АНУМО ЗНОВУ ВІРШУВАТЬ!
 

СВІТЛАНА ЛАВРЕНЧУК

ЗМІСТ

А я боюсь відкрити душу...
Дебет і кредит бажань і подій...
Це танго Долі, знайоме й незнане...
А ми зустрінемося в снах...
Любов буває різна...
Молився спогад у кутку...
Величний подих старини...

БІОГРАФІЯ

    Світлана Лавренчук народилася в Ковелі більш як 20 років тому. Всякого буває на шляху, проте поетеса намагається бути оптимісткою і йти до світла.
    Зараз Світлана живе в Луцьку, працює в технічному університеті.
    Світлана знає, що десь поруч ходить її щастя, тільки от вона поки не зустріла його.
 

А я боюсь відкрити душу,
Щоб раптом хто не наплював,
Не роз’ятрив і не порушив
Тих ран, що час зарубцював.
Щоб друг не зрадив, не підвів
І не кормив гірким нектаром,
Ніхто щоб скривдить не зумів,
Не збив із ніг легким ударом.
Я буду сильна, хоч болить,
Але кому до того діло:
Відкриєш душу хоч на мить -
Дивись вже й рани посолили...

Тож, буду сильною... а втім,
Подумалось: у чому сила?
У боягузному житті? -
Взяла і душу знов відкрила.

Хай думають, що я слабка,
І що про себе я не вмію дбати,
Та знаю: втрата - річ важка,
Чи ж легко, коли нічого втрачати?









Дебет і кредит бажань і подій,
Ти мене, любий, хоч поглядом грій.
Ми ще з тобою не звели рахунки,
Хтось мені винен вагон поцілунків…
Далі в балансі якісь там активи –
В кожній події шукай позитиви:
Хоч на борги я підвищу відсотки –
В банку «Кохання» розплата солодка.









Це танго Долі, знайоме й незнане,
Такі ж повороти - то плавні, то рвані,
То горда рішучість, то слабкість п'янка,
Струна замовкає - здригнулась рука...
Чи то вже кінець, а чи перші лиш па?
Партнером у Долі Фортуна сліпа.

А ми зустрінемося в снах,
Так ненароком – випадково,
Я потону в твоїх очах,
А ти не вимовиш ні слова.
А, може, й добре, що вві сні –
Хоч будемо самі собою,
Ні друзі, ні сусіди, ні…
Ніхто не знатиме про нас з тобою.
А, може, й добре що, у снах –
На все у них лиш наша воля,
Я потону в твоїх очах,
В котрих написано: ЦЕ ДОЛЯ…

Любов буває різна:
Всесильна, дивна, ніжна,
Гучна і без розмов,
Терпка і загадкова,
Чужа, стара і нова,
І все ж вона – Любов.

Молився спогад у кутку,
Звивалась думка, мов змія,
Мов фігуристка на катку.
Молився спогад мій – не я.

Його забрав з собою час,
Повіз в засніжені поля.
Як пес, вернувся знов до нас,
Молився, плакав... Він – не я.

Бо, загартована в боях,
Підкована стражденним болем,
Давно не плачу, лише в снах.
А ця сльоза - щось в оці коле...

Величний подих старини Торкає ніжних в серці струн, Лише поглянь, та ні - збагни: Віки говорять не з трибун. Лиш Кліо-майстер й скульптор час Відшліфували цю картину. Мільйони кроків тут до нас І тіней бачили ці стіни. Вони мовчать, хоча все знають, Ці вірні часу вартові… Мовчать, і лише струн торкають. Хоч стіни мертві – ми живі.

ЗМІСТ

БІОГРАФІЯ

ДО ПОЕТІВ

ДО І-МОДУЛЯ

НА ГОЛОВНУ

© Лавренчук (2007)
Автор проекту "Анумо знову віршувать!": В. М. Гонта.
Адреси веб-проектів: http://virchi.narod.ru    http://bashtanschina.narod.ru
Дизайн сторінки (на основі шаблону, перероблений) © від 19.09.07 вер. 1.0
Протестовано браузерами Microsoft Internet Exploer v.6.0.2 SP2, v.7. Opera v.9.00. Mozilla Firefox 2.0.0.3 Помилок не виявлено.
Роботу над сторінкою розпочато 17 квітня 2007 року