Лущевська
Оксана

Сполучені Штати Америки
місто Бостон

Біографічна довідка

Матеріал для сторінки надіслав
поет Володимир Вакуленко

Від автора сайту:
!!!На сторінці використовується
Java-навігація та Gif - анімація!!!

Обговорення творчості Оксани Лущевської на форумі

БУЛИ Б... - Я Б...

Були б крила
Я б любила -
Над самотніми мостами
Хмар торкатися устами.
Були б мрії
Я б надії -
Щоб світанки зустрічали
Чорнобривцями вквітчала б.
Було б щастя
Я б причастя -
Як божественне начало
В усіх храмах величала б.
Були б крила
Я б любила
Обійматися із небом
І з промінням,
І з дощами
ніжно падати до тебе.







СВІДОМОСТІ

Вельмишановна моя свідомосте,
Світла панно,
Я молилася Дажбогу
Вранці рано.
Я вдивлялася щиро у небо,
О, велич!
І вслухалася у степ,
В його клич.
В божевіллі прокляла
всі дороги,
На прохання - ставила
Вимоги.
О, свідомосте, пробач мені,
про нього
навіженно
я молилася Дажбогу.







ВРАНЦІ

На трембітах грають ангели
Гучно: свят-свят.
В порцелянових оселях
Дужі кобзи сплять.

Жовте листя одзвеніло
Гучно: дзень-дзень.
У долонях несе світло
Соромливий день.

Старі гойдалки скрегочуть
Гучно: гой-да.
Замовляння - щоб минула
Будь-яка біда.

Горобці - на горобину,
Коні - в табуни,
Бо свій час - свої закони
Мають наші сни.







ПОРАЗКА

Мій кінь бойовий спіткнувся,
Здригнулась земля під ним.
В чумацьких степах я падаю
В рожевий ранковий дим.

Мій кінь бойовий спіткнувся,
Злякався і став на диби.
Я падаю в ноги дерева,
В мистецтво його журби.

Мій кінь бойовий спіткнувся,
Іржанням розтяв туман.
Як біблійний пророк я падаю
В затягнутий плачем аркан.







МУЗИКА

Вузенькі спинки чорних клавіш -
Тремтіння рук.
І зграя білосніжних птахів
Летить на звук.
Берези підпирають небо,
Густіють хмари.
Благословляє новий день
Тебе - на чари.
Сидиш по-тайськи біля річки,
Кругом туман.
Як таємничий, всемогучий
Гірський шаман.
Світ споглядає нас. Світанок
Задув свічу.
Хоч не літаєм ми насправді,
Та я лечу,
Під музику вузеньких клавіш,
Що творить маг,
Зігнувшись над блідим роялем,
Як білий птах.







ЛИМАНИ

Лимани як ліани,
як пряжа. Та проте
їх води відбивають
проміння золоте.
Розгойдуються мрії
повз жовті береги,
біжать назустріч сонцю
веселкові круги.
Куди не глянь волошки,
горить багряний мак.
Лимани як ліани -
плетуть Чумацький Шлях.







ТВОЄ

Сни гуляють вночі по Японії,
Де цвітуть пишноликі піонії,
Де підносяться ввись самураї,
Де фламінго збиваються в зграї,
Де ти бачиш мене - в кімоно,
Де я йду в екзотичний танок,
Де дурманить прозоре саке,
Де кохання до краю п'янке,
Де ланцюжки вдягають хоку,
А втомившись сидять на даху.
Чую серця гучний унісон -
І вже вкотре смакую твій сон







...ІЗ ЗАБУТТЯ...

...і рвалось намисто із ягід,
дзвеніли-гуділи цимбали,
хмільні вибивали каблуки,
сопілки ігриво співали.
Молилось калинове листя,
по струнах натягнутих сонця,
ти маревом йшов до мене -
знайомий із всіх незнайомців...

...дурманили паляниці,
шуміло бутирське пиво,
буяли цілющі трави -
небес чудодійне диво.
Вкривалися оксамитом
верби перед очищенням,
все дихало і буяло
величним твоїм Благовіщенням...

...блаженна життєва елегія
між нами зітхає віками.
Душевні пориви лірики,
де ти НАЗАВЖДИ коханий.
В обіймах усміхненні соняхи -
ритмічний дзвінкий живоплід...

...ігриво співали сопілки
і рвалось намисто з ягід...







В НЕБО

Велетенські осики -
Листаті гіганти,
Повні пригорщі сліз,
Зорі, як діаманти
Де-не-де, з-поміж трав,
Знову в небо злітають
У фіалкових обріях
Ніжно зітхають.
Як в суцільний тунель
Ми вступаємо в осінь,
Опустивши фіранки,
Ще мріємо й досі
Про країни чудесні
Дивами порослі...
Та казки вже не з нами -
Казки вже дорослі.
А листки опадають,
Здіймаються вітром,
І танцюють фокстрот нам,
І румбу. А з світлом
завмерають дерева,
що блукали світами
і живуть,
і живуть
неживі поміж нами.
Велетенські осики,
Лапаті смереки,
Гілля зводять до неба,
А небо - далеко.
Наче леза дощі -
по осінньому цвіту.
"То куди ж ти підеш?"
"На край світу..."







НІЧ
(Пейзаж)

Попурі із Шопена,
Теракотова даль.
Шарф - на плечі тендітні,
На обличчя - вуаль.
По-аматорськи гарно
Життєстійко роками
Насувається ніч,
Ніби пікова дама.

Роздає реверанси,
Сумно зітхає,
Поміж трав золотавих
Щастя шукає.
Щось шепоче - нашіптує
Сонним поетам,
Домальовує пензлем
Коханих портрети.

В час, коли, ми самі,
тет-а-тет, віч-на-віч,
По-аматорськи гарно
Спускається ніч...







НАСТРІЙ

Спиною відчуваю тепле дерево,
Роками відчуваю певну мить,
Духмяні оберемки різнобарв'я,
Я серцем відчуваю, що щемить.

Руками відчуваю хибність доторку,
Нудьгою відчуваю біль століть,
Лапате листя і вельможне небо
Душею відчуваю, що тремтить.

Дитинство відчуваю безтурботністю
Солодким водограєм легких сліз,
Осінній настрій відчуваю квітами,
Дивлюсь і слухаю отой величний ліс.

Хвилини щастя відчуваю спокоєм,
"Про нас" розмовами і ароматом чаю,
Оцю безмежність, як і тепле дерево
Тобі лиш завдяки ТАК відчуваю...







ЕТЮД

Тінь. Надвечір'я. Вітер. Пісок.
Хвилини, як балерини -
Танцюють в промінні буденних "але"
Експозиції журавлині.

Вагома розмова про справжню любов,
Допитливі скиглять верби.
Згадав - запитав - усміхнувся - пішов.
Годинник на ратуші твердне.

За межами міста малюють дощі
Пейзажі свої - невгамовані.
Тінь. Надвечір'я. Хвилини. Слова -
Тапер уже неримовані







ВЩЕРТЬ

Почаюємо... Малиновий напій
розігріє руки... І слова
аж посипляться, як рима на папір
і пожалять, наче кропива.
Поговоримо... Декілька хвилин
губи потремтять... І пергаментом
вкриються поморщені думки,
вщерть засмажені, до горечі, моменти.
Покуштуємо... Варення з аличі -
як бурштинове розірване намисто...

Гріють спогади сьогодні і завжди,
Гріють ніжністю, так щиро й ненавмисно







ВАГАННЯ

Желатином мозок взявся,
Розмовляю з тишею:
Усе сказане відразу
На шматочки кришу я.
Нашаровую розмову
Із питальних знаків
Чи потрібно, чи коректно?
...Так перлік гаків...

По покуттях орди бісяться
Та із слів навали.
І метають прямо в душу
Відповідь - кинджали.
Желатином мозок взявся
Від такого бою.
Розмовляю з тишею?
??????????????????
Чи вона зі мною?







ХТО Є ?

хто є людина, що безмрійно
снує спустілими містами,
що не сміється щиро сонцю
і небу. Йде собі мостами
самотньо...

хто є людина, що в моменти,
коли зірки вкривають небо,
тримає в собі сентименти,
бо так доречно, чи так треба
в безодню...

в безодню - падають контексти
того простого існування...
хто є людина, що не мріє?
хто є людина без кохання?







НОТИ

Поговоримо поглядами - не словами.
Можна ближче і голосніше? Аби розширити
безкінечність потаємного. Ніби ніша
імпровізованого діалогу
(в чотири руки по клавіатурі)
вкоротила всі палкі аналоги,
й айстри -
айстри кинула тобі в ноги.

Поговоримо поглядами - не словами.
Можна зважено і зазначено? Аби вивільнитись
від енергії. Бо давно пробачено
мимобіжні хиткі недоречності
(врізнобіч колосальними зграями)
вперше так, ніби ми приречені
бути нотами -
то ж зіграй мене!







ДУМКА

Приходила думка навшпиньки,
Приносила в жменях ожину,
В очах - ледве тепле сонце,
В волоссі - барвисті жоржини.
Щось ніжне прошепотіла,
Поглянула прямо в душу,
"Я, ніби, бездомна" -сказала.
В садах наливались груші.

І так вже багато років
Снують думки нетутешні,
П'ють каву чи чай. І з банки
Куштують медові черешні.
Про щось незнайоме говорять
"будь ласка... пробачте... авжеж"
Лишають "а - як - же - жити" ,
Втікають - не здоженеш.
.......................
Приходила думка навшпиньки,
В очах - невимовний жаль.
Улюблена моя думка -
Про тебе моя печаль.







ВІДЧУТТЯМИ

Долями - недолями,
Правдами - неправдами,
Пальцями тендітними,
Поглядів тирадами
Чоловічу партію
Ти зіграв без програшу
Відчуттями, чуєш, я тепер грішу...

Сказаним - несказаним,
Думаним - недуманим,
Мудрими цитатами,
Пристрасними думами
Ти любов приховуєш
У кишені боязно
Відчуттями, бачиш, все на світі двоється...

Щастями - нещастями,
Вірами - невірами,
Цілими годинами,
Втомленими лірами
Ти зіграєш партію,
Що розтопить лід
Відчуттями, знаєш, стримується світ...







МИТЕЦЬ

Хто створив тебе, чоловіче?
(Лише Богу одному відомо)
Хто вдихнув в тебе смак любові?
І чи сталося те свідомо?

Чи стояв ти на перехресті,
Вибираючи шлях в реальність?
Чи пішов за покликом серця,
Проявивши свою геніальність?

Хто створив тебе, мій чоловіче?
Доторкнуся устами до рук...
(Лише Богу одному відомо)
Хто ти: син, чи отець, чи Дух?







ВІДКРИТТЯ

Дерева і квіти -
Літописи світу.
Довершеність листя -
Пейзажі барвисті.
І гори гіганти збирають галантно
сріблясте і ніжне небесне тепло
в прозоре богемське омріяне скло.

Відверте свавілля,
Чи це божевілля?
В яскраві валізи
Складаю ескізи,
премудрість природи, заплакані води...
Іду відкривати світанків тумани
й таке відчуття, як колись в Магеллана.







ДУХ

Жити-пережити -
він боявся долі.
Як посохло жито
шукав вітру в полі.
Говорив із небом
як рипіли сосни.
Десь, за небокраєм
він знаходив сонце.
Замовляв Стрибога
як гроза буяла.
Душу його вкотре
віра воскрешала.
Коли били в дзвони,
Тінь його зникала...
...Лиш за димом ватри,
я його шукала...







МОВЧИМО МИ

Як риба об лід - мовчимо ми,
хоч не одною володіємо мовою.
Відповідаючи комусь, ми, ніби,
Спльовуємо
слова затерті, почуття німі.
І вже не плачемо
від щастя сьогоденності,
І посмішки видавлюєм притворні.
І не кохаємось
в цій завченій буденності
Бо серце наше стало кам'яним.







ПОКЛОНЯЛАСЯ

Сонце-Богу поклонялася,
Цілувалася з землею.
Пращуром тобі зосталася,
Спадкуванням Галілея.

Зустрічала перші зорі я,
У сузір’ї Козерога.
Кликала, молила, звала
Велеса на допомогу.

Пролітала світами іншими
Вихилясами-плетеницею.
В шлюб свячений
пожертву вносила
Замовляннями. Медуницею.







МОЯ ЛАКОНІЧНІСТЬ

Слова відлетіли
Гарбузовим лушпинням
За вітром, у даль надзвичайну.
Небесна безмежність
Розчинного сонця
У фресках втонула печальних.
Сьогодні шмигнуло
НадДиво велике.
За щастям в лимонову вічність.
Сумні реквізити -
Ядро мигдалеве,
Даруйте за цю лаконічність.
Перерваний простір -
чисельні столиці -
розкішність архітектури...
Розгублені очі -
позичений погляд -
тортури... душевні тортури.







МОДИФІКУЄМОСЬ

Повне мовчання. Збентеженість.
Моральна кодифікація.
Цинічні розмови про вічне -
Чуттєва глобалізація
світогляду. Модифікуємось
У формули агресивності,
У міфознак протиставлення,
У символи життє-пасивності
без огляду. Твердо віримо
В параметри заперечення,
В сучасні буддійські нахили,
В феміністичні течії.
Жаданий процес самозречення -
Кінцева мета настанов.







МОНОТОННІСТЬ

Бузково стало навкруги.
Бузково.
Дурманить світ
прозорістю бузковою.
Стереотипно
монотонність сковує -
бажання цілувати твої скроні.

Долоні ночі доторкнуться
боязно.
Тендітністю
і спогадами тихими.
Так прозаїчно
я сьогодні дихаю -
бажанням втратити
оцей дебютний глузд.







ОБМІН

Обмінюємось досвідом,
Новинами, вітаннями,
Платівками, дарунками,
Готівками, зітханнями.
Обмінюємось простором,
Листами та предметами,
Ідеями, діяльністю,
Абсурдно - сигаретами.
Обмінюємось враженням,
Знаннями, результатами,
Цілунками і поглядом...

Стаємо телепатами -
Брудного переселення
духовного життя.







СУМ

Аеровокзали. Забуття.
Сон. Обірвані в гнітючі непритомності
Кучугури слів.
І відчуття сизої затертої бездомності.

Землетруси пам‘яті.
Буття. Як інстинкт розфокусована причина.
А пейзаж вчорашній
Нагадав сонцем не обпалену шипшину.







ДИЛЕМА

"Любий, відріж мені крила -
Не хочу літати."
До крові губу прикусила,
Жахаючись втрати.
Байдужість в своїх іпостасях
Ніч загасила.
Архаїчне болюче кохання -
Дилема жіночої сили.







СНИ

Міфологічні велетні,
Як ситі хижаки
Закінчують дослідження під назвою "Людина".
Неординарні образи
Вербової нудьги
Поскиглюють заплакано, як змучена дитина.
Дзеркально відбивається
Колізія вагань
В напівпрозорі ромбики, як ритми розмаїті.
Між ніччю і свідомістю
Загострений психоз
Міфологічні велетні живуть в моєму світі.







ПОДОРОЖНІ ЗАМАЛЬОВКИ

Малесенькі будиночки
Обплетені плющем.
Графічно територія
Поділена дощем.
Цікаве спостереження:
В тюрбанах ліхтарі,
Вібрують, як конвеєри
Приблудні комарі.
Оцей роман закінчено -
Знайоме відчуття.
Як кислотою болісно
Обпалене життя.
Тепер - через Атлантику
У сорочині вишитій.
Слова ковтай несказані
В еміграційній тиші ти.







НАЗУСТРІЧ

Назустріч біжать дерева
І невідомі станції.
Триглава сокральна дорога
Фінал дистанції.
Нам осінь вже грає джаз
В багряній сукні.
І згадують тихо про нас
Липневі будні.
Назустріч біжать озера,
Води прозорі.
І потяг через життя -
Повз зорі.
Стоїть непорушно обвуглений глечик
Як дерев'яний солдатик.
Мереживом пишним розкинулись тріщини
У пам'ятні дати.
Ще пращури в ньому сливи носили
До Рожаниці.
Дбайливо гукали молитву до сонця
Просили пшениці.
Сьорбнути би з нього сюжетоскладання
У ті бджолосім'ї.
Що сіяли радість по землях родючих
Кохання насінням.
Епізодичність - у кожній частині,
Стоїть жовтолиций.
Розбухлий, так ніби чекає дитину
Велично іскриться.
Старий, непорушний, обвуглений глечик
Як пам'ятна дата.
Проходять серця нечуттєві до болю,
Серця як солдати.







ГАЛЮЦИНАЦІЇ

Життя - найкапризніша річ,
Від різкого галюциногену
Підкрадається спрагло ніч,
Як підступна і дика гієна.
Поцілунки відверті в метро
Непізнанні і пагубні - жах!
Для суспільства ми хижаки,
Ми спілкуємось на ножах.
Наші страхи - делікатес,
Несподівані сенс-електроди.
Імпортовані наші серця -
З непридатної світу породи.
Оголяйся! Душевний стриптиз
Емоційно-тяжка недостача.
І розкішних додай почуттів
Божевілля - належна здача.
Що соромитись? Краще зривай
Максимальні безвинні овації.
Бо життя - це рідкісна річ,
Це яскраві галюцинації!







ЩЕ КОЛИСЬ

Усе крутиться, значить логічно:
Я тебе ще колись покохала
Кожум'якою з русим волоссям,
Скіфом, русичем... Я цілувала
Твої сонячні дужі долоні,
Не цуралась падіння у ноги,
Пісні циклу для тебе співала,
З трав духмяних плекала дороги.
Твій характер - степів. І донині:
Прямота, нетерплячість, бажання
Піддаватися ризику долі
І страждати... Застигле читання
Всього всесвіту підказало -
Що все крутиться. Значить логічно
Я тебе ще колись покохала...







ОМРІЯНЕ

Твоє божественне походження -
Омріяна, дзвінка печаль.
О, мамо Ладонько, знаходжу я
Світанки на його плечах.
І сонце світиться жар-птицею,
Цілунки опадають квітами.
Стаю всевидящою крицею,
Виснажливо навіки сліпну я.
Духмяно пахнуть врожаї земні
Я ними щедро задарована,
Бо так кохаю, що вклоняюся
Тобі всеславно, зачаровано!







БУЦІМТО

У життя сьогодні інший смак,
Настрій інший, буцімто щасливий.
Золотаві верболози слів
Падають на ледь дозрілі сливи.
Б'ють у бубни запальні громи,
Хмари витинаються юрбою.
І тупцює поряд відчуття:
Буцімто сьогодні ти зі мною.







ОДНЕ

Як на жовтень, сипались зірки.
Хтось трусив сузір'я навіжено.
Врівноважились небесні терези,
Нагойдались вволю каторженні.
Все тремтіло і кружляли дні,
Збунтувалися нічні метеорити,
Зупинилися годинники земні.
Кінець світу. Що не говори ти.
Вмить всі речі звелися в одне
Інтерконсонантне тверде серце.

А до чого зводиться одне?
Як же називається одне це?







СЕНТИМЕНТИ

Прагнучи духовних ідеалів,
Щирість Бога бачимо щомиті.
Легковажно клятви роздаємо -
Жереб долі - істини розмиті.

Кульмінація невидимих обрядів
В причащанні - ключові моменти.
Стіни розмальовані хрестами
Сльози - як цинічні сентименти.

Все шукаємо непізнаних емоцій,
Живий дух - пріоритет балансу.
Інтуїція спонтанного мистецтва,
Філософський погляд Ренесансу.

Автор проекту: Гонта В.М.
Адреса: Україна
Миколаївська область м.Баштанка
Поштова адреса:virchi@yandex.ru,
Повна адреса сайту "Анумо знову віршувать!"
www.virchi.narod.ru

Роботу над сторінкою розпочато 29 жовтня 2006 року