|
Турчан Тарас Васильович народився 16 лютого 1987 року.
Проживає у смт. Турійськ Волинської області.
Шановні відвідувачі!
Представляємо вам стародавню землю Турійщини. Вслухайтеся у
назви її сіл і селищ, річок, озер, урочищ, і ви вчуєте в них
подих історії, мужню і поетичну душу народу. Проносилися над
цим краєм суворі вітри історії, лишаючи в живій пам'яті
поколінь карби про події сивої давнини, про дужі слов'янські
племена, які населяли цю землю. Були вони землеробами,
ремісниками, будівничими, а в годину небезпеки - мужніми
воїнами. Про це зустрічаємо згадки у перлині давньої
літератури - "Повісті временних літ", у Галицько-Волинському
літописі та інших давніх джерелах.
Сьогодні
Турійщина вабить до себе і чарівною природою, і душевно
гарними та щедрими, талановитими і працелюбними людьми, і
численними пам'ятками історії, археології, архітектури,
культури.
Площа
Турійського району складає 1206 квадратних кілометрів,
чисельність населення - близько 28,5 тисяч чоловік. Район
розташований у центральній частині Волинської області, має
залізничне сполучення з Києвом та Львовом, його територію
перетинають автомагістралі Київ-Ковель-Держкордон,
Львів-Володимир-Волинський-Любомль-Брест,
Львів-Володимир-Волинський-Ковель-Брест, залізниці
Київ-Ковель-Ягодин, Ковель-Володимир-Волинський-Львів.
У районі
налічується 33 унікальних озера карстового походження, що
дає можливість створити потужну структуру баз відпочинку,
розвивати зелений туризм, адже майже всі озера розташовані
серед мальовничих лісів. Є на Турійщині і багаті запаси
покладів високоякісної глини, яка ще у ХІХ столітті
експортувалася у країни Західної Європи.
...Ніжна й
велична у красі своїй земля Турійщини. Вона ласкаво вітає
усіх, хто йде до неї з щирим і відкритим серцем. І радо
показує все те, чим уславили її ратна і трудова звитяги.
Зрештою, завітайте до нас!
Так, це кінець, це все
Прийшов мій час піти,
Та вже кохання мого не знайти
І в тих місцях не побувати
Куди б хотілося піти.
Нажаль життя безжальна штука
Та видно ми самі такі
Ну що ж прощай мій вірний друже,
Мені давно потрібно йти.
Химерну віру ми здобули,
Пропащим шляхом ми пішли,
Та рвати шкіру у здобутках
Ми це забути не могли,
Де край тієї прірви?
Куди упала віра в рай
Де догнивають наші мрії?
Де те чого я так шукав?
Та смішно гляну я на себе
І вітру душу я віддам
І упаде бездушне тіло
На ласу темним хижакам
А душу вільну хоч без тіла
Ціню я більше за скарби
Бо я живу хоч і у мріях
Та за свободу я б убив.
ми разом йшли в життя,
безглуздо й безтолково
з стаканом у руці,
ми проводжали школу.
ми розлетілись в нікуди
простились і забули
та знов приїхали сюди
згадавши озирнулись,
було багато нас колись
лишились лиш краплини
і у очах давно нема
погаслої іскрини
хоча є дружба,
віри вже немає
у зорі, вічність і серця,
у дружбу вічну кровю вмиту,
у душу сильну мов гора,
але тепер лиш не зі зла
ми всі тихенько промовляєм
таке життя, таке життя.
Як хочу мати мрію я
Та мрія вмерла, а життя?
Життя іде безглуздою ходою
І не несе ні капельки спокою
Там сміх і радість пролітає
Моє життя давно його минає
Та світло і тепло живе.
Моє життя туди і близь не іде
Там жар кохання мріє на мосту
Та я туди ніколи не піду.
Лиш шлях свій май і йди по ньому
Вір лиш собі, не довіряй нікому.
Ми всі за рідну Україну
Ох як це ********* мені
Ми патріоти нашої країни
Ми вірнії сини твої
Та половина мови з них не знає
А половина звичаї ганьблять
А інші лиш запахло димом
Прижавши хвіст в кущі біжать
Ти янгол темноти..
Мов гріх солодкий
За все мене прости
Наш шлях короткий
До себе пригорни
Візьми до себе
До неба віднеси
І кинь на землю
А потім віднайди
І вирви серце
З собою його ти візьми
та віднеси на небо
Світанок з шелестом зіллється
Чудова пісня розіллється
Красою вічною приспана
Душа твоя завжди жадана
У гарних шатах ніч нагляне
Закриють небо зорі полум’яні
Заграє місяць на воді
Засну на березі ріки.
Хто вміє жити,
довго не живе.
Хто вміє вмерти,
Старості дождеться
Пишу вірша, сиджу один,
Курю, легеньким чаєм запиваю,
Це все, на цей момент
Нового більше я не знаю.
А за вікном кипить життя,
Мене давно воно минає
Дим, захід сонця,
Вірні друзі, кохання?
Ні нема кохання.
Сни, мрії , старість, телефон,
І це життя?
Я вірю в день і вірю в сонце
У душу світ і чарівну красу
У смерть повірю перед смертю,
Тоді згадаю про весну
Ці пелюсткі ці перші поцілунки
І теплі очі в темноті
І пролітаючі хвилинки
Які перетворилися в роки.
Життя мов сон
летинь немов краплина
проходить сон і ми кудись ідем
але не може виграти людина
той бій що миніколи не знайдем
Моя душа в моїх віршах
Мої вірші це лиш примара
Легенько з вуст вона зірвалась
І в аркуш тихо заховалась
В моїх очах, моє буття
Моє буття це темнота
Вона тихенько проковтнула
моє зневірене життя
Казати те що чути не бажають
І бути тим кого всі не сприймають
боротись з тим кого всі захищають
померти там де нас не памятають
пробити мур який ви збудували
зробити те чого ви не чикали
І буду битись за свою свободу!
да так щоб ви не забували
ПРИМАРИ
Вони , примари в темноті
сліпі і безпорадні
Ідуть сій шлях у сні
І думають про щасття
не знають віри і жалю
летять собі по вітру
вони мов сарана в саду
що губить наші квіти
примари ці реальні у житті
ми бачим їх що день
але не можем зупинить цього
тому що ми вони і є.
Вона прекрасна мов зоря
у неї погляд ніжний
її волося вітер теплий
її слова це пісня
для мене все це недосяжне
мов сон прекрасний та тяжкий
та все одно шукати буду
оту зорю що полюбив
пройдуть роки, пройдуть бажання
та віра згасне у душі
та завжди буду памятати
ті очі теплі і п"янкі
ПИТАННЯ ВІТРУ
Кого шукаю я в житті?
У кого вірити в душі?
Кого кохати більше волі?
Кого дарує мені доля?
Хто зрадить мене у вісні?
Хто принесе мені вінки?
Хто дасть мені любов пекучу?
Хто віру пронесе в душі?
Як все заплутано в житті,
І як буває важко йти.
Вперед іти не обертаючись назад,
І пробиватись через це сміття
Та вірно вірити в любов
Не забуваючи про кров
Яка тече в чужих тілах
Життя дає в моїх очах.
Чи вірити мені в життя?
Чи віру відпустити?
Чи з сонцем верх злетіть?
Чи з зіркою згоріти?
Та все одно, яка різниця?
Що буде а що ні.
Нам не втекти від цього,
Нікому не втекти.
Моє життя це віра
що десь закралась у душі сліпій
Моя любов це правда
Що помагає вибір свій зробить
Мій брат це місяць
Що завжди світить шлях в пітьмі
Моя сестра це туга
Що вірно йде за мною у житті.
Що сталося зі мною?
Не можу зрозуміти.
Мене воно тривожить
Важко далі жити
Прийде воно до мене,
Я вірю, досить скоро.
Але що принесе?
Не дізнаюсь я ніколи.
МИТЬ
Один до одного ішли
По місту десь у тишині
Та ледь торкнувшися рукою
У різі сторони пішли
Я щось відчув, і ти відчула
Та ця секунда промайнула
І голос твій у тишині
Десь прозвучав немов у сні
Навік його запам’ятаю
Та не судилося мені
Хоч раз до тебе доторкнутись
у цьому сні...
Про душу прокляту співаю
Про те що так давно шукаю
А ти знайшла і не шукаєш
Ти мене більше не кохаєш
Я так кохав, а ти не знала
Я серце рвав, а ти співала
Нажаль співала не про мене
А я вмирав з тобою в серці
Так тихо, тихо крапають краплинки
І тихо, тихо серце калата
І в тишині біжать мої хвилинки
Життя іде не повертаючись назад
Двадцята осінь за вікном минає
Приносить тугу у моїй душі
До краю тихо мене наближає
І забуття приносить назавжди
Ще скільки вереснів закоханих лишилось?
І тихих безнадійних вечорів
Коли мій шлях закінчиться у прірві
Душа згорить у незабутніх снах
Ні тихі вечори ніколи не забуду
Як ці хвилинки прориваються крізь час
І тихо, тихо крапають краплинки
Які відносять нас у забуття
Ти
стерво миле серцю
Кричу тобі у слід
Що більше я не можу
Терпіти це в собі
Ти змусила кричати
Крізь біль і рвані рани
Простити я не можу
Лиш прірва вже за нами
Собі я кіл всаджу у серце
І в прірву упаду
Тебе я там забуду
Без тебе там згнию
Молю Вас зупиніться
Розкрийте очі подивіться
Згадайте предків і батьків
Згадайте славу і невдачі
Пробачте всім хто пробачає
І йдіть вперед, не оглядайтесь
Я Вас молю не повертайтесь
Життя мов сон
Немов ота примара
Яка загнала нас у кут
Вона нас всіх пережувала
І плюнула в далеку путь
Ні ми не ждем!
Ми гордо йдем!
Туди куди веде дорога
Але тихенько там в душі
Вагаємся чи йти туди.
|
