Я ТЕШУ ЗАЛІЗО

Тешу й стругаю чоло сталеве,
Аж загоріли щоки!
А в небі хмари – невпинні леви –
Біжать у світ широкий.

Подруга в мене – зубата пилка,
Друг – молот твердолобий.
У світ поїду у вільну хвильку ...
Лиш пальцями по ґльобі.







Я ПЛАЧУ,
    СЛЬОЗИ ЧЕРЕШНЕВІ

Чому пішла я геть від тих
Зелених яблунь, груш похилих ?
Ще гагілковий спів не стих,
Чічками грають небосхили ...

Пішла у світ – був рівний плай –
За сонця заходом вишневим.
О Черемоше, ти не лай,
Я плачу, сльози черешневі ...







ВЕЛИКА ФУҐА

Ти нічого не ждеш
Ні від Бога, ні від мене
В накресленій еліпсі твого дня,
Повного простих речей, –
Тільки може кілька ниток веселки
Над Верхами Органів 3,
Кілька зрілих слів,
Щоб злетіли з моїх уст,
Як цвіття з вагітних яблунь,
Кілька смеркань над роялем.
Моя велика Фуґо!
Я – твій контрапункт
В трагічному відтінку слова







CHORINHO

Через вікно хлипала флейта
Мелодію на жвавих нотах.
Було над морем. Смуток
Лягав хвилею нам під ноги,
І рештки сонця перелилися
За келих гір. І вперше
Я відчула, що в саду
Цвинтарно тхнуло листя,
Не було слів, ні жестів,
Тільки голе життя.

Ми в Римі, мій Друже !
На Вія Аппія вдарив град.
Ви знаєте, що я гадаю ?
Схопити в долоню блискавку
Й заховати енергію !
По тучі зійшли при дорозі
Гробівці грибуваті,
Зазеленіли ще дужче
Пінії й кипариси.
Друже мій милий,
Я не кохаюся в мощах, як знаєте,
В душних катакомбах !
Багато з того, що бачила,
Дивне мені, неначе зцілований
Палюх 8 на нозі святого Петра.
(Чи Ваш кардинальський перстень
Вірні так само зужили ?
Я не доглянула.)







БАЛАДА
    ПРО
        ФІҐОВЕ ДЕРЕВО

“Я – біблійне фіґове дерево,
Що не вродило плодів.
Не гойдаю на своїм тілі
М’якости листя, як інші,
Не опірююсь цвітом;
Оберігаю своїм гіллям :
Довгими пальцями, довгим волоссям,
Якесь молоде гніздо
І грію чужих пташат.
Часом манна мене покриває :
Здається, що це – пелюстки.
Ірійні кличуть ключі :
– Ти ростеш на пустелі,
Стелиш коротку тінь
І не знаєш, для кого.
Ти самотнє, – кличуть ключі,
Але вони не впізнали
Вихра пустелі, що здатний
Здійняти пуверх піску,
Сараною затьмарити сонце,
Обернути тотемом з оніксу.
Вітер говорить зо мною,
Хусткою мені розгортає
Вісті з далеких кінців.
Є й подорожні хмари зі світу :
Небо висить повне кадильниць !
Є дощі, що підмивають коріння,
Щоб повалити мене. Такий їм наказ,
Бо я – те біблійне дерево,
Що не вродило плодів”.

Так говорило фіґове дерево.
Чумацький Шлях простирадлом
Висів на його гілках.
Перед іконостасом сузір
Воно приклякло в дожиданні
Святого кострища,
В якому мало згоріти.

І в рані серця, болючій від ласки,
Зачався його перший плід.







ГУЦУЛЬСЬКА НІЧ

Ніч у киптарі, вишитому жоржинами,
– Молодиця розпалена в танці :
Розвіяна хустка, розтоптані постоли,
І намисто розірване бренить зорями.

Не один леґінь скотився в провалля,
Втопився в броді, повалився від кулі,
Заки обняв її пояс гадючий
І отруївся жалом поцілунка.

 





НОВІ ЛЕҐЕНДИ

Мольфари й упирі
Вішали леґінів на ялицях
До звуків гармошки.

На фірах везли
Юнаків і дівчат у вишиванках,
З руками пов’язаними
Колючим дротом,
Уже без очей.

Це – нові леґенди Гуцульщини.
Світ їм не вірить.







МОЛЬФАРИ

Золотозубі мольфари
Понапихали свої бесаги
Нашим добром.

Люто заіржав Черемош,
Об Сокільське вдарив копитом :
“Під котрим каменем спить Довбуш ?
Треба збудити !”

Мольфари в шинку бенкетують,
Підносять чарки пінисті.
Довбуш бариться.
Вже не ірже Черемош,
Тільки ячить.







ГОДІ

годі
віслюком із замотаними очима
день за днем рік за роком
ходити колом
тягти воду
на чужі плянтації
вдячна за торбу вівса
і за хомут

уже сверблять крила







ДЕСЬ ЗАВМИРАЄ
В ЛІЩИНІ...

десь завмирає в ліщині
голубий зозулі голос
скільки літ накувала ?

відгоріли пожари осені
відпливли всі потоки у вічність
блукає зима по обголенім полі







ВДЯГАЮСЯ
    В НЕБО І ХМАРИ

вдягаюся в небо і хмари
в кучеряві кущі й дерева
в надбережні палати й вежі
у схід сонця і в його захід
у птахів тварин і людські постаті
що черпають з мене воду
вдягаю юність і старість
мілке щастя і горе глибоке
швидкоплинні красу і славу

все тоне в мені мов час







БИЧ СВІТУ

не спромігся взяти тебе
крем’янецька горда твердине ?

взяв тебе час

горнуться пишні сади
вілли і вулиці
до стіп бувальщини

всі підвладні
потокові часу
що забирає з собою
бастилії й башти
лівреї ліри і лаври

Автор проекту: Гонта В.М.
Адреса: Україна
Миколаївська область м.Баштанка
Поштова адреса:virchi@yandex.ru,
Повна адреса сайту "Анумо знову віршувать!"
www.virchi.narod.ru

Роботу над сторінкою розпочато 5 листопада 2006 року