| |
ЗМІСТ ТВОРІВ
ДВАДЦЯТЬ ТРОЯНД
БІЛІ ЖУРАВЛІ
Ярмоленко Лариса Анатоліївна народилася 20 березня 1969 року в селі Соколів
Червоноармійського району Житомирської області.
У 1986-му році закінчила Новоград-Волинську середню школу №2.
У 1991-му році – літературний факультет Бєлгородського державного університету
імені М.С.Ольмінського. У 2000-му році – дефектологічний факультет Національного
педагогічного університету імені М.П.Драгоманова. Нині працює логопедом
Новоград-Волинського ТМО.
Перші прозаїчні спроби побачили світ в літературному
альманасі Звягельщини "Зерниця" (2000 р.).
Друкувалися віршовані твори в періодичних виданнях району та
області.
У 2001-му році вийшла друком перша збірка поезій "Моєї мрії
зоряні троянди".
Багаторазово брала участь у конкурсних програмах Новоград-
Волинська, Житомира, в передачах обласного телебачення.
Дипломант обласного огляду художньої самодіяльності
аматорських колективів (Житомир, 2001 р.).
Виховує сина.
ДВАДЦЯТЬ ТРОЯНД
Всім, хто вижив і пройшов,
Всім, хто в "Чорнім тюльпані"
Вже повік не побачить весняну красу,
Материнським сльозам,
Що чекали з Афгану,
Всі троянди землі я у пам'ять несу!
Догорали заплакані свічі...
На колінах слова промовля...
"Отче наш", – шепотіла вже тричі,
І під нею здригалась земля!..
Не від сліз – то страшні були сльози!
Не від слів, – світ від них шаленів,
Бо згадала, як в "чорнім тюльпані"
Із Афгану синочок летів.
Вісім днів, а сьогодні – дев'ятий.
Син єдиний, як це пережить?!
Двадцять років тому на світанні
Ти почав в день цей, синку мій, жить!
В день народження я до могили
Двадцять білих троянд принесу,
Повернися до мене, єдиний,
Повернися додому, прошу!
...Задрімала, на руки схилила
Посивіле від горя чоло...
В мить цю очі його просвітліли...
І на фото щось дивне було...
– Мамо! – мов наяву посміхнувся, –
Моя рідна матусе, не плач!
Я ж до тебе крізь жах повернувся,
Воскресять мене двадцять троянд.
Вже світало. У сивім тумані
Серпень роси стелив по траві.
Це не пам'ять в тривожній омані,
Але що ж непокоїть її?
Довгим видався шлях до могили.
Йшла крізь вічність до нього сюди.
– Здрастуй, сину! – коліна схилила, –
Чи почуєш мене ти? Прости!..
І лиш квітів торкнулась рукою,
Чи то небо, чи Всесвіт горів?!.
– Чую, мамо! – мов десь за спиною
Тихим голосом син відповів.
Озирнулась... О, Сило Небесна!
Син живий перед нею стояв.
В день народження хлопчик воскреснув.
До життя її Бог повертав!
– Мамо рідна! То вийшла помилка:
В Кандагарі з полону я втік,
І у горах стареньку афганку
Випадково вночі я зустрів.
Був поранений, кров'ю залитий,
Від тортур: де є морок і жах,
Врятувала мене чужа мати,
Щоб вернути до тебе назад...
Боже! Хто ж то лежить в тій могилі?..
Жах – то доля, а може, життя?..
Поховала чужого я сина,
Хтось чекає на рідне дитя...
...І вже вдвох не могли стримать сльози.
Світ, здавалось, кричав і тремтів!..
На пелюстках – і сльози, і роси...
В небі ключ журавлиний летів...
БІЛІ ЖУРАВЛІ
Було давно це, та вже все минуло...
З тих пір пройшло багато літ і днів.
Від жінки однієї я почула
Історію про білих журавлів.
В малесеньку селянську, білу хату,
Де щастя вирувало в рушниках,
Прийшла біда: ще молодою мати
В двох діток помирала на руках...
"Мої кровинки, – тихо посміхнулась, –
Вам полишаю долю та життя,
Щасливі будьте!" – й мовчки відвернулась.
З її очей скотилася сльоза...
Матусю люди й дітки поховали,
Малий синок і старшенька дочка.
У вирій журавлі вже відлітали,
У вічність з ними мама відійшла.
Та час минав. Ще не пройшло й півроку,
Як тато одружився вдруге, знов.
Прийшла в оселю жінка ясноока,
Чужа, не мати, мачушина кров.
"Які гарненькі!" Діти відвернулись:
"Ти нам не мама, ти для нас чужа!"
Хлоп'ятко до сестрички пригорнулось.
До мами знов стежина привела...
Ясніли дні, дорослішали діти.
Та час минав, щороку повесні
Матусі несли перші ніжні квіти,
Знов повертались білі журавлі...
І сталось так, що однієї ночі
Прийшла матуся сину уві сні,
Сказала тихо: "Рідні, як я хочу,
Щоб світлими були всі ваші дні!
Мої маленькі, любі ластів'ята,
Нас розлучила доля на віки.
Хай відтепер для вас, мої малята,
Ця жінка стане рідною таки.
А я за вас радітиму крізь сльози
Росинками на перших пелюстках.
Скажіть їй: "мамо" – і у мить ту божу,
До вас вернусь я в білих журавлях...
...їв мить святу, коли найперші краплі
Сльозами рос торкнулись пелюстки,
Серця зустрілись... З рідним словом "Мамо!"
До жінки пригорнулись малюки.
...І закружляли птахи біля хати,
Мов голос мами линув до землі!
З небес раділа їхня рідна мати,
Кричали довго білі журавлі...
опублікувати поезії, додати
власні вірші, розмістити вірші, веб-сайт української поезії, поетична майстерня,
майстерня української поезії, поетична сторінка, колекція віршів, твори видатних поетів України
митці поетичного слова, твори видатних поетів України,
поетичні сторінки, історія поезії, поетичні школи, найкращі твори земляків -
українців, добавить стихи, коллекция стихов, произведения украинских поэтов, опубликовать стихи |
|
