| |
Небо шматками капле
Прямо мені в обличчя.
Я біль відкладу на завтра,
Я піду збирати листя.
А небо котиться бруком
Прямо по площі Ринок,
Нечутно заплаканим звуком
Заходить у чийсь будинок
Шукає собі батареї
Чи просто чуйного серця
Забула закрити двері
Скоритися - просто вмерти
Небо капле мені в обличчя
Я стою ще на площі Ринок
Перед очима колишність
На віях сотні краплинок
Безглуздих днів безглузда тимчасовість.
Історія наступних поколінь.
Сюжет для книжки, непотрібна повість.
Від справжньої реальності лиш тінь.
Я тут стою. Примерзла і бетонна,
Як та сучасність, без емоцій, слів.
По-новому, по-завтрашньому модна,
Саме така, яку ти так хотів.
І коли вже не можеться плакати,
І коли вже втомилось боліти.
Залишається далі гарбати
Й лиш самотньо по ночах вити,
Вити стінам одвічну втому,
Залишатись віч-на-віч з ними.
Я - приблуда, не маю дому.
Все, що є - це холодні стіни.
Сказати «вернись» в півдорозі
До шепоту слова «ніколи».
Сказати «на мить», а «не можу»
Залишим на завтра, на потім,
Змовчати про ночі в дурмані,
Ціловані кимось іншим.
Сказати «в нас є тільки зараз,
А завтра вже буде запізно».
Забути про гордість, про сльози.
Віддатись гріху що є сили.
Так людям любити не можна,
Бо в них прорізаються крила.
Коли свічка горить у тремтінні,
Коли руки сполохано прагнуть,
Коли ноги пускають коріння
Й дві перлини в очах потопають,
І коли до обіймів ще вічність
Довжиною у крок, навіть менше,
І коли вже стає навіть смішно —
Ми сахаємось ніби вперше.
І коли вже зовсім несила
Залишатися разом, поряд
Ми втікаємо що є сили
Хтось у себе, а хтось у зорі.
Коли свічка горить в тремтінні
І романтика б'є із чаші –
Розуміємо: надто пізно,
Вже далеко наш потяг щастя.
Докази любові каплять у безвість.
Ти не віриш в любов, а я в Бога.
Я доведу, доведу свою смертність,
А ти силу свою і холодність.
Поруйновані храми й святині
Заспівають комусь „Алилуя".
І любов, що стоїть на колінах,
Підійметься у небо... ЛЮБЛЮ Я...
Так легко. Легко і просто
Життя - аксіома.
І вечір прямує у завтра.
Жовте око впаде ліхтарям на долоні,
Ще не програна мною ця партія.
У агонії б'ються останні живі сподівання.
Стан класифікується як втома.
Як теорему визнано кохання.
Ну а життя - безглузда аксіома!
Холодні простирадла. Зимний вечір.
Клубочок спокою під шафу закотивсь.
І блимає очима заперечень.
Бажання жити... Може, ще колись...?
Всі відповіді втратили вже сутність.
Ніщо не потребує запитань.
Холодні простирадла...
Неминучість.
І замість кави буде кров із ран.
Це й розпачем вже навіть не назвеш.
Свята і незворушна безнадійність.
Що з того, що горнятко розіб'єш?
Осколки по підлозі, наче вірність.
Що з того, що порепана душа?
Ілюзії чи мрії... не збулося.
Вже забагато вдягнено в слова.
І в біль, що став занадто сталим гостем.
Це ти назвеш ніяк, бо слів нема.
Цей одяг дійсно трохи тіснуватий.
Що з того, що порепана душа?
Розбилося горнятко! Не зібрати.
Вже слова стали стиглими,
Наче вишні в бабиному садку.
Піду, візьму драбину сміливості
І одну із тих вишень зірву.
Зцілую її прямо з вуст твоїх.
Вп'юся терпким її смаком.
Але ти відсахнешся від губ моїх,
Бо слова мають стати вином.
Я зцілую його прямо з вуст твоїх.
Одурманюся дивним жаром.
Переступлю всі межі. Хай буде гріх!
Слова мають ще стати нектаром.
І я вип'ю його з долонь твоїх,
Заразившися диким сказом.
Озирнеться і скаже сміх:
«Нам, кохана, не бути разом».
2007 - ПОЕЗІЯ НОВОГО РОКУ - 2007
Автор проекту "Анумо знову віршувать!": В. М. Гонта.
Поштова адреса: virchi@yandex.ru
Адреси веб-проектів:
http://virchi.narod.ru
http://bashtanschina.narod.ru
Дизайн сторінки
© від 18.11.06 вер. 1.0
Роботу над сторінкою розпочато 19 січня 2007 року
додайте вірші, опублікувати поезії, додати власні вірші, розмістити вірші, веб-сайт української поезії, поетична майстерня, майстерня
української поезії, поетична сторінка, для розміщення власних віршів, колекція віршів, твори видатних поетів України, найкращі вірші, вірші авторів з України, форум поезії, обговорення віршів, біографії поетів, форум і спільнота поетів з України |
|
