|
ДжАмалУнгма
вільна етимологія кохання
Двійко дітей і сонця жовтий диск.
Безмежний океан. Маленький острів.
Різницю діти відчувають гостро.
І дивний вимальовується простір:
„Обмежена безмежність”, – в чому зиск?
Вони удвох будують навіки
Священну Джа. Їх звуть Амаль та Унгма.
Вона плете каблучку Нібелунга.
Він – оре землю первозданним плугом.
Він і Вона, чи то Вона і Ти?
ЯТОМОРЕ
Море приходить до мене повз вікна –
Дотиком солі на вогкій щоці.
Море трима Аю-Дагові ікла
І не збивається на манівці.
Шурхіт таємний нічного створіння –
Море безкрає ридає дощем.
Вітер на попіл стирає каміння...
Море на попіл стирає мій щем...
Море – це місто із мушлів й коралів,
Де кашалоти й медузи повільні –
Аристократи.
Але в ідеалі
Море – це я і мої сновидіння.
СВІТЛИНА 1914 р.
Що в тій світлині? –
Жінка вельми мила
Із книжкою.
Напружено-позова.
О, горда пшечко, я не знаю мови!
Поміняні на хліб ті перли білі
(у 33-ім...)
Нагадає нині
Що ти БУЛА! – Браслетка з соколами
Та ця світлина –
Жовта й старовинна,
Де ти сидиш в кучериках волосся
І напис на звороті: „Тося.
1914 р.”
ФІЛОСОФІЯ
СВІЖЕВІДМОРОЖЕНОЇ
РИБИ
Коли прокидається риба
Вона мислить дуже повільно
Осягаючи в плетиві звивин
Найостанні свої сновидіння
Риба знає, що світ – то є плинність
Він розчинений в кризі й воді
Де немає спокуси плодів
А є тільки натхнення й видіння
КИЇВСЬКА НІЧ
Два подихи чи один?
Два погляди чи один?
Два дотики чи один?
Дим...Дим...Дим...
Клубочиться Глибочиця
Закручує Кудрявцем
Я знаю як тобі хочеться
Запросити мене до танцю
Задимлені туманами
Закохані цими ярами
Заховані поміж Валами
Ми...Ми...Ми...
Намалюй мене
Поцілуй мене
Пригорни мене
Ти
ВЕРЛІБРИ?
Верлібри – каламутні і
Кольорові бульки
Розливаються в роті
Хвилями й кульками
Виробляють бурлескний
Ляскіт
І лопотять рулади
У Мілані
Верлібри каламутні й
Вульгарні, але
Лише, бо крилаті бурульки
Урло-орлу-ороло-урулу!
Ла-ло-лі-ли-урли!
P.S. для мене “верлібри”
– Це щось схоже на “зябри”
І, водночас, словоплутанина.
В ПРОМІЖКАХ
Пологовий будинок, Універ,
Собор з дзвіницею і світиться лікарня,
А в проміжках: Стругацькі, Агасфер,
Квіти, міліція, трупарня
Циган, собаки, бабки, молодик,
Асфальт і вечір, зрізані дерева,
А в проміжках: замріяні воли,
Узвіз, Марго, Булгаков, королева.
Сусіда в капцях, сірники, журнал,
Згадка про нього, тепло, відпустив,
А в проміжках: ВФБР, фінал,
Реклами, вулиці і виставка котів.
Вогні, тролейбус, сутеніє вже,
Друзяки вірні, гляньте, ніч от-от,
А в проміжках: ...роботи Фаберже,
Повітря, сніг, Екзюпері-пілот
А в проміжках, а в проміжках – життя,
Не втиснуте в словесну каламуть,
А в проміжках: лоскотне відчуття,
Що в глибині тихенько плаче суть
КИЇВ (анатомічно)
Я блукаю провулками звивин
Йду проспектами нервів та вен
Між судин і суглобів мій Київ
Десь під ребрами зліва живе.
Й проростає волоссям крізь череп
Й визирає очима на світ:
Кожен подих – то вибір чи жереб?
Кожен крок – то є прірва чи лід?
Не торкайся до сонцесплетіння!
Зріють в ньому з гіркоти й краси
Ті, що стали за Києвом тінню –
Мої чорні Поліські ліси...
ЩО В КИЄВІ МОГО?
Що в Києві мого? – Лук’янівка, Татарка,
Кирилівський спаплюжений гайок
Й хрущовська дача (мов облізла миша),
Ріка-Смородина, де спить правічний змій,
Іще мої Кудрявець, Щековиця,
Узвіз (старі майстерні на Узвозі),
Свята Софія й не святий Богдан,
Подолу вулички (ці близнюки Одеські,
Бо будувались за одним зразком),
Покровський, Лавра, ще Труханів острів
І Тато мій – це в Києві моє.
|
