| |
Хай буде все пробачене пробачено...
Ліна Костенко
Ні, ще не пізно, і не все ще втрачено,
Ти йдеш до мене, наче з плину літ,
Хай буде все пробачене пробачено,
Хай заквітує щастям цілий світ.
Той світ, де ми обоє - ти і я,
Де пахнуть поцілунком перші квіти,
Сміється тиша, і моє ім'я
З букетом мрій даруєш знов мені ти.
МЕНУЕТ ВЕСНИ
Я знову чую весен менуети
І ранніх квітів фіалковий спів,
Крізь марево пелюсток - силуети
Ще не народжених дощів.
І серце жадібно вбирає
Пахучий аромат весни,
І чистим скерцо десь лунає
Симфонія травневої грози.
Тебе шукаю в квітці кожній
жасмину.
Цілую у засмучені озерця.
Не сердься.
То травень пише, а не я
сумні пастелі,
А вітер ті усі слова
в конверти клеїть.
Летять вони невідь куди.
Вже безадресно.
Ти чуєш,як жасмин цвіте?
Як весни.
МІНОРНА ГАМА
Дорога і дорога,
заметена снігами,
Реве десь хуртовина,
і холод на душі,
Мінорний настрій
і мінорна гама ...
Фарбує січень квіти
на мертвому вікні.
Соль-мі, соль-до -
і знову все спочатку,
Лягає нота лячно
на струни боязкі.
Сім нот, сім струн,
якась предивна згадка...
До тебе линуть думи,
та все чомусь смутні.
Летять вагони в невідомі далі,
І снять перони завтрашнім вже днем,
А я стою ще й досі на вокзалі,
Моє купе - в майбутнє порожнем.
А я уся - ще вчора, ще щаслива,
Ловлю хвилину кожну, дні, роки,
І не страшна мені ніяка злива,
Коли зі мною поруч ти.
Летять вагони, гуркотять колеса,
І спогади летять, мов навісні.
Не знала я, що ця коротка п'єса
Так швидко закінчиться, мов у сні.
КАЗКА ПРО ПОПЕЛЮШКУ
Вгадайте, де я сьогодні була?
А була я з Вами, мій Принце.
Нас на бал запросила Весна
И піднесла нам неба барильце.
Я була Попелюшка, а Ви?
Ну а Ви ким були? - не знаю.
Черевичок згубився мій серед трави
Чи підняв його хтось - не згадаю.
Ми цей келих удвох не допили,
Не скінчили ми танцю удвох:
Хтось до трунку отруту вилив,
І сплів плітку химерний Дощ.
Затяглося дощем, затуманилось
Обезлюднів гостинний зал.
Щось Весна не спішить, чи
примарилось ...
Запросіть мене, Принце, на бал!
ЛЯЛЬКА З ПОРЦЕЛЯНИ
- Які глибокі очі, яке п'янке волосся ...
Ви плачете, Маріє?
- Та ні, це Вам здалося.
- Пробачте, може й так,
але я тільки глянув ...
- І що побачив, любий?
Лиш ляльку з порцеляни?
- Ну що Ви, що Ви, що Ви,
Що Вам таке верзеться?
- Я знаю тільки те,
Що порцеляна б'ється,
Не втримати у клітці
Моє розбите серце.
- Не треба так, не треба,
Ну звідкіля усе це?
І взагалі, Маріє, перейдемо на "ти".
- Даруйте, я повинна йти.
- Але ж чекай, Маріє, побачимось ще раз?
- Не відаю. Не знаю. Я не для Вас.
НЕО ...
Телефонові давно заціпило,
Горлиця не принесе листа,
Знов сама на цілім світі я,
Це вже зветься неосамота.
Якось так раптово, неминуче ...
Відпручалась ніжністю сльота,
Ти Колумб для мене і Веспуччі,
Я ж Твоя прихована сльоза.
Ти не Дон Кіхот вже й не Ромео,
Все це зветься нео ...
нео...
нео...
Знов день упав, як стигла груша.
Чи зблід, чи згірк від того світ?
Комусь він видавсь як спокуса,
Мені ж - терпкий пізнання плід.
Бо пізнаю по крихті, по зернині
Ле щирий друг, де правда, хоч гірка,
Хоч помиляюсь часом нині,
Та вчиться твердості рука.
Блаженні ті, що не втрачають віри,
Не губляться у буднях сірих
І знають: краще каяття,
Ніж підла і гидка брехня.
Знов день впаде, закотиться за обрій,
Впаде, як груша у траву.
І я спіткнусь не раз... А добре,
Що я таки надією живу.
ZINGARELLA
Дошу холодні силуети
Промочать пам'ять до рубця,
Весна ударить в кастаньєти –
Чомусь мелодія гірка.
Моя самотня ZINGARELLA,
Смагляве личко, ніжний стан,
Твоя душа на мить завмерла,
І вітром спалені вуста.
Твій дім - дорога нескінченна,
І ласка в Бога - хліб і гріш,
А ти б могла співать на сцені
І танцювать других не гірш.
Вже літо світить жирандолі.
Краса твоя уже не та,
Та ше благаєш свою долю,
Щоб не зіпсуть останнє па.
Струсни старенькі кастаньєти
І коси довгі розплети,
Весна танцює піруетом...
Чи встигнеш вже за нею ти?
ОСТАННЯ МЕЛОДІЯ ВЕДЕЛЯ
Не треба хліба й супу.
Ні, тільки паперу.
Хоч клаптик! Записати й вмерти...
С. Плачинда
Бринить мелодія, записана в Охтирці...
Звучить у камері, у тісноті і бруді.
А за дверима ходять вже назирці,
А звуки давлять серце, мучать, будять:
"Ой на горі огонь горить,
А в долині козак лежить."
На чому ж ноти записати?
Солдате, друже, принеси паперу!
І тягнеться рука крізь грати:
Паперу клаптик! Записати й вмерти!
Поранена рука стікає кров'ю.
О! Є чорнило! Ключ скрипковий
Артем малює на стіні з любов'ю.
Ось вже рядок , і другий вже готовий...
Палає кров'ю ключ скрипічний –
Пливе мелодія у вічність.
УКРАЇНІ
Ти завше будеш білим пілігримом,
Хоч потемніла вже одежа,
Ти вся зчорніла не від гриму –
Від попелу, руїни і пожежі.
Таврована "рабом", "врагом народа",
Ти воскресаєш, наче Фенікс-птах,
І йдеш у світ із отчого порога,
Змочивши ризи в праведних сльозах.
Тож хай пливуть дараби в вічність,
Повік хай пам'ять не зотліє
Про долі хрест непересічної,
Що і над нами десь зоріє.
2007 - ПОЕЗІЯ НОВОГО РОКУ - 2007
Автор проекту "Анумо знову віршувать!": В. М. Гонта.
Поштова адреса: virchi@yandex.ru
Адреси веб-проектів:
http://virchi.narod.ru
http://bashtanschina.narod.ru
Дизайн сторінки
© від 18.11.06 вер. 1.0
Роботу над сторінкою розпочато 19 січня 2007 року
додайте вірші, опублікувати поезії, додати власні вірші, розмістити вірші, веб-сайт української поезії, поетична майстерня, майстерня
української поезії, поетична сторінка, для розміщення власних віршів, колекція віршів, твори видатних поетів України, найкращі вірші, вірші авторів з України, форум поезії, обговорення віршів, біографії поетів, форум і спільнота поетів з України |
|
