| |
До кого обізватися на мові?
На рідній нашій мові українській?
Бо -всі зросійщені - мов безтолкові -
"Вас не поймут". Хоч жителі й таврійські.
До кого не озвись - всі руськомовні,
Напівосвічені суржиконосці.
Стань біля них на рідній до розмови –
То перемелють тобі й ребра, й кості.
Асиміляторів клеймити? Ні, не варто.
Самі ми, дурники, їм піддалися.
І вже, вважай, побита наша карта:
Ми за 15 літ з колін не піднялися.
ВЕТЕРАНАМ УКРАЇНИ
Ви пишаєтесь тим, що служили гарматним м’ясом,
Що під танки лягали по знаку стратега-тирана.
Просто вам довелось побувати в шаленому часі,
А від смерті спасти вас змогла випадковість неждана.
Вас так мало уже. Тож залиштесь у згадці народній
Як стражденці, що гідні давно якнайкращої долі.
Ви ж приречені вічно брехати при першій нагоді,
Правду навіть не скажуть німі обеліски на полі.
Українцю! Нехай сибіряк замість тебе усім оголосить,
Як його у дубльонці, при зброї, до бою домчали.
Ти , під Гітлера кинутий, мав часу більш ніж досить
Зрозуміти, за кого тебе у Москві завжди мали.
Ти боїшся, зізнайсь, бо з Кремля розчепірена лапа кігтиста
Знов нікому не дасть розвінчать пропаганду брехливу свою.
Розбуди ж ти козацькую душу свою гонористу,
Поспіши розказати про правду в минулім бою.
ПРОМЕТЕЙ ЗАКУТИЙ
Споконвіку Прометея
Там орел карає...
Т.Шевченко.
"Кавказ"
Де - "там"? Кавказу стрімкоскельного
Всхил у тексті навіть не згадав:
- "В безлюдді, - вказував він, - Скіфії пустельної"
Гефест до скелі Прометея прикував.
"Залізородний край" - це Приазовські землі -
Вказівка знов на Скіфію безлюдну.
І амазонки, войовничі й темні,
На мелітопольщині ширились повсюдно.
На Криворіжжі досі бурі камні
Зненацька здибаєш поміж зелених трав.
Про ці краї, не про Кавказ, принаймні,
Есхіл в трагедії своїй писав.
Безлюддя помічають на рівнині,
Бескидами - хто люд той перелічить?
Есхіл підкреслював цей факт,
І1 нині правдива версія історикові личить.
А звідки ж тут стрімчак, у дикім Полі?
Вважаю - наша Кам’яна могила!
Вона, ж у правіках на суходолі
Оріентиром-капищем служила.
На згині пра-Молочної ріки
Водоворот намив піщаний стовбище.
Льодовикові води змили береги –
І стовб відкрився стрімчаком-видовищем.
Стояла скеля сотні тисяч літ,
Писали так про це Сушко й Літневський.
Жахав Лиман Молочний кораблі,
Цей пра-Лиман - затока Салмідеська.
І не шукай іі ні у Фракії,
Ні на Кавказі, ні в Середній Азії.
Це тут у нас, на Півдні України,
Великий Прометей терпів страшні оказії.
Чому ж, спитаєте, стрімчак, колись підводний,
Сьогодні постає мов купа брил і гротів?
Бо Сонце, й Вітер - зодчий безвідмовний:
Розтріскалась скала й розсунулася потім.
Упала скеля - Прометеїв дух зостався!
От українцям би його всотать!
Щоб, витерпівши муки до останку,
Нам НЕЗАЛЕЖНІСТЬ не згубити, не продать!
Як хочеться мені, щоб так це і було!
Тоді б ми знали і майбутнє, і минуле.
Харизма Прометея - це сердець людських тепло,
Щоб Україну до Європи повернуло!
Вкраїнці ще не знають цього дня,
Й не чули: їхній рейтинг виріс значно,
Бо вже не слуги ми в російського царя,
І не обідній стіл "братів" невдячних!
Дев’яте серпня - міжнародний день,
День корінних народів всього світу,
Коли шанобою увінчують людей,
Тих, хто змогли державу утворити.
Як гірко, що ми ще не доросли
До гордощів за це! Ми, чільна нація!
Бо досі ми за це лиш битими були!
Нас трьохсотлітняя зламала деградація.
Ніяких пільг, ніяких переваг
За те лише, що ми є українські!
По всій державі топчеться варяг
Із паспортом москвсько-тель-авівським.
Микомуністи, людоломи,
Завжди відзначитись готові:
Коли не злі аж до судоми,
То хоч кокетством насмішать.
За "круглий стіл" як запросили,
То лідер пендрився щосили.
І, як особа слабосила,
Не знав, із чого і почать:
То в нього ручка мов збісилась,
То писанина покотилась...
Заставив все, що "народилось",
Назавтра опублікувать!
Не треба, пане, прикидатись,
Щоб публіці засподобатись:
Тут про народ свій "піклуватись",
І тут - "браточків" обнімать!
Який же ти, людино, єзуїт!
Тебе підступність мітить, лицемірство,
Коли живих справляєш на той світ
"В ім’я життя"... Яке страшне блюзнірство!
Кому й навіщо те життя потрібне,
Те, за яке покладено - чиєсь?
Словами гарними не змити дії хибні.
Навіщо золотить те, чим ти єсть?
"В ім’я життя!" - й мільйони в полі бою
Землички дух в останній раз вдихнули...
А скільки раз оцим мені з тобою,
Ровеснику, в дитинстві дорікнули?
Чомусь не дорікали ні вождеві,
Ні маршалові, що понищили людей –
Тим, хто свої гріхи мов блискавки вогневі,
Метнули в інших. Все в ім’я ідей..
А сатанинське слово це походить,
Ісус, від імені твого святого...
І лишній раз планеті всій доводить:
Нема святого на землі нічого.
Хіба безвусому солдатикові легше
Вмирати під салют "В ім’я життя"?
Ідейне гасло тут настільки недоречне,
Мов "Надобраніч"...
Хай не буде вороття
Червоним гаслам!
Все - в ім’я життя.
Цей степовий вітрець духмяний
Літає тільки в Таврії моїй...
Від буйноцвіття обрій п’яний
Бринить в далечині ясній.
Блаватні сокирки на межах,
Ромашки звідкись узялись...
А це що? Орликів сережок
Я тут не бачила колись!
Пливе до житниці Джон Дір величний,
В чіткім квадраті лісосмуг,
Бо відродили хлібороби звичний,
З дитячих літ любимий виднокруг.
І знову квіти по рівнині.
Жива чорноземля моя!
І, що там не кажіть, Вкраїна
Все ширше крила розправля!
"Правдо" моя Запорізька,
Рідна моя "Двохтисячко"!
Час передплати близько:
Червень надходить, літечко.
Я вже - хоч перервусь,
Ліків позбавлюсь потрібних,
І без харчів обійдусь -
Вас би придбать, необхідних!
Скрасили знуждений час
Інтелігентам стареньким;
Маю я в обмін на вас
"Сільськовістянку" рідненьку!
Й далі по колу пішли:
Цілим пакетом читають!
Кілька сімей зберегли
Гроші - щось діткам придбають.
Он на "Толоці" горлають
Герман і Малинкович,
Все росіян захищають!
Нас захистити? Та що ви!
Слів українських розливи
Вже взагалі позникали...
А подаруйте мені ви
"УМ" чи "ГУ". Що, злякались?
ПЕТРОВІ СИМОНЕНКОВІ
Що ж це ви, генсеку, знову оплошали:
Як у Феодосії, ніби "заблукавши",
Росіяни підло свій десант скидали –
Ви тоді мовчали, в рот води набравши.
А коли за графіком транспорт аж із Штатів
З дозволу держави в справах надійшов –
Ви народ зібрали /чомусь проти НАТО?/
"Мітингом протесту"... Просто "чортійшо"!
От якби стягли з вас неустойку вдвічі
За скандальні шоу, за піар брудних -
Ви змогли б хоч зрідка глянуть правді в вічі,
Й не смішили б кури - досить грипу з них!
Як це ви забули - ви, кучмівське дітище,
Як партголодомором вміє смерть косить!,.
Прошу вас, шановний, поміняйте прізвище –
Вам хіба ПОЕТА прізвище носить?
Ви державний злочин чините сплановано
/Мабуть, від Росії маєте наказ?/:
Ваші із Вітренко "акції" дотовані
Ви ж усіх інвесторів відлякуєте враз!
Чи то ми добре помолились за Вкраїну,
Чи то вже час очищення настав,
Але, нарешті, в цю складну годину,
Обличчя справжнє більшовизм нам показав!
Ми знали: соціало-коммутанти –
Сини кривавих революцій, барикад.
А от що совістю - відверті спекулянти,
Дізнались нині. Після низки зрад.
П'ятнадцять літ із себе "чистих" пендрили,
Плювали в тих, котрі їм довіряли...
Коли Зюганов злився із "Заєдрами" –
Папуги наші все з них змавпували.
Адже капіталізм ідеям комунізму
Завжди ворожим був. І як же дивно,
Що ці "вожді", ці "лідери" в цинізмі
Злились з капіталізмом воєдино!
Так це ж яке везіння нам, панове,
Позбавитись від шор, що заважають!
Дві партії, що зрадили нас знову,
З майбутніх бюлетенів - вибувають!
Дивакуватіших від тих, хто закликають
Нас злитись знову із Росією навіки,
Я ще не бачила. За кого вони мають
Нас, українців? Чи самі - каліки?
Коли дулібія, нарешті, нас облишить?
На Тузлу друть. Крим рвуть скажено з рук...
Невже імперія пиху свою не стишить?
Як жити з тим, хто нас клює, мов крук?!
Авгури-політологи аж скачуть,
Щоб знов побренькать на струні Дніпра:
Народ, мовляв, вже ділиться, аж плаче...
В той час, як штучно нас Росія роздира!
Нам лізе боком Рада Переяславська
Уже більш трьох із половиною століть.
І хоч 15 літ, як ми не рабовласницькі –
Неволя буде довго ще боліть.
Медведчуків "дві тисячі", тижневик,
Зійшов "на пси": "писателів" набрав,
Щоб українцеві навіять без полеміки,
Якого "братика" він мав і "утеряв"!
От Маслов, Минаков у русопаранойї
Із шкури пнуться, аж розмазують по бруку,
Все ганять нас: відмовтеся від мови!
І чом ви знову не йдете на злуку?
Бо шовіністським холуям не зрозуміти;
Яке це щастя - незалежність, воля!
Та дайте ж нам без вас іще пожити!
/Й газету-лідера не попустіть додолу/.
Москва звела державу до розвалу,
Розкидалась "братами" Навсібіч...
Тож, хто порушить хоч би пункт Універсалу –
То значить - тягне нас в московську ніч!
Яким же обнадійливим був ранок!
І хмари, й вихор, і дерева аж тріщали!
Та за годину стихло, й наостанок
Таврійська спека знов запанувала.
А ми ж чекали зливи, як спасіння:
Новобогданівка он знову "розллювалась"!
Відлуння вибухів, дими, пожеж гасіння...
Чи від Росії ми іще не настраждались?
Чому свої смертельні "подарунки"
Не прибере імперія зухвала?
Правонаступник ж вона! А в обладунку
Така ж лукава, як завжди бувала.
А росіяни, що затримались в Херсоні,
Як ганять нас! Крик, ґвалт - не розбереш!
Забули пересичені персони:
Все, що посієш - те колись пожнеш!
Пиво, тампакси, прокладки
Та проблеми імпотентів,
Політичні фіглі-міглі –
Все на нас злива екран,
Щоб прикрити, приглушити,
Узаконити, схвалити,
Через Раду пропустити
Український дерибан.
В революцію криваву
Знищено вкраїнський устрій:
Церкви ганили, громили,
На соцкульт перевели.
Рідну мову розтоптали
Українські чинодрали,
А пізніш - димам "індустрій"
Перевагу надали.
В незалежність - кожен спритник
Під попсу, під "Кицьки-мицьки",
Під нуддистську підтанцьовку
"Демократію" нам гне:
Ціни вище щоб задерти,
З Хлібороба шкуру здерти,
Україну щоб роздерти,
Впевнені: їм все мине.
Бо давно оперативно
"Прибалділи" колективно,
Повелись дегенеративно:
Грошей - кури ж не клюють!
Українські чи російські,
Чи молдовсько-прибалтійські,
Нам би все згребти по-свійськи,
Наші грошики не, тхнуть.
Президенте, дій сміливіш,
З нами Бог і Україна!
Ти - одна у нас надія,
Що бандитів розженеш.
Де ж нам вперше обіцяли,
Десять кроків відміряли,
Ми надію в серці мали.
Цю надію - не уб’єш!
Так же мудро, так же вдало
Пришпилив Універсалом,
В кут запроданців загнавши,
Порятунок дав нам всім.
Хай порушить лиш посміють –
Враз себе тоді й розкриють!
І вже потім, в безнадії,
Сядуть там, де й місце їм!
ОСІННІЙ ЕТЮД
Ах ти ж, моя мила стриптизерко!
Встигла вже від одягу звільнитись!
А водиця ближнього озерка
Встигла вербним листячком покритись
Ах ви ж, осокори-пустунята!
Що ж це ви без мене натворили?
Літечко, що сонечком багате,
На багряну осінь підмінили!
Доки у лікарні "відпочила",
Ви мені -ого! - чого накоїли!
Щирозлоту осінь запросили,
Щоб мої воєнні рани гоїла.
Листя клена, що до ніг упало,
Люблять дітки з кожного обійстя
Де б вони по місту не гасали,
Принесуть додому жовте листя.
В кожен дім осіння ікебана
Листом клена, золотом облитим,
Завітала, наче гість бажаний,
Дім прикрасить, серце звеселити.
Бережіть же, люди, все, що маєм,
Що сама Природа нам дарує!
Хай воно цвіте колись в розмаю
Хай і після нас людей чарує!
13.01.05
2007 - ПОЕЗІЯ НОВОГО РОКУ - 2007
Автор проекту "Анумо знову віршувать!": В. М. Гонта.
Поштова адреса: virchi@yandex.ru
Адреси веб-проектів:
http://virchi.narod.ru
http://bashtanschina.narod.ru
Дизайн сторінки
© від 18.11.06 вер. 1.0
Роботу над сторінкою розпочато 2 січня 2007 року
додайте вірші, опублікувати
поезії, додати власні вірші, розмістити вірші, веб-сайт
української поезії, поетична майстерня, майстерня
української поезії, поетична сторінка, для розміщення
власних віршів, колекція віршів, твори видатних поетів
України
|
|
