|
|
|
Александров Володимир - Ти несись, мій спів, з мольбою
Антонич Богдан-Ігор - Село
Життєвий та творчий шлях Збірки: "Привітання життя", "Три перстені", "Книга Лева", "Зелена Євангелія", Інші збірки та твори поза збірками
Баранов В. - До українців
Березінський Василь - Ах, не троянду я вчора стрів
Бойчук Богдан - Україна
Демченко Іван - Кавказька пісня /уривок/
Дніпрова Чайка - У мене холодні руки
Ковалевський О. - Де, мабуть, справжня Україна
Кониський Михайло /Перебендя/ - Була пора - знавав і я
Кримський Агатангел - Мій краю! За тебе прийнять не лякаюсь
Лермонтов Михайло - Коли хвилюється золотоока нива
Марсюк Василь - Усе до пня, до бадилини
Павличко Дмитро - Ти зрікся мови рідної
Вірші, що увійшли до збірки "Відлуння десятиліть"
Плужник Євген - Я знаю - перекують на рала
Пчілка Олена - Яка ж ти хороша! Як гожая весна!
Романюк Василь - З ласки Божої
Сачко Ярослав - Минають дні, минають ночі
Тичина Павло - Ах, не смійтеся ви наді мною
Черкасенко Спиридон - Вечір у степу
Чубач Ганна - В порожнім храмі не живуть Боги
Пісня про Гонту
Ти несись, мій спів, з мольбою,
В небо відлітай.
І на тихую розмову
Вийди, мила в гай.
А в гаю гримить, стихає
Пісня солов'я,
Тож він милу викликає,
Молить, як і я.
В. Александров
Село
Корови моляться до сонця,
Що полум'яним сходить маком.
Струнка тополя тонша й тонша,
Мов дерево ставало б птахом.
Від воза місяць відпрягають.
Широке, конопляне небо.
Обвіяна далінь безкрая,
І в сивім димі лісу гребінь.
З гір яворове листя лине.
Кужіль, і півень, і колиска.
Вливається день до долини,
Мов свіже молоко до миски.
Б.-І. Антонич
Ах, не троянду учора стрів,
а бур'яновий віхоть.
У завиванні нічних вітрів
звила гніздо безвихідь.
От і сьогодні якась мара
скрутить велику дулю.
Знов на твоєму шляху гора...
Чом же радієш, дурню?
Поспіхи різні, що наокіл,
стали тебе цуратись.
Ти вже давно - тиходумний віл.
Звідки ж теляча радість?
Чимось звабила неба глиб.
Ясен тобі за друга...
Он ти який потаємний тип!
Он ти який хитрюга!
В.Березінський
Україна
Вона осіла в моїй підсвідомості,
І як лише закрию темрявою очі,
Її болі вщеплюються в мої нерви
І пускають парості.
Її сльози виїдають мої зниці,
Її рани дірявлять моє тіло,
Її радощі виповнюють мої бажання
Б.Бойчук
На початок"Кавказька пісня"
... Будь вічно незламна і вічно жива,
Мов днів течія повновода.
Десятками мов хай розквітнуть слова:
- Росіє, дай волю народам!
І.НемченкоУ мене холодні руки,
У тебе гарячі, як жар, -
А в серці однакові муки,
Однакові смуток і жаль.
Ти кажеш - у тебе крижина
В грудях замість серця лежить.
О, так би хотілось ту крижу
Теплом своїм власним нагріть!
Ти стогнеш, а я усміхаюсь,
Глузуєш - я рада ридать,
Сумую, як ти бадьоришся,
Говориш - я хочу мовчать.
Ми різно - нас зносить докупи.
Рій цілий думок і питань,
А зійдемось - зараз між нами
Зросте той словесний бур'ян.
Ти в мене поради питаєш,
А з мене смієшся та кпиш,
А сам того, певне, не знаєш,
Які чудеса ти твориш.
Як в довгі безсоннії ночі
Ти в муках розсвіту лиш ждеш -
Які мені сни пречудесні,
Які мені думки ти шлеш!
Твоє одиноке ридання,
Тяжкі твої думи сумні
Лунають у мене на серці,
Складаються в тихі пісні.
Так часом вівчар заспіває -
Прокотиться полем луна,
Вся повна нових поголосків,
Одіб'ється в лісі вона.
Д.ЧайкаДе, мабуть,
справжня УкраїнаА під горою
крейдяною
Дорога біла.
І хати.
Тудою ходять і сюдою
Нащадки слави й німоти.
Нащадки слави і зневіри,
Ганьби, і розпачу,
І мрій...
Веде дорога в небо сіре -
Мов розгортається сувій.
На вітрі хилиться раїна,
І зірка пада -
Все туди,
Де, мабуть,
Справжня Україна,
Куди не день, не два
ходи...
О.Ковалевський
На початокБула пора - знавав і я
Літа веселі, парубочі;
Була пора - любив і я
Дивитися в блакитні очі.
Була пора - не раз і я
Без сну один проводив ночі,
Не раз слізьми вмивавсь і я!
Через пісні оті дівочі.
Була пора, і в мене кров,
Мов хвиля в морі, бушувала,
Була пора - я знав любов,
Була пора - й мене кохали!..
Тепер не те; друга пора,
Друга любов тепер настала;
До світу, волі і добра
Мене на вік опанувала...
О.КониськийМій краю! за тебе прийнять не лякаюсь
Найгіршого лиха,
Бо всякеє горе, недоля, скорбота
Тепер моні втіха.
Дурниця всі рани й душевні, й тілесні,
З нудьгою чи кров'ю:
Бо знаю я серце, що всі мої болі
Погоїть любов'ю.
А.КримськийКоли хвилюється золотоока нива,
І свіжий ліс шумить під легетом дзвінким,
І стигне у саду малинобарвна слива
Між листям тінявим, зеленим і тугим;
Коли в росі, подібній до намиста
В рум'яні вечори чи в ранки осяйні
Із-під куща конвалія пашиста
Привітно уклоняється мені;
Коли струмок бринить в зеленій чащі яру
І думці даючи щасливих дар хвилин,
Слова шепоче, виповнені чару,
Про мирний край, де народився він, -
Тоді схиляється в душі моїй тривога,
Тоді розходяться всі зморшки на чолі,
І щастя можу я збагнути на землі,
І в небесах я бачу Бога.
(1837)
М.ЛермонтовУсе до пня, до бадилини
забрали в нас товариші,
лиш де-не-де від України
ще попілець димить в душі.
Вулкан заснув. А злі сусіди
зійшлись непевної пори
ламати камінь, щоб і сліду
вже не зосталось від гори.
Собі на тюрми додаткові,
на мавзолей чи ермітаж
гребуть не надра - згустки крові,
беруть не мармур - мозок наш.
Нехай гребуть! Той час настане,
коли ми видихнем: "Не руш!.."
і спільно вибухнуть вулкани
в каменоломнях наших душ.
В.МарсюкТи зрікся мови рідної. Тобі
Твоя земля родити перестане,
Зелена гілка в лузі на вербі
Від доторку твого зів'яне!
Ти зрікся мови рідної. Ганьба
Тебе зустріне на шляху вузькому…
Впаде на тебе, наче сніг, журба -
Її не понесеш нікому!
Ти зрікся мови рідної. Нема
Тепер у тебе роду, ні народу.
Чужинця шани ждатимеш дарма -
В твій слід він кине сміх - погорду!
Ти зрікся мови рідної…
Д.ПавличкоЯ знаю - перекують на рала мечі.
І буде родюча земля - не ця.
І будуть одні ключі
Одмикати усі серця.
Я знаю! І буде так:
Пшеницями зійде кров:
І пізнають, яка на смак
Любов. Вірю.
Є.ПлужникЯка ти хороша! Як гожая весна!
Як квітка чудесна, як зірка небесна!
Як місячний промінь, як Божеє сонце!
Заглянь в мою душу, що повна тобою;
Ти світ мені цілий скрасила собою.
Тебе ж я кохаю незмірно, безмірно!
На світі ніхто не любив ще так вірно!
Тобі ж я не зраджу до суду, довіку!
Невже ж задавати брехню чоловіку?
Не слухать речей отих чулих, гарячих?
Не чути в їх струн щирозлотих, молячих?
Ба! Чом би не слухать той гомін мов з неба!
Та вірити тілько клятьбам тим не треба!..
О.ПчілкаЗ ласки Божої
Скину камінь із душі тривожної -
Як зоря, зійде душа моя.
За велінням долі, з ласки Божої -
Українець, Українець я!
Із небес упаду зориною,
У барвінку стихну вічним сном,
Щоб навіки бути з Україною,
З мальвами під маминим вікном.
Небокрай, що грає житнім колосом,
Котить славу, як медовий дим.
І Тарас благословенним голосом
Слово скаже мертвим і живим.
Долю нашу вітер гне тополею,
І стирає сонце тінь біди.
За тисячолітньою недолею
Ми були і будемо завжди!
В.РоманюкМинають дні, минають ночі,
Один, як перст, собі живу,
а серце хоче й щось тріпоче,
лякає зрошену траву.
Тебе я вимріяв для себе.
Як стріну, - очі підійму,
бо ти для мене, наче небо.
Геть заборони всі зніму.
Без сумніву, вагань, тлумачень
в свій потяг сяду на ходу.
Мій оклик ти мені пробачиш,
Тебе й у натовпі знайду.
Я.СачкоАх, не смійтеся ви наді мною, -
Не для вас я Вкраїну люблю!
Не для вас виливаю ці сльози з журбою,
Що ніхто їх не бачить нічною добою,
Коли довго від думок не сплю.
Не чіпайте моєї Вкраїни!
Хай, по-вашому, вмерла вона.
Скажіть: нащо ці ваші знущання та кпини?
Не чіпайте - прошу вас - моєї Вкраїни:
Тільки це ж моя втіха одна!
Хіба можете ви зрозуміти,
Як її я кохаю, люблю?
Та коли б не вона, то для чого б і жити?
Але що… що вам, бідним, про це говорити…
Чи ви любите матір свою?
П.ТичинаВечір у степу
Лежу в степу... журливий вечір наді мною
Загадкою мовчить, ховає таїну,
І шепчеться вітрець з могилою старою
Про давній час, славетную старовину.
А там, в ярах, по лощинах вже ніч чорніє;
Ще далі, ген на обрію, змарнілим склом
В оздобі верб задумливий ставок біліє
І дихає звідтіль привабливим теплом.
Біля ставка, в яру, пастух вечерю варить.
Легенька мла над всім: чи дим то, чи туман?..
Як гарно тут в степу лежать, про щастя марить,
Очима обіймать небесний океан!..
Далеко десь самотня пісня заридала
Й ввірвалась в темряві, мов срібная струна,
Затихло все, і сумно-сумно застогнала
Назустріч їй у вербах тихая луна.
А чий то спів збудив вечірнєє мовчання?
Чия душа вночі боліє і квилить? -
Не знаю я... Але і досі те ридання
Чи то в душі, чи то в повітрі - ще бринить.
С.Черкасенко
На початокВ порожнім храмі не живуть Боги.
І наші душі - радість не відчують.
Лише невтішно шепчуть корогви
Про те, що люди більше не шанують.
В порожнім храмі тихі голоси
Такі відлунні і такі печальні,
Що, Боже правий, милістю спаси:
Не дай нам днів зазнати поминальних.
Прости, що ми в неправді живемо -
Йдемо до тебе, як сусіди в гості.
І молитов премудрих не вчимо,
Неначе в світі виживати просто.
Неначе біди обминули нас,
Неначе віра та не нам потрібна.
Нам, мабуть, легше нарікать на час,
Як признаватись, що думах бідно.
В розбиті вікна вітерець війнув -
Помножив голос на далекі луни.
Прости, мій Боже, і мою війну:
Що я про інших думаю так сумно.
Г.ЧубачДо українців
Я запитую в себе, питаю у вас, у людей,
Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці:
Де той рік, де той проклятий тиждень і день,
Коли ми, українці, забули, що ми українці?
І що є в нас душа, повна власних чеснот і щедрот,
І що є у нас дума, яка ще од Байди нам в'ється,
І що ми на Вкраїні - таки український народ,
А не просто населення, як це у звітах дається.
І що хміль наш - у пісні, а не у барилах вина.
І що щедрість - в серцях, а не лиш у крамничних вітринах.
І що є у нас мова, і що українська вона,
Без якої наш край - територія, а не Вкраїна.
Я до себе каже і до кожного з вас - Говори!
Говоримо усі, хоч ми й добре навчились мовчати!
Запитайте у себе: відколи, з якої пори
Почали українці себе у собі забувати?
Запитаймо й про те, як ми дружно дійшли до буття,
У якому свідомості нашій збагнути незмога,
Чим солодший од меду нам видався чад забуття
Рідних слів, і пісень, і джерел, і стежок від порога.
Українці мої! То вкраїнці ми з вами, чи як?
Чи в "моголах" і вмерти судила нам доля пихата?
Чи в могили й забрати судилось нам наш переляк,
Що розцвів нам у думах смиренністю "меншого брата"?
Українці мої! Як гірчать мені власні слова...
Знаю добре, що й вам вони теж - не солодкі гостинці.
Але мушу казати, бо серце, мов свічка, сплива,
Коли бачу, як люто себе зневажають вкраїнці.
Я вже й сам ладен мовить: "Воно тобі треба?.. Стерпи!"
Тільки ж хочу, вкраїнці, спитати у вас нелукаво:
Ради кого Шевченкові йти було в Орські степи?
Ради кого ховати свій біль за солдатську халяву?
То хіба ж не впаде, не закотиться наша зоря,
І хіба не зотліє на тлін українство між нами,
Коли навіть на згарищі долі й зорі Кобзаря
Ми і досі спокійно себе почуваєм хохлами?
Українці мої! Дай вам Боже і щастя, і сил.
Можна жити й хохлом, і не згіркне від того хлібина.
Тільки хто ж колись небо нахилить до Ваших могил,
Як не зраджена вами, зневажена вами Вкраїна...
В.Баранов
На початокОй наварили ляхи пива
Та нікому пити
Гей, взяли собі Україну,
Та нігде прожити.
Ой наварили ляхи меду
Та й не шумували;
Гей, взяли собі Україну
Та й не шанували
Ой, ви, ляшки та недовірки
Годі ж панувати
Гей, недалеко іде Гонта
Дасться він вам знати.Роботу над сторінкою розпочато 7 березня 2005 року
