Сторінка зі збірки поезії "Рідна мати моя". Малюнок - логотип аптеки або аптечної системи

   
 

ЛІДІЯ  ГРЕЧУХА

 
 
До сторінки-змісту поетів рідного краю

 


Львівська область

 Біографія автора

Від автора сайту:
!Використовуються
Java - скрипти,
Flash та Gif - анімація!
 

До змісту поетів-лікарів зі збірки "Рідна мати моя"
На головну сторінку сайту української поезії
     

ЗМІСТ ТВОРІВ

ВИШИВАНКА

Намисто бризнуло, як кров із серця...

 

На початок поетичної сторінки працівників - лікарів

    Гречуха Лідія Романівна народилася 1 травня 1956 року у Львові в сім'ї лікарів.
    1973 року закінчила з золотою медаллю Львівську школу №76, того ж року вступила до Львівського державного медичного інституту, який закінчила з відзнакою в 1979 році за фахом лікувальна справа.
    У 1980 році закінчила інтернатуру зі спеціальності психіатрія, працювала три роки в Миколаївській районній психіатричній лікарні, з 1984-го по 1986-й рік навчалася в
клінічній ординатурі зі психіатрії, а з 1986 року працює в ЛОДКПЛ. Нині – завідує 3-ім психіатричним клініко-діагностичним чоловічим відділенням.
    Одружена. Має дві доньки. Обидві – студентки Львівського медінституту.
 

На початок поетичної сторінки працівників - лікарів

ВИШИВАНКА

Народ мій на Голгофу йшов з хрестом,
бо так у нас віддавна повелося:
хрестом розходились дороги за селом,
навхрест снопи стояли із колосся.

У шлюбному вінку, як доля, зеленів
таки отой барвіночок хрещатий.
Таки хрестом сорочки для синів
одвіку шила українка-мати.

Бо скільки раз при світлі каганця
вона нитки на полотні хрестила,
то стільки раз ріднесеньке дитя
в далекий шлях життя благословила.

І ми несли свій хрест у вишитті.
Він був, коли, здавалося, нічого
вже не було. Здавалось, всі святі
уже давно зреклись народу мого.

Той мамин з оберегами рушник,
та мамина сорочка-берегиня
на всіх шляхах, кривавих та страшних,
нас сотні раз хрестами осінила.

Німіє світ, зомлівши від краси
червоно-чорних українських взорів.
А там – хрести, хрести, хрести...
молитвами за нашу долю й волю.

Є настил, гладь, стебнівка та низинка,
фантазія людська не знає меж...
Хрестом я доням шила сорочинки.
Ви – українки! То несіть свій Хрест!




На початок поетичної сторінки працівників - лікарів
опуб



"Життя розсипалось,
як порване намисто ".
І.Козловська


Намисто бризнуло, як кров із серця,
розсипалось, заплуталось, згубилось,
забулось, відболіло, відмолилось.
Скажи мені, чому намисто рветься?

Буває так... коли терпіть несила,
і біль на самоті тебе здавив,
коли так хочеться не тиші – грому,
сама ти рвеш задушливу оздобу,
і по одній стікають намистини
у відчаї... Неначе винна
ця ниточка червоних пут у всьому.

Намисто – градом об гладку підлогу,
і сльози – градом об гладку підлогу,
а тиша стук повторює луною,
і сам на сам лишається з тобою.

Буває так... В швидкому танці зблисне,
закрутить, засліпить шалена іскра,
і вже летиш без трепету, без болю.
І віриш в перший спалах, наче в долю,
як вигук з губ зірвалося намисто
у захваті... було неначе тісно
душі в кораловім полоні.

Намисто – дзвоном по лункій оселі,
і сміх твій – сріблом по лункій оселі,
як іскор сніп у небі голубім,
солодкий щем лишивши по собі.

Буває так... Пустуючи, дитина
потягне рученям ясну калину,
немов на міцність випробувать хоче
разок намиста, що так вабить очі,

і ягідним дощем додолу лине,
а ти завмерла на малу хвилину
збентежена... Немов відкрила
для себе зміст життя і суть глибинну.

Намисто – променем в траві шовковій,
а усміх – сонцем у росі ранковій...
Так перетворює дитяче здивування
буденний дощ в веселку сподівання.

Ну, а якби намисто берегла,
ходила обережно, нудно, тихо,
обходила, немов калюжі, лихо,
і для спокою щастя б обійшла.
Не знала б захвату і відчаю не знала,
збентеження і муки відкриття,
і по собі б світам заповідала
буденне, заощаджене життя?

Побачиш, ге розсипане намисто
зійде, немов життя твого краплини,
яскравим квітом в житнім полі чистім
для нареченої твойого сина;
суницею, що внук твій невеличкий
на лісовій галявині знайде;
рум'янцем ясним на кирпатім личку
твого правнука. В вічність відійде
кожнісінька краплина твого серця.
Тож не шкодуй, коли намисто рветься...



На початок поетичної сторінки працівників - лікарів
опублікувати поезії, додати власні вірші, розмістити вірші, веб-сайт української поезії, поетична майстерня, майстерня української поезії, поетична сторінка, колекція віршів, твори видатних поетів України

До сторінки-змісту поетів рідного краю

Автор проекту "Анумо знову віршувать!": В. М. Гонта.
Поштова адреса:
virchi@yandex.ru
Адреси веб-проектів: http://virchi.narod.ru    http://bashtanschina.narod.ru

Дизайн сторінки © від 15.12.06 вер. 1.0
Протестовано браузерами Microsoft Internet Exploer v.6.0.2 SP2, Opera v.9.00. зі становленим на системі Sun Java Runtime Environment v.1.4 та для кожного браузера окремий плагін flаsh.

Роботу над сторінкою розпочато 16 грудня 2006 року

До змісту поетів-лікарів зі збірки "Рідна мати моя"

На початок поетичної сторінки працівників - лікарів
митці поетичного слова, твори видатних поетів України, поетичні сторінки, історія поезії, поетичні школи, найкращі твори земляків - українців, добавить стихи, коллекция стихов, произведения украинских поэтов, опубликовать стихи

 
 


Hosted by uCoz