Прага  Празька
школа
поетів

 

 

Юрій Липа

Біографічна довідка

До поетів-пражан

До творів українських поетів

 

І ПРИЙДЕ ЧАС
МОГИЛА НЕЗНАНОГО БІЙЦЯ
ЩОДЕННИЙ БІЙ


 

Догори

   Юрій Липа (1900—1944) — видатний український мислитель історіософського та геополітичного спрямування, поет, прозаїк, перекладач, лікар. Народився 1900 р. у м. Одесі в сім'ї Івана Львовича Липи — відомого політичного діяча, письменника, засновника першої української політичної організації «Братство тарасівців», що проголосила своєю метою боротьбу за самостійність України. Початкову освіту здобув у гімназії № 4 м. Одеси. Навчався в Новоросійському (Одеському) університеті. 1918 р. у складі одеської студентської сотні брав участь у боях проти російських шовіністичних організацій і допомагав військам Директорії здобути Одесу.
    З осені 1920 по 1922 рік перебуває у таборі для інтернованих вояків Армій УНР та УГА у Тарнові. На цей час випадає початок активної літературної діяльності та утворення літературного об'єднання «Сонцесвіт», до якого, крім Ю. Липи, входять Наталя Холодна, Микола Ковальський, Борис Лисянський. 1922 р. вступає на медичний факультет Познанського університету в Польщі. Зближається з літературною групою «Митуса» (О. Бабій, В. Бобинський, Р. Купчинський) і друкується в часописах «Літературно-науковий вісник», "Митуса". Саме на шпальтах ЛНВ з'явилася друком більшість творів Ю. Липи. У 1928 р. пройшов однорічний курс навчання в Школі військових підхорунжих польського війська, після закінчення якої в 1929 р. закінчив Вищу школу політичних наук при Варшавському університеті. Цього ж року у Варшаві ініціює створення літературної групи «Танк» (проіснувала тільки рік), яка, певною мірою, розколола Празьку поетичну школу. Цим кроком Ю. Липа прагнув звільнитися від ідеологічного впливу Д. Донцова. До цієї групи входили «пражани» Є. Маланюк, Н. Лівицька-Холодна. О. Те-ліга, а також багато інших літераторів. У 1933 Ю. Липа ініціює створення літературної групи «Варяг» (1933 — 1939), а також журналу «Ми» (проіснував до 1939 р.). Деякий період студіює медицину в Лондоні.
    1940 р. у Варшаві разом із професорами Л. Биковським, В. Щербаківським, В. Садовським, І. Шовгеновим Ю. Липа створює Український Чорноморський Інститут, а невдовзі також Український Океанічний Інститут та Український Суходоловий Інститут. Науковий та політичний авторитет Ю. Липи стає настільки великим, що на нього звертають увагу нацисти і пропонують йому очолити маріонетковий український уряд, але він відмовляється. У 1943 р. за активну політичну та наукову діяльність отримує ультиматум від польської Армії Крайової (АК) з вимогою покинути межі Польщі. Цього ж року переїздить до м. Яворів на Львівщині.
    У 1944 р. Ю. Липу, коли він вибув на лікування одного з поранених вояків УПА, було жорстоко закатовано енкаведистами.
    Його перу належать брошури «Союз Визволення України», «Королівство Київське по проекту Бісмарка», «Носіть свої ознаки», «Гетьман Іван Мазепа», які побачили світ у роки національно-визвольних змагань 1917—1920 рр., «Українська доба», «Українська раса» (1936), поетичні збірки «Світлість» (1925), «Суворість» (1931), «Вірую» (1938), славетна історіософсько-геополітична трилогія у книгах «Призначення України» (1938), «Чорноморська доктрина» (1940), «Розподіл Росії» (1941), роман «Козаки в Московії» (1934), трьохтомник новел «Нотатник» (1936). З 1933 по 1937 рр. Ю. Липа опублікував низку наукових досліджень з фітотерапії, зокрема, «Фітотерапія», «Зутріууит Азіег в відживлюванні ді гей», «Фітотерапія в деяких хворобах переміни матерії», «Лікування зелами хронічних хвороб», «Вереди старечого віку до гоєння», «Рослини й лікування», «Історія зелолічнитцва», «Значіння рослинних середників при лікуванні діабету», «Фітотерапія хвороб травленевих органів», «Рослини проти статевого безсилля», «Лікувальні рослини в давній і сучасній українській медицині» та інші.

 


 

Догори

І ПРИЙДЕ ЧАС
І
І прийде час, коли твої учинки
Обернуться й повстануть проти тебе;
Як вояки, зберуться навкруги
І зброєю грозитимуть тобі,
Нагому й безборонному.
А потім
Посходяться ще вчинки-фарисеї
І відчитають лживі обіцянки,
І вимагатимуть, щоб сповнив ти їх;
І прийдуть ще повії по заплату.
Ти всіх приймеш без слова. Тільки станеш
І вислухаєш кпин, погроз і лайок,
І сповнишся гіркотою страшною,
І, очі звівши, скажеш: — Боже, де Ти, де Ти?
І на той жаль бездонний Світло скаже: — Тут.
І на той смуток Світло загориться,
І юрби вчинків, з'єднані у Світлі,
Закаменіють, збліднуть, відійдуть,
І врешті будеш ти із Світлом сам на сам,
Чого був спрагнений ти все життя...
Лишень, відходячи, зупиняться два вчинки,
Найліпший і найгірший, озирнуться й скажуть:
- Так, це була людина, - й відійдуть, обнявшись.
II
О, вийти б несподівано з неволі
Тілесності — на простір, виднокруг,
І буть як вітер і як день у полі...
Радіймо, серце,— ось приходить Друг,
Той Друг, що лагідний, що — в брамі, на сторожі
До світла іншого, де інші квіти, Божі.
III
Пребудь в мені! Все ближче ночі тінь
І тьма — густіша. Боже, вдалечінь
Відходять блага й сили помічні,—
Безпомічному поможи мені!

Наш день малий, він швидко проплива.
І втихне сміх, і слав минуть слова,—
Нехай же змінні загасають дні,

Ти, що — незмінний, о пребудь в мені.
Молю Тебе! Не будь лишень на мить,
А, як до учнів, злинь, щоб говорить.
Як лагода, як визвіл заясній,
Не проминай,— зостань в душі моїй!

З'явись і сповнись мною! Борони
Від страху жить, від труду, що як сни,
Хто ж, як не Ти, підпора й провідник,
Що в сонце й бурю вестиме повік?

Свій хрест подай, як звідси буду йти,
Шлях освіти, верхівлі освіти,
Де рай цвіте, а не чуття земні.
Життя чи смерть,— а Ти пребудь в мені.

  

 


 

Догори

МОГИЛА НЕЗНАНОГО БІЙЦЯ
І
Лице моє закрите, я є Жертва.
Приходжу й дарую, рятую і живлю.
Не ті є найважніші, що говорять,
Не ті є найважніші, що названі.
Нас, неназваних, мовчазних,
Господь Утверджує й провадить, і ми чиним.
II
Голос:
Могило Незнаного Бійця,
Що впав в Україні,—
Я приношу смутні серця
І мій розпач гнівний;

Забагато підлих днів
Облягає душу самотню,—
Де ж ти, що впав, що горів, що вів,
Поручнику, свою сотню?

Де ж ви, дитячі ручки жінок,
Що підпалювали амуніцій склади,
Що лиш усміхом мужности поток
Перемінювали в водоспади?

Де ж ти, що за Нових Людей
Упав під кулями, повстанче?
Обізвіться до мене, крізь людський ґлей,
Крізь м'ясо самиче і самче!

Обізвіться в червоній імлі життя
Ви, прегарні блискавки смерти,
Невже ви — мертві,
Питаю я?

Одповідають голоси:
Ні, це — мертва, людино, твоя
Безнадійна, вбога надія, -
Ми — саме життя, земля, буття,
Не тліємо — вієм.
Ми — істота днів, ми — Дія!

Ми в надлюдській напрузі,
У кривавій тузі
Перейшли Поріг,
Але вічно над вами, тобою
Сурмить наш ріг.
(Ріг сурмить.)

Там, де сталася смерть,— там станем.
Там, де слово кріваве «Слава!»,
Нерухомим табором станем,
У польоті затримані станем,
Щоб ісповнитись — вами!

Жаден крик не пропав в порожнечі,
Жаден зойк — Україно —
Ті слова зависли — предтечі,
Ті зачини — зариси Речі,
Що гряде невідмінно.


 

Догори

ЩОДЕННИЙ БІЙ
1
Неправдою — кожні стіни,
Перегороди і стелі,
Коли чую голос змінний
Долі своєї;

Як ловлю той голос у сіті
Розуміння свого,
Голос глухий і неситий
Про здобич
2
Ім'я сучасного — ми,
Ім'я будуччини — чин,
Хто опинився,— той служить тьмі,
Хто в поході — звитяжить він,
Він підлетить, як орел,
Він зіллє все,
Що з глибоких джерел
День нам несе.
з
Мертвота, стерво живуче
Є все, що творить тіло,
Коли в щоденності тучі
Архангелів меч і крила
Серце людське не узріло,
Коли серце не повстало
Над буднями своїми,
Як вічності знак — Хорала,
Що незглибимий.
4
Щоденний бій, мов корона
На чолі Того,
Хто є істота Закона
І зерно всього.
Щоденний бій — молитовні
Сурми для Того,
Хто держить дві чаші повні
Всесвіту всього.

Догори

До поетів пражан

До творів українських поетів

Автор проекту: Гонта В.М.
Адреса: Україна
Миколаївська область м.Баштанка
Поштова адреса:virchi@yandex.ru,
Повна адреса сайту "Анумо знову віршувать!" www.virchi.narod.ru

 Роботу над сторінкою розпочато 3 вересня 2005 року

 



Hosted by uCoz