Ігор Муратов  Майстер першої руки - Штрихи до портрета подвижника -

До творчості І.Муратова

До поетів
 

Автор - Микола Козак

Майстер першої руки
- Штрихи до портрета подвижника -

(надруковано у суспільно-політичному, науковому і літературному
місячнику "Визвольний шлях" у квітні 2001 року №4)
 

    ... Поезія Ігоря Муратова - явище галактичне, всеосяжне, потужне.... Поезія Ігоря Муратова живе своїм життям із турботами і клопотами, із бунтом і повстанням, а іще непідвладна повівам, вона наступальна і запальна, а іще глибоко сокровенна, наче сповідь, а в стривожений час кличе на вічні барикади...
    Поезія Ігоря Муратова зазнавала, та й зазнає нині, доброї ласки, неабиякої цікавости, щирої любови, з одного боку, а з другого - знущань залізнооких із катівничої Системи нелюдів.
    Злети на незбагненну височінь та падіння у прірву відчаю.
    Хто здужає?
    Йому, майстрові, істинному синові України, судилося заживо долати адові кола та виходити з них нескореним ані нацистськими концтаборами, ані, блюзнірством доморощених можновладців із батогом та пряником у руках.

Ніч прожену, розвію.
    Подолаю
Навалу ненависних сновидінь,
В яких, самотній, мучусь і волаю,
І назирці за мною - страх, як тінь.
Вік проживу в ім'я незнаних років,
Плекаючи земну стобарвну цвіть,
Аби мені щодня - щасливий прокид,
Аби щодня - святої віри мить.

    ... Академічна освіченість, велике чуле серце поета, вроджена інтелігентність, високість задумів, наполегливість, відчайдушність...

... Гострий, мов лезо...
... Іскрометний жартівник...
... Надзвичайно цікавий співбесідник...
А іще - співчутливий критик-рятівник.

    Їхали до Муратова з усіх усюд: з Карпат і Запоріжжя, з Полтави і Галичини, з Півдня і Півночі України, їхали як до доброго порадника з надією на захист, на порятунок... Напишіть Слово про першу збірку... Хочуть посадить за вірші... Запроторять до божевільні...
    Апостольську добру вдачу поета згадують і донині.
    Ігор Муратов - майстер першої руки. Про прозу письменника написано багато і ґрунтовно. Як публіцист - вважаю, досі в Україні немає йому рівних за пристрасністю, за дотепністю, за оригінальністю думок, за вишуканістю стилю. Про ораторські здібності Ігоря Муратова кажуть -легендарні! Він автор числених п'єс, кіносценаріїв, оперних лібрето... Але, перш за все, Ігор Муратов - Поет.

Добро і Зло в тривозі важу,
Гріхи й розгрішення земне,
Братерства міць і силу вражу,
І вічне, й те, що геть майне.
Тремтять мої тарелі дивні,
Уважно гир нових ждучи,
І кожна - все на тому ж рівні,
Не переважена нічим.
А я?! Мов ревище ревуче.
Почувши серце,
    «Вже пора!» -
Кажу -
    й кладу своє горюче
На ту тарель, де біль Добра.

    Боєць і сіяч, сіяч і боєць, як колись козаки: шабля і плуг, плуг і шабля. Дай нам Боже дорости до його високочолості, до його глибини, до прозорості. Він зернистий і колосковий, загадковий і стривожений. З роду бунтарів, він у невпиннім бою за сокровенне і святе.

Постраждаю за Христа...
Він терпів не для терпіння,
Біль його - моє кипіння,
Що на бурю вироста.
Хай течуть у попіл очі.
Та речуть слова пророчі,
Слухай правду. Русь свята...
Постраждаю за Христа.

    А нумо гляньмо на творче оточення Ігоря Муратова. Хто поруч? Муратов і Тичина, молодий Тичина і пізній Муратов, Муратов і Свідзінський, Свідзінський і Муратов... Олекса Веретенченко називав Ігоря Муратова своїм учителем.
    Ігор Муратов і Ліна Костенко, Ліна Костенко і Ігор Муратов - дві яскраві зірки на літературному обрії...
    ... Пригадую, як редколегія часопису «Прапор» під натиском обкому компартії відхиляла поему Ліни Костенко «Берестечко» та як він протистояв їм...
    Свого часу Ігор Муратов сприяв друку поезій Василя Стуса... Ще нікому невідомий Павло Мовчан отримав рецензію-благословення на поему «Ван Ґоґ» з теплих рук Муратова...
    А іще Роберт Третьяков і Муратов... Валентин Мисько і Муратов... Великий майстер засівав літературну ниву добрими іменами, здібними творцями.
    ... Вимогливий до себе і доброзичливий до молодих... Маючи невиліковну хворобу, поет нікому не жалівся, працював, творив...
    ... Гарний на вроду... Скромний і людяний... Тонкий психолог... Духовний...
    Літа безжально відкопитили, страшна тиша без Ігоря Муратова, без Василя Мисика, без Івана Виргана... Харків осиротів, Україна осиротіла. Які світлі постаті, які глибокі душі, які пружні думки...
    То хай же оці поезії Ігоря Муратова, досконалі, як свіжий хліб, як джерельна вода, осяють наше буття і подадуть надію. «Живому - жити»!

Не думати б...
А думається, лізе, -
І не про щось:
    про все,
        про цілий світ.
У ревищі тотального заліза
Стою собі, замріяний піїт.
Розгублений...
    Трибуном би, трибуном!
Оракулом...
    Пророком...
        Сурмачем!
Віддати кожне слово
    буйним лунам,
Підперти світ
    натрудженим плечем.
Тривожністю
    з'ятрити, наче сіллю,
Ще й віщим словом,
    що на сполох б'є...
А тут біліє ніжне ромен-зілля
Й сурмі сестрою рідною стає.


СОНЯЧНИЙ РЕКВІЄМ

Співця проводжають
    в останню путь.
Чотири вдови
    за труною бредуть:
Перша вдова -
    невтішна жона,
Друга вдова -
    коханка смутна,
А третя вдовиця -
    гучна його слава,
Четверта - це заздрість
    до нього лукава.
І тільки
    пречиста
        його наречена
Не проводжала
    на цвинтарі мерця,
Бо й зовсім не знала
    про смерть співця:
То була його пісня натхненна.
1961

РОЗГРІШЕННЯ

Мені явився дух небесний,
Сам - шестикрил, в руці - коса,
І мовив: «Тричі ти - воскреслий,
Твори гріхи і чудеса.
В бою під танком, у неволі
Й з-під хірургічного ножа
Утік од трьох смертей - доволі!
Ти - сталь, яку не їсть іржа.
Віднині будеш божим братом,
Надбаєш всі його права:
Будь благодійником і катом,
Як він, а решта - трин-трава.
Діставши місію безкарну,
Даруй прихильність і карай».
І зник у зоряність захмарну,
Де радіяція і рай.

І віщий день запав за тучу,
І вечір виринув із тьми,
І силу я в собі гнітючу
Відчув над часом і людьми.
Дивились очі всюдисутньо
У таємниці душ людських,
І передбачені їх судьби
Тремтіли в пазурях моїх.
Я міг комусь навісить орден,
У прах розвіять братній дім,
І підписать безвинним ордер
На вічну тундру й Освенцім.

Та замість вічної відради -
Стежину славити слизьку,
Від необмеженої влади
Відчув я смерть свою близьку.
А надовкіл уже лукаво
Юрмились орди лестунів,
І щось на обрії криваво
Будило чийсь одплатний гнів.

О, повернися, шестикриле.
Візьми дарунок свій назад,
Я - смертний, як себе не силуй,
Ні Бог, ні чорт мені не брат.
За смерть в собі раба і ката
Безсмертям вічним заплачу.
Коли ж до мене знов - кирпата,
Чим чорт!.. Дай Боже, утечу.
17-18.VIII.1967

СЛОВО ПЕРЕД СПАЛЕННЯМ

Постраждаю за Христа:
Можновладним плюну в вічі,
Хоч і знаю - буде мста,
Буду проклятий я тричі,
Й на тортурному вогні
Очі випечуть мені,
Все окриє тьма густа, -
Постраждаю за Христа...

Постраждаю за Христа...
Б'ють в набат мої вериги,
Йде відлига, скресне крига,
Степ обійми розпроста
Для ошуканих, нездатних
До звитяжних битов ратних,
До жертовного хреста...
Постраждаю за Христа.

Постраждаю за Христа.
Він терпів не для терпіння,
Біль Його - моє кипіння,
Що на бурю вироста.
Хай течуть у попіл очі,
Та речуть слова пророчі,
Слухай правду, Русь свята...
Постраждаю за Христа.
26.V.1972
 

На початок

До творчості І.Муратова

До поетів
 

Автор проекту: Гонта В.М.
Адреса: Україна
Миколаївська область м.Баштанка
Поштова адреса:virchi@yandex.ru,
Адреса сайту: virchi.narod.ru

Роботу над сторінкою розпочато 25 квітня 2006 року