібні проступки викида на срам.
Перш ніж когось судити
Ти подивись на себе зі сторони
І перед тим як висновки зробити
Подумай, знаєш ти людину цю чи ні?
Згадай, що було і що є.
Ти можеш цю людину осудити?
А осудив — подумай до чого це веде
Й наскільки боляче ти можеш їй зробити
Ти осудив, тебе підтримали й інші
Загальний осуд впав на цю людину, як гроза
Болить її від того іще більше
Бо більшість осудили, а, за що й самі не зна.
Вже завтра ви забудете про неї
І завтра все пройде,
Але в душі у неї осад,
Який на все життя ………………
……………… й нікуди не піде!

12. Важко жити вовчими законами
Ніби вільна — проте поневолена.
В очах пустих нічого не читаєш
Так хочеться дізнатись те чого не знаєш.
Душа людини видима крізь очі
Але вони ховають їх — показувать не хочуть.
Отак живеш чекаючи ножа у спину
Ідеш і обертаєшся назад ти щохвилини.
А ось оцей — чудовий друг
А завтра ти в багнюці і не подасть він рук.
А цей — він так кохає ніжно й незрадливо
Дивись, вже інша з ним, хоч це й не дивно.
Куди не ткнись — повсюди зло й брехливість
Нема вже слів — добро і ласка, чуйність, незрадливість.
Пишу рядки ці не для втіхи
А щоби зменшити ряди Іуди, хоч на трохи.
Щоб той хто ці рядки читав
Себе він нишком запитав —
А може я, давно там, але цього не бачив?
Можливо хтось мене за щось ще не пробачив?
Я вже сьогодні заживу новим життям
Прийду до всіх я з каяттям,
Не буду я ховати свої очі
Бо кривдити й брехати більше я не хочу!!!

13. Десь у світі є факультет-дивак
Ім’я йому львівський юрфак.
Дивак – в найкращому понятті цього слова
Всі посміхаються, коли про нього йдеться мова.
Так, ходять про юрфак легенди
І про професорські машини і фазенди
Що допомагають їм студенти
Приносячи на сесію пакети.
Якщо ви впевнені у дійсності цих речень
Послухайте ви низку заперечень:
Чи є іще студенти іншого факультету
Що так чудово знають дорогу в бібліотеку?
І не має більше таких студентів в світі,
Які книжки читають при денному й нічному світлі!
Проте розважитись студенти теж уміють,
Коли вони відпочивають всюди чують.
Майбутнє у юрфаку точно є
Коли кожен з нас його не підведе!

14. Кохання між нами точно знаю
І іншого, можливо кращого, я не шукаю
Почуття наші щирі й довговічні,
Але нажаль вони не завжди міцні.
Бо є на світі зависливі люди
Коли хтось шасливий, дякуючи їм уже не буде.
Хоч почуття ті справжні і палкі
Багато шкоди їм приносять язики.
Хоч між закоханими є довіра,
Та сумніватись будуть чи любов правдива.
Щоб зруйнувати мури щастя —
Не треба багато зусиль.
Лише ненависті й жадоби
І для розмови декілька хвилин.
А далі в серце, що кохає
Неначе морок сумнів проникає
І робить своє темне діло,
Хоч любляче цього і не хотіло.
Проходить певний проміжок часу
І вже до інших крила кохання їх несуть.
Ні!!! Не забуло серце ласку!
Ні!!! Не пройшли ті почуття, як дощ!
А просто не бажали інші щастя
Не витримало серце… що ж???

15. На батьків ми часто нарікаєм
Що грошей не дають й гуляти не пускають,
Проте не бачимо крізь побутовість
Ту незрівнянну нізчим жертовність,
Яку приносять вони для нас
І в радісний й в не добрий час.
Чи не мама ліки вам приносить
Коли у вас болить живіт, чи горло, чи навіть носик?
І не питаємо у неї
Чи є якісь проблеми?
Чи не втомилась мама з роботи?
Чи потребує допомоги і турботи?
А чи не тато тобі відремонтує мешти
Щоб ти на здибанку пішла нарешті?
І в нього ми не спитали про самопочуття,
Не поцікавились: Як нароботі? Як життя?
А може в тата болять ніжки?
Він не старий, але можливо потребує допомоги трішки?
Та не зрівняти нізчим батьківську допомогу,
Коли вам боляче на серці, коли у вас тривога.
Ніхто не дасть найкращої тобі поради
Ніж мама й тато, які допомогти вам раді.
Довіретись у цьому світі ще важче ніж знайти підтримку,
Хто, як не мама з татом вислухають, і подадуть хустинку.
Розказавши таємницю найстрашнішу
Будуть вони тихіше за мишу.
Та ці слова ніщо порівняно із тими,
Які повинні ви казати щохвилини.
Батьки – це найсвятіше в світі слово
Тож бережіть їх — вони не завжди поряд!

16. ПЕРЕХРЕСТЮ
      ЦЬОМУ НАЗВА - ЩАСТЯ

Розповісти історію для вас спробую.
Хай кожен хто читає запам’ятовує.
Про високі речі розповідаю
Про правду слів не забуваю.
Колись і десь – в якомусь місці,
Та не про це історію пишу,
З’явився вогник почуттів між ними
Розповісти про це для вас спішу.
Вона не зна його була щаслива
І він для інших був жених,
У різні боки доля їх носила
Але забула раз про них.
Зустрівшись поглядом одразу зрозуміли
Що ось воно – одне й на все життя
Розлучатися на мить не могли і не хотіли
Коли були удвох не бачили реального буття.
Проведені разом вечори кохання
І ті слова, що плили з серця, як ріка —
Були поєднанням ласки і бажання
Були для них лиш крапля почуття.
Того, якого в них безмежне море
Того, що переповнив серця чашу
Того, що не принесе їм горе
Того, коли не хочеться шукати краще.
Та ось їх доля схаменулась
Нажаль, не пізне вороття
Їм бути разом не судилось
Не поєднає вона їх життя.
Ще вчора був прекрасний вечір разом
Ще вчора рука тремтіла в його руці
Не можете ви сперечатись з долею і часом
Вже гіркі сльози на її й його леці.
Чому для них вона така жорстока
Не розуміють вони долю, і питають
Чому в житті все так не просто
Чому їх почуття не перемагають?
Ось серце плаче без упину
І очі наповняють сльози
Бо загубило свою половину
З якою не страшні найлютіші морози.
І інше серце не має в собі щастя
І не сміється без упину
Бо не знайшло воно собі найкращу
Єдину й не повторну половину.
І не знайдуть її у цілім світі
Хай, хоч шукають всюди й вічно,
Можливо в серці інші квітнуть
Проте кохання там надовго і міцно.
Вже серце забуває милий лик
Бо приніс йому він безліч мук.
Та ось раптово доля, як скажена
Приносить здивування і ненастя
Куди ми ? Де ми? Що за перехрестя?
“Перехрестю цьому назва — щастя”.
Сказала доля в відповідь на запитання
“Адже ви так просили справжнього кохання”
“Але чому тепер, а не тоді —
Коли хотіли цього ми?”
“Справжні почуття стають міцніші
Коли переживуть випробування мої
Тепер вони будуть для вас у сотню раз миліші
Бери їх — вони твої!!!”

17. Знаю тебе й її не довгий час,
Та точно знаю кохання поєднало вас.
Він, вона, як дві частини —
Одного цілого кохані половини.
Перед вами майбутнє важке й безкінечне
Воно для вас не завжди легке.
Та знайте пережити випробування треба
Доля для вас дає їх не спроста
На кожнім кроці чекає небезпека
Але життя у нас таке і доля в нас така.
Проте кохання справжнє — міцне
Випробування переживає легко,
Якщо є воно у вас, хай буде вічне
І бережіть його ви палко.
Адже воно, як скло крихке
Розбивши — немало шкоди принесе.
Але коли його плекати й берегти
То можна безкінечний шлях знайти
Шлях, що зветься щастя
На ньому не страшні найнебезпечніші ненастя.

18. Серед найрідніших в світі
Окрім батьків існують інші люди.
У мене теж є така людина
Ім’я її чарівне — Дарина.
Знайти підтримку хоче кожен,
Але на вулиці її знайти не може.
І на навчанні, чи гуртку
Не знайдуть вони таку.
Багато слів я присвятила для кохання
Багато написала про життя
Лиш про найцініше Боже дарування
Згадати у творіннях не змогла.
Вона для мене найрідніше котеня
Лиш та людина, з якою хочу вічно бути я.
Як додатковий парашют, коли біда
Як додаткова радість, коли злагода.
За неї у дитинстві мала не один синець,
І знаю, життя ще довге — це не кінець.
Проте й вона в скрутну для мене днину
Підтримувала й не залишала на хвилину.
Таке життя у нас, що рідко їй кажу,
Як я сумую, і як її люблю.
Попереду довге і тернисте життя
Якщо нас доля поєднала, хай вже не розлуча.

19. Тебе зустріла випадково.
Ти навіть не сподобався мені.
Але кохання виникло раптово
І запалало серце у вогні.
Казала я собі, що просто
Мені немає дома що робить.
Тепер тебе не бачу зовсім трошки,
А серденько моє уже болить.
Не думала про тебе вечорами,
Не хтіла бачити і чути.
Тепер до тебе йду я не ногами
На крилах я лечу — з тобою хочу бути.
Себе й тебе дурила без упину
Що ні, не та я половина
Що інше щось я у житті шукаю
Чому без тебе жила досі? Я не знаю!

20. Як важко дихати і жити,
Коли сама , коли нема кого любити.
Але найважче в світі лиш тоді,
Коли з’являється кохання у житті.
Бо вже тоді без нього ти як сиротина
Без чогось ти важливого — самісінька, єдина.
Ти наче риба без води,
І наче літнє сонечко для квітки,
Без нього ти не туди і не сюди,
Ти наче лебідь без лебідки.
Вже люди дійсно довели
Що обійдемося без їжі і води,
А без кохання не одна людина
Завянула, засохла, заблудила.
Не раз казала собі досить
Хай більше те кохання нещастя не приносить
Та зрозуміла, що ті чуття
Найкраще, що подарувало нам життя!

21. Скажіть чому так важко жити???
Скажіть чому ця доля підла і жорстка???
Чому не можна помилки робити???
Я хочу зрозуміти все сама.
Та ні та доля робить свою справу
Кидає нас по мосту життя, то вліво, а то вправо,
Дає випробування і перешкоди
Та дехто не витримує і падає у воду.
Лиш ті хото має сили до кінця
Пізнає істини цього життя
А той хто слабший, хто немає сили???
Що доля з іншими зробила???
Ось цей — він вчора мав дружину,
А цей — він і ене думав про скрутну хвилину,
Он той професор, цей був лікар
Ніхто з нх сам біди не кликав.
Кожен з них не такий як був раніше
Вони вже негатив, вже зовсім інші.
На тім мості де кожен з нас крокує
Хай кожен з нас про кожен крок міркує,
Бо доля то така примхлива пані
Дивись, бо може бути пізно, то ж краще хай зарання!!!

22. На перехресті якось, десь, колись…
Кохання й зрада, довіра й ненависть зійшлись.
Та ось вже далі йдуть лиш дві дороги
Комусь прийдеться разом оббивать пороги.
Довіра як найнаівніше із почуттів
Коханню крок зробило перший,
Проте взаємністю воно не відповідало
Про їх сумісність міркувало.
Навіщо мовить ми один одному треба???
Навіщо по життю іти???
Я можу легко і без тебе
Цими дорогами пройти.
Ненависть й зрада, як дві сестри
Обійнялись і по одній і з двох доріг пішли.
Та і кохання не хотіло більше там стояти,
Лише довіра залишилась там стояти.
Довгі і тернисті ті дороги
У кохання скоро заболіли ноги,
Від нестачі сил злипались віки
Йому так хотілося підтримки.
Лише тоді кохання зрозуміло,
Яке воно було не праве і як погано говорило.
І знову ті всі почуття зійшлись,
І знову якось, десь, колись…
Але життя порушено давно ваги
Ненависть й зрада хороші почуття пермогли.
Отож запамятайте милі друзі
Кохання і довіра два воїни в одному лузі!

23. Плачу, плачу, без упину…
Бо не знаходжу половину
Половину серця і душі
Яка одна у цім житті…
Прохожі –жінки і мужчини…
Світлофори і машини…
Перехрестя і просто дороги…
У мене болять ноги…
Іду шукаю… не знаходжу…
Бачити хочу… не можу…
Кричати??? Ніхо не почує…
Вмирати??? Ніхто не врятує…
Де ти??? Чому живеш без мене???
Я треба… тобі я треба…
Без мене ти загинеш…
І я без тебе гину…
Одного цілого ми половини…

24. Любов… кохання…. Які гучні слова???
Від звуку їх хміліє голова.
Ніхто не знає що це таке,
Та кажуть – ніжне, щире і крихке,
Взаємне, нескінченне почуття,
Яке одне, назавжди, на все життя.
Так каже більша половина тих ,
Хто вірить в існування почуттів таких.
А інша каже жорстко НІ!
Немає почуттів, не вірим ми.
Те що називаєте коханням
Ми просто як палке бажання,
А те що гріє біля серця
Лиш звичка, а не кохання зветься.
То що ж таке кохання???
Взаємні почуття, а чи палке бажання???

25. Ти наче дощ – приходиш і ідеш…
А я? Мене з собою не береш…
В своє життя, думки, обійми
Мені вони і ти потрібні…
Сказавши про почуття і думки
Стосунки обірву і так крихкі…
Мовчати болячеі душно
Без тебе милий так сумно…
Без тебе плачу, наче не існую
Хоч зовні ніби щаслива й шуткую…
І ніби задоволена життям
Без тебе… Тебе назву я котеням…
Так важко ніби без повітря і води
Коли тебе не бачу, коли не поряд ти…
Ти так потрібен мені чуєш????
Невже отак мене забудеш???

26. Одна, один… таке жихливе слово…
Ми так його боїмось, хоча для нас не ново…
Вечорами плакати і сидіти,
Що так і буде… нічого не змінити…
Ще важче, коли думки про тебе…
Як було добре… Тепер і ти без мене…
Я одна! А ти?… Кого обіймають ті руки…
Які ще вчора були мої… А зараз тільки муки
Ні не ти є виною біди моєї…
Це я, мої думки… А ти іди, іди до неї…
Забудь ту ласку, ніжність, доброту
Яку я віддавала!… Я вже ніколи не принесу
Тобі того, що віддавала до останньої краплини
Забудь - не дві ми половини…
Ти і я – тепер знайомі, чужі люди…
Забудь… нічого вже не буде!

27. Чому мовчиш??? Прошу тебе скажи!!!
Як хочеш бути поряд і пливти
Зімною по ріці кохання
Береги якої заливає щастя, ласка і бажання…
Бути поряд і не розлучатись
Завжди разом… нічого не боятись…
Скажи… скажи, що я тобі потрібна…
І ти відчуєш, яка я можу бути ніжна…
Відчуєш дотик лодоні на щоці…
Моя рука буде в твоїй руці…
Відчуєш, як губи торкаються твоїх…
Ти будеш близько – в обіймах моїх…
Відчуєш мій солодкий запах…
І ніжний наче вітер подих…
Ти хочеш це відчути знаю…
Чому мовчиш??? Скажи по почуття… БЛАГАЮ!!!

28. Я і ти – неповторні і єдині,
Ми навіть жили в одній країні.
І місто наше рідне для обох
Були чужі ми, а зараз вдвох…
Зустріч… іскра… кохання…
Ось так зустрілись, не маючи на те бажання…
Тепер ти поряд, ти зімною
Ідемо по життю ми легкою ходою…
Кохання наше нас веде крізь життєві пороги…
І з ним ми переборюєм проблеми і тривоги…
Я люблю тебе, і ти це знаєш…
Хай і не поряд ти та знаю,
Ти зімною навіть коли я засинаю…
Кажуть кохання вічне
Моє, до тебе, знаю, справді міцне…
Повір, люблю тебе й ніколи не забуду…
Хай, що не трапиться, хай що не буде!!!

29. Сльози... вони наче ріки....
Думки про тебе... жорсткі муки
Ти так далеко... я не з тобою...
Я ніколи не буду твоя...і ти не зімною...
Ми не разом, й ніколи цього не буде
Наше кохання, йде, а коли прибуде???
Пункт кінцевої зупинки... ні не наші серця...
Ти не мій... я не твоя.....
Ніколи не судилось разом бути
Але тебе не зможу я забути
І буду памятати все життя
Коли ми були одним цілим - ти і я!
Ти був для мене перший, ним і залишишся назавжди
тебе люблю я, та не скажу тобі я правди...
Ти знай.. я завжди поряд.... ти знай я твоя...
якщо життя нас поєднало... хай на все життя...
Можливо будеш жити не зімною
можливо іншу обіймаєш
В моєму серці ти коханий
Але цього ніколи не пізнаєш...

30. Кохання… таке жадане…
А де його знайти???
Чекаємо, шукаємо, таке бажане
А куди за ним іти???
Пробуємо, вибираємо…
А все не так і все не те…
Ми скрізь його шукаємо…
Куди ж та доля нас несе???
На зустріч з ним —
Єдиним і коханим…
А як не переплутати із тим,
Хто просто є бажаним…
Як відрізнити кохання???
І де його знайти???
Як серед тисячі примх і бажання
Йому до зустрічі іти???
Як жити коли крил немає???
Як до нього долетіти???
Де знайти те серце що палає???
Як не впасти??? Як далі жити???

31. Ми з тобою як небо і земля!
Ми різні – як берг і вода!
Ми як плюс і муніс, що разом завжди
Один без одного ми як без води
Ти любиш сонце, свята, друзів
А ще більше бити мене по пузі! J
Я люблю світло і природу
А ще люблю тебе від заходу до сходу.
Ми часто не розуміємо самі себе…
Ти мене, а я тебе..
Та знаємо, що кожна допоможе..
Коли сонце і коли не гоже…
Ми зовсім різні та ми сестри….
І будемо один одного вести
По цьому шляху, що називається життя…
Де ми з тобою двоє… ТИ і Я!!!

32. Твій смак досі на моїх губах…
А тіло досі у твоїх руках…
Від жарких поцілунків на тілі вогонь…
Ти вкрав моє серце, забрав тіло в полон…
Не можу дихати, коли обіймаєш…
Я вся твоя… а ти це відчуваєш???
Знову поцілунок… знову задихаюсь…
З тобою я грішу й не каюсь…
Дотик рук…. Хвиля насолоди…
В тобі розчиняюсь, наче падаю у воду…
Бажання веде в світ невідомий…
Твій погляд…. Ні він не холодний…
Він залишає опік — кроваві рани на моєму тілі…
З тобою я відчуваю, що я вільна…
Твій кожний подих відчуваю…
Боюсь і плачу бо кохаю…
Без дотику і погляду… гину… помираю
Не зупиняйся… прошу… молю… благаю!

33. Світло в кінці тунелю…
Перед очима все життя…
Дойду до кінця… ВІРЮ…
Позаду сльози, радість… все буття
Кохання, радість — знову світло…
Сум, туга що обпікали тіло…
Зустрічі і розставання…
Знайомства, флірт, розчарування…
Сонце, дощ, зоряні ночі…
Радість… заплакані очі…
Що далі??? Що чекає душу???
Далі йти не хочу… просто мушу…
Ноги наче залізо тягне до магніту
Що далі озеро чи болото???
Світло……… пульс шалений…
Іду до тебе….. а чи мені це треба???

34. Ти був таким жаданим, як сонце, після дощу…
До тебе все життя іду…
Усе мені говорить «стій» це не твоє!!!
А я не йду… мене щось невидиме несе…
На зустріч дощ, вітер, ураган…
А серця стук нагадує барабан…
Не відчуваю тіла… смак болю…
А я іду — збираючи останню волю…
Ні не йду…. Біжу до тебе…
А над тобою таке прекрасне небо…
Там немає ні вітру ні зливи…
Лиш надімною сум… життя не миле…
Кінець дороги є — це ти…
Чому мені на зустріч не хочеш ти іти???

35. Я тобі не потрібна я це знаю…
Ти не поряд…. Відчуваю…
Ти ніколи не був мій
Ти ніколи моїм не станеш…
Ти мене не любиш…
Ти мене не кохаєш…
Як відчути тебе, як зрозуміти????
Як без поцілунку жити???
Коли без тебе не існую…
Як квітка в*яну…
Коли ти так далеко…
Коли тебе не відчуваю…
Я і ти…. Ми різні полюси…
Як на планеті нашій….
Ніколи нам не дійти….
Ти ніби поряд… і все одно далеко…
З тобою важко… без тебе теж не легко…
Ти і тільки ти…
Все чого бажаю в цьому житті…

36. Життя- дорога...
Мрії- пустота...
Душа- пустеля...
Тіло- нагота.
Минуле- біль...
Майбутнє- страх...
А рух сьогодні
Наводить жах.
Ти- минуле, а значить біль...
Був наче цукор, а став як сіль...
Ти майбутнє, а значить страх...
Ти скутий, а був як вільний птах...
Ти моє життя, мрія моя....
А значить ти дорога, а значить пустота....

37. Іноді ти думаєш що важко жити
Іноді опусаються руки
Тобі важко бачити
Ти навіть не чуєш звуки
Здається що всі проти тебе
Здається що ти не потрібний
Здається що ти ніхто
Ніби на повітря подібний
Ти не правий
Так не можна говорити
Ти не сам
Тобі є що зробити
В цьому житті твоя місія
Ще не здійснилась
Тобі ще кохати і плакати
Багато чого тобі ще не снилось
Переживати, мріяти
Просто скуштувати на смак
Щось добре зробити
А щось зовсім не так
Посміхатись, життю радіти
Танцювати, дітей ростити
І не забувати головне
Що все буде добре
А все погане мине!!!

ЗМІСТ

БІОГРАФІЯ

ДО ПОЕТІВ

ДО І-МОДУЛЯ

НА ГОЛОВНУ

Бажаєте мати не сторінку, а повнофункціональний сайт? Усі відповіді ТУТ!

© Андрійчук (2007)
Автор проекту "Анумо знову віршувать!": В. М. Гонта.
Адреси веб-проектів: http://virchi.narod.ru    http://bashtanschina.narod.ru
Дизайн сторінки (на основі шаблону, перероблений) © від 19.09.07 вер. 1.1
Протестовано браузерами Microsoft Internet Exploer v.6.0.2 SP2, v.7. Opera v.9.00. Mozilla Firefox 2.0.0.3 Помилок не виявлено.

Роботу над сторінкою розпочато 22 травня 2007 року