Біографія

Основні книги
М.Сингаївського

До творів, опублікованих у збірці
"Відлуння десятиліть"
Біографія

Від автора сайту:
!!!На сторінці використовується JAVA-навігація,
JAVA- та GIF- анімація!!!

До збірок Сингаївського

До творів зі збірки"Відлуння десятиліть"

До поетів-класиків

На головну

Збірка

"БРАТЕРСТВО"

 

ЧЕСЬКА МОЗАЇКА

ДОРОГОЮ СЕРЦЯ

Багато мостів на Влтаві,
безліч доріг до тебе.
Та я найтруднішу вибрав –
і йтиму до тебе
дорогою серця,
якою ходить кохання,
бо не кожному це судилось,
хоч безліч доріг у людини.
 





МЕЛОДІЯ

Як музику, я слухав празькі дзвони,
вони мене будили і вночі.
Дзвоніть в життя,
        не знаючи утоми,
В похід беруть вас
        юні сурмачі.
Відлунюйся у небі, пісне-птахо,
я музику, як людяність, люблю.
Твори і торжествуй, органна Праго,
я твої дзвони в слово переллю.
  





ЗОЗУЛИН ГОЛОС

Як чистий сум,
як срібний сміх,
у Празі слухав я зозулю
і сам не вірив, що в містах
живуть провісниці-зозулі.

А птиця так мені кувала,
а птиця так пророкувала,
що я в дитинство повернусь.
Та я не вірив у пророцтва,
я ще вернусь у Злату Прагу,
але в дитинство вже ніколи.
Бо там живуть мій син і донька,
і ходять по калину в гай,
і вірять сповідям зозулі,
і розсипають срібний сміх,
за котрим я сумую часто.
 





В ЗЕЛЕНИХ ТАТРАХ

Просинаються Татри,
як зелені ведмедиці.
Струшують сині тумани
і поволі ідуть умиватись.
А потім довго вдивляються
в сині озера,
в ріки-бистрини.

Просинаються Татри –
і потягаються, як жінки спросоння.
А мені страшно їх налякати
в цій озонній,
п'янливій,
ворсистій тиші.
Лише електрички
їх на світанку безжально будять,
залишаючи у лісах
металеве,
із вранішнім передзвоном, відлуння.

А хлопчаки проснуться пізніше
і йтимуть у Татри –
збирати крихти срібла
і голоси передзвонів.
 





НА ПРОЩАННЯ

Я не вмію прощатись,
мені важко прощатись з тобою, Праго,
як закоханому з любов'ю.
В надвечір'ї твоєму,
у бузковому присмерку
я дивитимусь на Градчани,
як хлопчисько вчарований.
Потім буду повторювать
мову парків, і вулиць,
і мелодію празьких незмовкаючих дзвонів.
А крізь дзвони
із Вишеграда голос Незвала я почую.
Обізвуся на тужний голос,
що поети лишають людству.
І стоятиму на Вишеграді,
де живуть трудолюби одвічні,
що й по смерті говорять.
Де конвалії з усієї Чехії
цвітуть на могилі Махи.
А звідси – рукою подати –
я піду на Петржін, замріявшись,
де вінок сплітав Карел Маха
і мріяв, що цвітом воскресне.
і не буде з життям прощатись.
Так і я не вмію прощатись,
розлучатись з тобою, Праго.
Я у мріях вертаюсь до тебе, –
щастя – двічі в життя повертатись.
    





              
Священного братерства хліб
несу, немов ужинок з поля.
Не одцвітае серця цвіт,
не заростає братства слід,
що нам дарує щедра доля.
Одвічного братерства хліб
нестиму в зоряне прийдешнє,
у поступи синівських літ,
у рукотворний добрий світ,
що починався з людських звершень.
Співучого братерства хліб
несу в душі, у кожнім слові,
як сонця непогасний схід,
як почуттів і дум політ,
що зіткані лише з любові.
 





ІМЕНА І ЗОРІ

Про що говорять людям імена?
У них озветься вись і глибина.
Будущина в них щедро проглядав, –
я чую імена,
мов сходи ярого зерна.
Я чую імена,
мов трави життєдайні.
Вони з минувшини у сьогодення йдуть,
вони з майбутності
ведуть у дні прадавні.
І я замислююсь над іменами.
над сутністю людського родоводу,
мов над життєписом прожитих літ.
Я певен,
імена живуть лиш нами,
і з нами
на землі лишають слід.
Тут, біля моря, у співучій Варні,
явились імена, мов зорі в надвечір'я.
Мені не байдуже:
яка ж тому причина,
що в пам'яті зійшлися імена?
Зринали, наче музика органна,
Албена,
Здравка,
Блага,
Маріанна.
Прислухайтесь, як глибоко і гордо
відлунюють незвичним ще акордом.
І знову
хвиля хвилю доганяє,
і лине знов
мелодія натхненна:
Боряна,
Донка,
Велічка,
Мілена.
Прилинули. Полинули увись.
Як нині, я згадаю ще колись
болгарські імена
у радощах чи в горі...
І що сказати мудрим астрономам?
Я іменами всіх жінок-болгарок
з любов'ю називав би зорі.
 

До збірок Сингаївського

До творів зі збірки"Відлуння десятиліть"

До поетів-класиків

На головну

Роботу над сторінкою розпочато 25 червня 2006 року